Три розумні голови

Колись жили на світі фермер із дружиною, і була в них одна-єдина дочка.
За донькою доглядав якийсь джентльмен. Щовечора він приходив до них у гості та лишався на вечерю.
Ось одного разу спустилася донька за пивом до вечері в підвал, стала цедити пиво в глечик, а сама глянула на стелю. І що ж вона побачила — у балку ось-ось застромлений сокира. Він там, мабуть, давно вже стояв, але раніше вона його не помічала. І от почала донька роздумувати: "Не до добра тут цей сокира стоїть! Ось одружимося ми, і буде в нас синок. Виросте він великий, спуститься в підвал за пивом, як я зараз, а сокира раптом впаде йому на голову і вб’є. Лихо ж яке буде!"
Поставила дівчина на підлогу свічку й глечик, сіла на лавку й почала ридати.
А нагорі думають: що сталося? Чому вона так довго цедить пиво?
Спустилася в підвал мати. Бачить: сидить донька на лавці й заливається сльозами, а пиво вже, переповнивши глечик, тече по підлозі.
— Про що ти плачеш? — питає мати.
— Ох, матусю! — каже донька. — Ти лише подивися на цей страшний сокиру! Ось одружимося ми, буде в нас синок, виросте він великий, спуститься за пивом, а сокира раптом впаде йому на голову й уб’є. Лихо ж яке буде!
— Ох, Господи, велике лихо буде! — погодилася мати, сіла поруч із донькою й теж залилася сльозами.
Трохи згодом і батько занепокоївся: чого це, думає, вони так довго не повертаються? Пішов у підвал подивитися, куди це його донька з дружиною поділися? Спустився, бачить: сидять обидві й плачуть у три річки, а пиво по підлозі тече.
— Чого це ви? — питає.
— Та ти лише подивися на цей страшний сокиру! — каже мати. — Ну як наша донька вийде заміж, і народиться у неї синок, і виросте він великий, і спуститься в підвал за пивом, а сокира раптом впаде йому на голову й уб’є його. Ось лихо ж буде!
— Боже мій! І справді, яке лихо буде! — сів поруч із ними батько й теж залилася сльозами.
Але от і джентльмену набридло сидіти самому на кухні, і він теж спустився в підвал подивитися, що сталося. Бачить: сидять усі троє рядком, плачуть, заливаються, а пиво з крана тече, по всій підлозі розливається. Кинувся він до бочки, закрив кран і питає:
— Що сталося? Чому ви тут сидите й плачете? Хіба не бачите — пиво-то у вас по всій підлозі розлилося?
— Ох! — каже батько. — Та ви лише подивіться на цей страшний сокиру! Що, якщо ви з нашою донькою одружитеся, і буде у вас синок, і виросте він великий, і спуститься в підвал за пивом, а сокира раптом впаде йому на голову й уб’є його!
І всі троє почали плакати ще голосніше. А джентльмен засміявся, витягнув сокиру з балки й каже:
— Багато я подорожував світом, але таких "розумних" голів ще не зустрічав! Тепер знову вирушаю подорожувати, і якщо зустріну трьох таких, що ще дурніші за вас, то повернуся й одружуся на вашій доньці.
Побажав їм усього найкращого й вирушив блукати світом.
...Йде він, йде, підходить в одному селі до крайнього дому. Бачить: приставлено драбину, а господиня змушує корову лізти по цій драбині на дах — дах-то весь травою зарослий, от господиня й надумала на даху свою корівку пасти. А бідолашна худібка упирається, не хоче на дах лізти.
— Що ти робиш? — питає він господиню.
— А ти не бачиш? — здивувалася та. — Диви, яка на даху густа трава. Чого цій ледащі тут обірки збирати, паслася б на даху!
— А впаде? — каже джентльмен.
— Не впаде! Я їй мотузку на шию накину, а кінець у трубу та собі на руку намотаю. Буде падати, одразу відчую!
— Ну й дурна ж ти, господине! Скосила б траву на даху та кинула корові!
— Ще косить! — усміхнулася господиня. — Сама себе нагодує! — і все-таки затягла корову на дах.
Подивився-подивився джентльмен на це диво та й пішов своєю дорогою. Не встиг дійти до іншого дому, як корова з даху впала і повисла на мотузці, а господиню в трубу втягнула. Корова в петлі задушилася, а господиня в трубі застрягла, вся в сажі вимазалася.
Пішов він далі. Ішов, ішов, поки не дійшов до придорожньої корчми, де й надумав переночувати.
Народу було в корчмі повнісінько, і йому дісталася кімната на двох.
Його сусід був гарний хлопець, і вони швидко подружилися. Вранці стали одягатися, і ось джентльмен бачить: підійшов його сусід до комода, повісив на ручки ящика свої штани, а сам як розбіжиться і — стрибок! Та мимо, не влучив ногами в штанини. Знову розбігся — і знову мимо стрибнув. А джентльмен стоїть і гадає: що це той задумав?
Нарешті хлопець зупинився і почав хусткою обтирати обличчя: стомився, спітнів!
— О Господи! — каже. — Лихо мені з цими штанами — до чого незручний одяг! Розуму не прикладу, хто їх тільки вигадав! Кожного ранку година минає, поки в них потрапиш. Просто випарився! Ну, а як ви зі своїми справляєтеся?
Джентльмен покотився зі сміху. Посміявся вдоволі, потім показав хлопцеві, як треба штани надягати. Той довго дякував йому й запевняв, що сам ніколи б не здогадався.
І джентльмен знову вирушив у дорогу. Підійшов до іншого села. А там біля ставка зібралася юрба. Шарять у воді — хто мітлою, хто граблями, хто вилами.
— Що сталося? — запитав джентльмен.
— Жахливе лихо! — відповіли йому. — Місяць у ставок упав! Ловимо його, ловимо — ніяк не виловимо!
Розсміявся джентльмен і порадив шукати місяць не в ставку, а на небі — у воді ж лише його відблиск. Але селяни й слухати не хотіли: так його лаяли, що він поспішив піти геть.
Ось і дізнався він, що на світі дурнів чимало, і багато хто ще дурніший, ніж його наречена та її батьки, і джентльмен повернувся додому та одружився з фермерською донькою.
І якщо вони після цього не зажили щасливо, то хто-хто, а вже ми з вами тут ні до чого.

↑ Догори

Три розумні голови

Інші казки