Містер Фокс
Леді Мері була молодою. Леді Мері була прекрасною. У неї було два брати, а шанувальників — без ліку. Але найхоробрішим і найкрасивішим із них був містер Фокс. Вона зустріла його, коли жила в мисливському замку свого батька. Ніхто не знав, звідки з’явився містер Фокс, але він був дуже хоробрий і, безперечно, багатий. Із усіх своїх шанувальників леді Мері виділяла лише його одного.Нарешті вони вирішили одружитися, і леді Мері запитала свого нареченого, де вони житимуть після весілля. Містер Фокс описав їй свій замок і сказав, де він знаходиться, але — як це не дивно — не запросив ні наречену, ні її братів до себе в гості.
І ось одного разу, незадовго до весілля, коли містер Фокс відлучився на день-другий, «з справ», як він сказав, леді Мері вирушила до його замку сама. Бродила-бродила вона, нарешті знайшла його. Це й справді був гарний замок, обнесений високими стінами і глибоким ровом. Вона підійшла до воріт і побачила на них напис:
**Смій, смій...**
Ворота були відчинені, і вона увійшла в них, але на подвір’ї не було ні душі. Вона підійшла до дверей і на них знову прочитала напис:
**Смій, смій. Але не надто смій...**
Леді Мері увійшла до зали, потім піднялася широкими сходами і зупинилася в галереї біля дверей, на яких було написано:
**Смій, смій, але не надто смій, бо пізнаєш горя непочатий край.**
Леді Мері була хороброю дівчиною. Вона безстрашно відчинила двері, і що ж вона побачила — скелети і залиті кров’ю мертві тіла прекрасних дівчат.
І леді Мері вирішила, що краще їй якнайшвидше піти з цього страшного місця. Вона зачинила двері, пробігла через галерею і вже збиралася спуститися сходами, щоб вийти із зали, як побачила у вікно самого містера Фокса. Він тягнув через двір прекрасну дівчину.
Леді Мері кинулася вниз і ледь встигла сховатися за бочкою, як у будинок увірвався містер Фокс із дівчиною, яка, мабуть, втратила свідомість. Він дотягнув свою ношу до місця, де сховалася леді Мері, і тут раптом помітив на руці дівчини блискучий діамантовий перстень. Містер Фокс спробував зняти його, але не зміг. Тоді він із прокльонами вихопив меч, заніс його і відрубав бідній дівчині руку. Рука відлетіла вбік і впала прямо на коліна леді Мері. Містер Фокс пошукав-пошукав її, але не знайшов, а заглянути за бочку не здогадався. Потім він знову підхопив дівчину і потягнув її вгору сходами до Кривавої кімнати.
Як тільки леді Мері почула, що він піднявся галереєю, вона тихенько вибігла із замку, вийшла за ворота і з усіх сил кинулася додому.
А треба сказати, що шлюбний договір леді Мері і містера Фокса мали підписати наступного дня. Ось зібралися всі домочадці за святковим столом. Містера Фокса посадили навпроти леді Мері. Він поглянув на неї і промовив:
— Як ви сьогодні бліді, дорога моя!
— Я погано спала цієї ночі, — відповіла вона. — Мене мучили страшні сни.
— Погані сни до добра, — сказав містер Фокс. — Розкажіть нам, що вам снилося. Ми будемо слухати ваш чудовий голос і не помітимо, як пробиє година нашого щастя.
— Мені снилося, — почала леді Мері, — ніби я вчора вранці вирушила до вашого замку. Я знайшла його в лісі, за високими стінами і глибоким ровом. На воротах замку було написано:
**Смій, смій...**
— Але це не так, і не було так, — перебив її містер Фокс.
— Я підійшла до дверей і прочитала на них:
**Смій, смій, але не надто смій...**
— Але це не так, і не було так, — знову перебив її містер Фокс.
— Я піднялася сходами на галерею. В кінці галереї були двері, а на них напис:
**Смій, смій, але не надто смій, бо пізнаєш горя непочатий край.**
— Але це не так, і не було так, — промовив містер Фокс.
Інші казки
