Осел, столик і палиця
Погано жилося бідному Джеку. Рідний батько, і той його ображав. І ось вирішив Джек утекти з дому та піти шукати щастя по білому світу.Біг він, біг, зовсім із сил вибився, як раптом наскочив на маленьку старушку, яка збирала хмиз. Джек так засапався, що навіть не попросив у старушки вибачення. Але старушка була добра. Вона сказала, що Джек, як видно, славний хлопець, і, якщо він піде до неї в робітники, вона йому добре заплатить. Джек погодився, бо вже порядком проголодувався.
Старушка привела Джека до своєї хати — та стояла в лісі, — і Джек прослужив їй дванадцять місяців і один день. Коли рік минув, старушка покликала Джека до себе і сказала, що приготувала йому гарну нагороду. Потім вивела із стайні осла і наказала Джеку потягнути його за вуха. Осел заревів: «І-а-а-а!» — і тут із рота у нього посипалися срібні шестипенсовики, півкрони і навіть золоті гінеї!
Хлопцю сподобалася така плата. Сів він на осла і поїхав. Дістався до постоялого двору і замовив собі все найкраще. Але господар вимагав гроші заздалегідь — інакше не хотів подавати йому. Тоді Джек пішов до стайні, потягав осла за вуха і набив собі кишені грішми. Та на біду в дверях стайні була щілина, і господар усе підглянув, а коли настала ніч, підмінив Джекового дорогоцінного осла своїм звичайним. Джек нічого не помітив і вранці вирушив додому.
Тепер треба вам сказати, що по сусідству із домом Джека жила бідна вдова, у якої була одна-єдина дочка. Дівчина дружила з Джеком, а потім вони полюбили одне одного. Ось Джек і попросив батька дозволити йому одружитися з нею, але той відповів:
— Не дозволю, поки у тебе не буде грошей, щоб прогодувати дружину!
— Гроші в мене є, батьку! — сказав Джек. Пішов до осла і почав тягнути його за довгі вуха. Тягнув-тягнув, ледве вуха йому не відірвав, але ні гінеї, ні навіть півкрони не отримав. Осел тільки ревів: «І-аа-і-аа!» — а грошей не випльовував.
— Це що за жарти такі? — розсердився батько.
— Не сердься, батьку, — відповів Джек, — просто це не той осел. Вчора в мене був інший, їй-богу!
— Не знаю, який був учорашній, тільки бачу, що ти сам залишився колишнім ослом!
Тут батько схопив дерев’яні вила і випхнув сина з дому. Джек кинувся бігти з усіх сил і біг, і біг, поки не влетів у якийсь дім. А це була теслярська майстерня.
— Ти, як видно, славний хлопець! — сказав Джеку тесляр. — Послужи-но мені дванадцять місяців і один день, і я добре тобі заплачу.
Джек погодився і прослужив у тесляра рік і один день.
— Ну, ось тобі твоя платня, — сказав господар і подав Джеку столик. — Крикни: «Столику, накривайся!» — і на ньому відразу з’являться будь-які страви та напої.
Джек навантажив столик собі на спину і пішов куди очі дивляться. Ішов-ішов, поки не дістався до того постоялого двору, де ночував раніше.
— Гей, господарю! — закричав він. — Обід мені! Швидше та смачніше!
— Дуже шкода, але у нас немає нічого, крім шинки та яєць!
— Це мені-то шинку та яйця?! — скрикнув Джек. — Коли так, я й без вас обійдуся. Ну-бо, столику, накривайся!
І в той же миг на столику з’явилися різні ковбаси, індичка, смажена баранина, картопля, зелень. Господар постоялого двору тільки очі витріщив від подиву, але жодного слова не промовив. Коли ж настала ніч, він приніс із горища свій столик, а столик Джека залишив собі. Столики з виду були майже однакові, і вранці Джек знову нічого не помітив. Навантажив нікчемний столик на спину і поніс додому.
— Ну, батьку, тепер можна мені одружитися з моєю милою? — запитав він батька.
— І не думай, якщо не зможеш її прогодувати! — відповів батько.
— Послухай, батьку! — скрикнув Джек. — У мене є чарівний столик. Крикну йому: «Столику, накривайся!» — і на ньому миттю з’явиться все, що я захочу.
— То покажи мені його! — сказав старий.
Джек поставив столик посеред хати і наказав йому накритися, але нічого на ньому не з’явилося. Батько розсердився, схопив із полиці жаровню і так вдарив нею сина по спині, що той заревів від болю і кинувся геть із дому.
Бідний Джек біг зломя голову, поки не добіг до річки і не впав у воду. Але якийсь чоловік витягнув його і попросив допомогти йому збудувати міст через цю річку. А як, думаєте ви, він будував міст? Так просто-напросто перекидав дерево з берега на берег.
Ось Джек забрався на верхівку дерева і всією своєю вагою повис на ній, а коли чоловік підкопав коріння, Джек разом із деревом впав на інший берег.
— Дякую! — сказав чоловік. — Зараз я тобі заплачу за послугу.
Відломив від дерева гілку і обстругав її ножем.
— Ось, отримай цю булаву! — сказав він. — Скажи їй тільки: «Бий його, булаво!» — і вона звалить з ніг будь-кого, хто тобі нашкодить.
Джек дуже зрадів такій булаві, і пішов прямо на постоялий двір, і, як тільки з’явився господар, закричав:
— Бий його, булаво!
Не встиг він це крикнути, як булава вирвалася у нього з рук і почала бити господаря і по спині, і по голові, і по руках, і по боках, поки той із стогоном не впав на підлогу. А булава все не вгамовувалася: Джек не зупиняв її, поки господар не повернув йому осла і столик.
І ось поїхав Джек додому на ослі, зі столиком на плечах і з булавою в руці. А коли приїхав, виявилося, що батько його помер.
Відвів Джек ослика до стайні і тягав його за вуха, поки осляча годівниця не наповнилася грішми.
Незабаром по місту рознеслася звістка, що Джек повернувся додому і що грошей у нього — кури не клюють. Тут усі місцеві дівчата почали за ним полювати.
— Ось що, — оголосив їм Джек, — я одружуся на самій багатій дівчині в окрузі. Приходьте завтра всі до мого дому та захопіть у фартухах свої гроші.
Вранці вся вулиця була повна дівчат, і кожна з трудом тримала свій фартух із золотими та срібними грішми. Колишня наречена Джека теж прийшла, але в неї не було ні золота, ні срібла, лише два мідні пенси — ось і все її багатство.
— Відійди-но вбік, мила! — суворо сказав їй Джек. — У тебе ж немає ні золота, ні срібла, тобі тут не місце.
Дівчина відійшла. І тут із очей її градом покотилися сльози, впали в фартух і раптом перетворилися на алмази.
— Ну, — промовив Джек, — виходить, ти багатша за всіх, так на тобі я й одружуся!
А іншим дівчатам довелося піти ні з чим.
Але як потім сам Джек казав, він одружився б тільки зі своєю нареченою, навіть якби в неї не було й одного пенса.
Інші казки
