Котячий король
Давним-давно жили в глуши Шотландії двоє братів. Жили вони в дуже відокремленому місці, за багато миль від найближчого села, і прислуговувала їм стара кухарка. Окрім них трьох, у домі не було ні душі, якщо не рахувати старої кішки та мисливських собак.Якось восени старший брат, Елсхендер, вирішив залишитися вдома, а молодший, Фергас, пішов на полювання сам. Він вирушив далеко в гори, туди, де полював із братом напередодні, і обіцяв повернутися додому до заходу сонця.
Але день минув, давно пора було сідати за вечерю, а Фергас все не повертався. Елсхендер занепокоївся – ніколи ще не доводилося йому чекати брата так довго.
Нарешті Фергас повернувся, задумливий, промоклий, втомлений, і не захотів розповідати, чому він так запізнився. Але ось після вечері, коли брати сиділи з люльками біля каміна, у якому, весело потріскуючи, горів торф, а собаки лежали біля їхніх ніг, а чорний кіт старої кухарки, напівзакривши очі, розташувався на килимку між ними, Фергас ніби прокинувся і розповів братові про те, що з ним трапилося.
– Ти, мабуть, дивуєшся, чому я так пізно повернувся? – сказав він. – Ну, слухай! Я сьогодні бачив такі дива, що навіть не знаю, як тобі й розповісти про них. Я йшов, як і збирався, нашою вчорашньою дорогою. Але коли настала пора повертатися додому, гори затягло таким густим туманом, що я збився зі шляху. Довго я блукав, сам не знаю де, як раптом побачив вогник. Я швидко пішов на нього. Але лише я наблизився до нього, як перестав його бачити і опинився біля якогось товстого старого дуба. Я вліз на дерево, щоб легше було знайти цей вогник, і раптом бачу під собою в стовбурі дупло, а в дуплі щось на зразок церкви, і там когось ховають. Я чув спів, бачив труну і смолоскипи. І знаєш, хто ніс смолоскипи? Але ні, ти мені все одно не повіриш!..
Елсхендер почав умовляти брата продовжувати. Він навіть підкинув торфу в камін, щоб вогонь загорівся яскравіше, і молодший брат пожвавився. Собаки мирно дрімали, а чорний кіт підняв голову і, здавалося, слухав так само уважно, як сам Елсхендер. Брати навіть мимоволі глянули на нього.
– Повір мені, – продовжив Фергас, – усе, що я скажу, істинна правда. Труну і смолоскипи несли коти, а на кришці труни були намальовані корона і скіпетр!
Більше він нічого не встиг додати, бо чорний кіт підскочив і скрикнув:
– О небо! Значить, старий Пітер помер, і тепер я – король котів!
Тут кіт стрибнув у камін і зник назавжди...
Інші казки
