Король Іоанн і кентерберійський абат
У царювання короля Іоанна жив у Кентербері абат. Своє абатство він утримував з великою пишністю. Сто ченців щодня обідали разом із ним у трапезній монастиря, і всюди його супроводжували п’ятдесят лицарів у оксамитових одягах, прикрашених золотими ланцюгами. А треба вам сказати, що король Іоанн просто не терпів, коли когось із його підданих шанували більше, ніж його самого. І ось він викликав кентерберійського абата до себе.Абат, а з ним і вся його пишна свита — п’ятдесят лицарів у латах, оксамитових плащах і золотих ланцюгах на грудях — з’явилися до двору. Король вийшов назустріч абатові й промовив:
— Як почуваєш себе, святий отче? Чув я, ти тримаєш ще пишніший двір, ніж я. Це ображає нашу королівську гідність і пахне зрадою.
— Сину мій, — відповів абат з низьким поклоном, — усе, що я витрачаю, це пожертви благочестивих парафіян нашому абатству. Я благаю вашу світлість не гніватися за те, що я витрачаю на наше абатство всі гроші, що належать йому.
— Е ні, шановний прелате! — промовив король. — Усе, що знаходиться в нашому славному королівстві англійському, все належить лише нам. І ти не повинен тримати такий пишний двір і ганьбити свого короля! Але я милостивий, і, якщо ти відповіси мені всього на три питання, я збережу тобі і життя, і багатство.
— Постараюся, мій сину, — відповів абат, — наскільки вистачить мого бідного розуму.
— Скажи мені, — промовив король, — де середина землі? І скільки мені треба часу, щоб об’їхати навколо світу? І нарешті, вгадай, що я думаю!
— Ваша величність, напевно, жартує, — пробурмотів абат, не знаючи, як відповісти.
— Скоро ти побачиш, що це за жарти, — сказав король. — Якщо до кінця тижня не відповіси на всі три питання, голова твоя розпрощається з тілом.
І король пішов.
З важким серцем вирушив абат у дорогу і першим ділом заїхав до Оксфорда. Він сподівався знайти там ученого мужа, який відповів би йому на три питання короля. Але не знайшов і, сумний, поїхав до Кентербері, щоб попрощатися назавжди зі своїми ченцями.
Дорогою він зустрів пастуха: той йшов до овічарні.
— З приїздом, пане абате! — вітав його вірний пастух. — Які новини від нашого доброго короля Іоанна?
— Сумні новини, пастуше, сумні, — промовив абат і розповів, як прийняв його король.
— Не журіться, пане абате, — сказав пастух. — Буває, що дурень розгадає те, чого не знає розумна людина. Замість вас я поїду до Лондона. Тільки позичте мені ваш одяг і пишну свиту. На гірший кінець, я помру замість вас.
— Що ти, що ти, пастуше! — сказав абат. — Мені не годиться уникати небезпеки. І тому ти не можеш їхати замість мене.
— Можу! І поїду, пане абате. У вашому одязі з капюшоном хто мене там впізнає?
Що ж, абат погодився, одягнув пастуха в свої найкращі шати і відправив його до Лондона. А сам надів просте чернече вбрання, закрив обличчя капюшоном і разом із своєю свитою також прибув до двору короля.
— Ласкаво просимо, пане абате, — сказав король Іоанн пастухові, переодягненому в абатський одяг. — Я бачу, ти вже примирився зі своєю долею.
— Я готовий відповідати вашій величності, — промовив пастух.
— Ах, так! Ну, ось перше питання: де середина землі?
— Ось тут! — відповів пастух і вдарив по землі єпископським посохом. — А якщо ваша величність не вірить, накажіть виміряти, і тоді самі переконаєтеся.
— Святий Валаам! — скрикнув король. — Недурна відповідь! Ти, я бачу, веселун. А тепер відповідь на друге питання: скільки часу мені треба, щоб об’їхати навколо землі?
— Якщо ваша величність зважить піднятися разом із сонцем і слідувати за ним до наступного сходу, то якраз встигне об’їхати навколо землі.
— Святий Іоанне! — засміявся король. — Я й не знав, що так швидко. Ну, із цим покінчено. А тепер третє, і останнє, питання: що я зараз думаю?
— Це легко вгадати, ваша величність, — відповів пастух. — Ваша величність думає, що перед вами сам кентерберійський абат, але, як ви зараз переконаєтеся, — тут пастух відкинув з обличчя капюшон, — це всього лиш його скромний пастух, і він прийшов просити вас простити і його, і святого отця.
Король реготав.
— Спритний ти! Виходить, ти розумніший за свого пана, і тому я ставлю тебе на його місце.
— О ні, це неможливо, — заперечив пастух. — Я не вмію ні читати, ні писати.
— Ну, тоді будеш отримувати за свій швидкий розум шість ноблів на тиждень. І передай абатові, що я пробачаю його!
Інші казки
