Містер Майка
Томмі Граймс бував то гарним хлопчиком, то поганим, але якщо вже поганим, то з рук зовсім поганим. І тоді мама казала йому:— Ах, Томмі, Томмі, будь розумничком. Не тікай з нашої вулиці, бо тебе забере містер Майка!
Але все одно, коли Томмі бував поганим хлопчиком, він обов’язково тікав зі своєї вулиці. І ось одного разу не встиг він завернути за ріг, як містер Майка схопив його, сунув догори дригом у мішок і поніс до себе.
Прийшов містер Майка додому, витягнув Томмі з мішка, поставив його на підлогу й обмацав йому руки й ноги.
— Так-так, твердуватий, — похитав головою містер Майка. — Ну, та все одно, на вечерю в мене більше нічого немає, а якщо тебе добре проварити, вийде не так вже й погано. Ах, Господи, про коріння-то я й забув! А без них ти будеш зовсім несмачний. Саллі! Ти чуєш? Іди сюди, Саллі! — покликав він місіс Майку.
Місіс Майка вийшла з іншої кімнати й запитала:
— Що тобі, любий?
— Ось хлопчисько — це нам на вечерю, — сказав містер Майка. — Тільки я забув про коріння. Постережи його, поки я за ними схожу.
— Не хвилюйся, милий, — відповіла місіс Майка, і містер Майка пішов.
Тут Томмі Граймс і питає місіс Майку:
— А що, містер Майка завжди їсть на вечерю хлопчиків?
— Частенько, малюк, — відповідає йому місіс Майка, — якщо хлопці погано поводяться і попадаються йому на дорозі.
— Скажіть, а чи немає у вас ще чогось на вечерю, крім мене? Ну хоча б пудингу? — питає Томмі.
— Ах, як я люблю пудинг! — зітхнула місіс Майка. — Тільки мені дуже рідко вдається його їсти.
— А ви знаєте, моя мама сьогодні якраз готує пудинг! — сказав Томмі Граймс. — І вона вам, звичайно, дасть шматочок, якщо я її попрошу. Побігти принести вам?
— Та ти розумний хлопчина! — зраділа місіс Майка. — Тільки дивись не барися, обов’язково повертайся до вечері.
Томмі кинувся навтьоки і був рад-радісенький, що так дешево відбувся.
І багато-багато днів після цього він був таким гарним хлопчиком, про якого тільки мріяти можна. І жодного разу, жодного разу не тікав зі своєї вулиці.
Але ж не міг він завжди залишатися гарним! І ось одного прекрасного дня він знову забіг за ріг. І треба ж було такому статися, що не встиг він опинитися на іншій вулиці, як містер Майка схопив його, сунув у мішок і поніс додому.
Притягнув він Томмі до себе, витрусив його з мішка і тут же впізнав.
— Е-е, — каже, — так це ж ти, мабуть, той самий хлопчисько, що зіграв із нами погану штуку! Більше тобі це не вдасться! Я тепер сам тебе постережу. Ну-ка, лізь під диван!
Довелося бідному Томмі лізти, куди велено, а містер Майка сів на диван і взявся чекати, поки вода в казані закипить. Чекав він, чекав, а вода все не закипала, так що зрештою містеру Майці це набридло, і він сказав:
— Гей ти, там, унизу! Висунь-но сюди ногу, я її прив’яжу, щоб тобі не вдалося втекти цього разу.
Томмі висунув ногу, а містер Майка розпікся і поясом прив’язав її до дубового столу міцно-наміцно. Потім покликав:
— Саллі! Саллі, любий!
Але ніхто не відповів. Тоді містер Майка вийшов у сусідню кімнату шукати місіс Майку, а поки шукав, Томмі виліз з-під дивана і кинувся до дверей. Адже висунув-то він із-під дивана не свою ніжку, а диванну.
І ось повернувся Томмі Граймс знову додому і більше ніколи-ніколи не забігав за ріг аж до тих пір, поки не виріс великий і йому не дозволили ходити всюди самому.
Інші казки
