Шкіряний мішок
Давно це було. Прийшла в село, що стоїть на березі красивої річки Тайн, стара на ім’я Клути.Чоловіки цього села були щасливі та задоволені своєю долею. Здавна сиділи вони на цій землі, пасли овець і корів, орали, сіяли й жили в достатку. У всіх були міцні, добрі хати, теплий одяг зимою та багато всякої їжі. І так усе йшло, поки не прийшла в село стара Клути й не оселилася в маленькому будиночку з покривленою трубою.
Жінки цього села були працьовитими та привітними, самі пекли хліб і булки, шили й в’язали, запасалися провізією на зиму. І так усе йшло, поки не прийшла в село стара Клути й не оселилася в маленькому будиночку з покривленою трубою.
Діти цього села — що про них сказати! — були, як і всі діти на землі, великі й маленькі, іноді слухняні, іноді нестерпні, але всі вони були щасливі, бо батьки їх жаліли: годували, напували й даремно не лаяли. Любили хлопці та дівчата бігати на зеленому вигоні, голосно кричати й весело сміятися. І так усе йшло, поки не прийшла в село стара Клути й не оселилась у маленькому будиночку з покривленою трубою.
Якось вечором сиділа дочка пастуха добра Джанет біля палаючого вогнища й пряла в невірному світлі вогню свою пряжу. Тут у кімнату увійшла матір і важко зітхнула: на полицях у коморі хоча би шаром покоти.
— У недобрий час прийшла до нас у село стара Клути. Ніхто не винен, що ми дізналися про неї лише через тиждень. А як дізналися, одразу понесли гостинці до маленького будиночка з покривленою трубою на краю поля Гладоврана. Я тоді їй жаворонків напекла, а смачніших за моїх жаворонків немає в усьому Нортумберленді. Місіс Марджери віднесла глечик із медовухою, а сусідка навпроти, місіс Агнес, в’язку дров. І ось, будь ласка, що вийшло.
Подивилася на матір добра Джанет і сумно зітхнула. Хто в селі не знає, що з цього вийшло. Взяла стара Клути гостинці й наказала сусідкам щотижня їх приносити. Нехай хтось спробує не принести — кури перестануть нестися, корови доїтися, на худобу мор нападе. У тих же, хто не пошанував стару, не приніс гостинців, масло перестало збиватися, чоловіки поверталися з роботи з болем у всьому тілі, діти грубили й билися, а вночі плакали, не давали спати: то зуб заболить, то в вухо стріляє.
Запізно зрозуміло село, що Клути не проста стара, а зла, свавільна відьма.
Чого тільки не носили їй господині, щоб заспокоїти її норов. І ж знали, що раз на тиждень стара Клути ходить на ярмарок у Ньюкасл, продає там яйця, молоко й масло, вовну й полотно — усе, що вони їй надали, відриваючи від себе та своїх дітей. І отримує натомість кругленькі блискучі гінеї, які кладе в сумку під фартухом, а повернувшись, ховає десь у своєму будиночку з покривленою трубою.
— У недобрий час прийшла до нас у село стара Клути, — повторила дружина пастуха. — Скільки ми всього їй носим, скоро все село піде по світу. У кожному домі хворий, і діти не їдять досита.
— Не плач, матусю, — каже добра Джанет. — Ось побачиш, стара Клути ще пошкодує, що завдала людям стільки зла.
А наступного дня, якраз у суботу, сама стара Клути пожаліла до села; обличчя темніше хмари, брови насуплені.
Побачили її господині, попряталися по домах, замкнули двері, зачинили вікна.
— Не смійте зачинятися! Слухайте, навіщо я до вас прийшла. Важко мені стало самої справлятися в маленькому будиночку з покривленою трубою. У мої роки вже час на спокій. Шукаю я служанку — піч топити, обід варити, дім прибирати, пил витирати, мести й скрести, щоб я могла дивитися в сковорідки, як у дзеркало.
Почули це господині й затремтіли від страху: хоч і були вони тепер бідні, кому ж охота віддавати дочку в услугу до відьми. Якраз у цей час ішов вулицею бляхар. Чув він, що стара Клути ходить щотижня до Ньюкасла й повертається додому з золотими гінеями.
— Візьміть мою дочку, — просить, — розумну Кейт. Вона й здорова, й обізнана, й працьовита. Краще за неї ніхто в усьому Нортумберленді сковорідки не чистить.
— Пошліть її завтра до мене, — каже стара Клути. — Їстиме зі мною за столом, спатиме під столом. А якщо старатиметься, заплачу їй через сім років і один день одну блискучу золоту гінею.
Стара поковзала додому, а бляхар пішов своєю дорогою, задоволено потираючи руки.
Зібралися господині, базікають, що з цього вийде. Бляхар, усім відомо, найхитріший плут у всьому Нортумберленді, а розумна Кейт — як батько, велика любителька чужого добра: де що погано лежить — живо стащить.
На ранок вирушила розумна Кейт до старої Клути. Вимила обличчя й руки в струмку біля млина, розчесала волосся гребінцем, який зняла з чужого підвіконня, вбралася в червону сукню, прихоплену мимохідь з чужої мотузки, та ще зелену кофту поверх натягнула: дочка коваля грала в «Джек-стрибни-через-річку», стало їй спекотно, кинула кофту на кущ; тут мимо йшла Кейт, ну й згадуй кофту, як звали.
Прийшла розумна Кейт до будиночка старої, вийшов на ґанок кіт Чорнулин і давай теревенитися біля її ніг.
— Розумна Кейт, — каже, — налий, будь ласка, молочка в мою білу миску. — І замурчав із задоволення.
— Сам наливай, — відповіла коту розумна Кейт. — Не найнялася я котам прислужувати.
Штурхнула його ногою і постукала в двері. Подивився на неї кіт і перестав мурчати.
Відчинила двері стара Клути, подивилася на розумну Кейт і залишилася задоволена — сильна, здорова, з будь-якою роботою впорається.
— Заходь, — сказала стара. — Будеш піч топити, обід варити, дім прибирати, пил витирати, мести й скрести, щоб я могла дивитися в сковорідки, як у дзеркало.
— Це я можу, — відповіла розумна Кейт.
Увійшла в дім, взяла мітлу, давай підмітати. А кіт Чорнулин на стільці сидить, на неї дивиться й не мурчить.
— Тільки дивися, — каже стара Клути, — не надумай сунути мітлу в пічну трубу!
«Ага, ось де вона тримає золоті гінеї», — зрозуміла Кейт, кивнула головою і продовжила підмітати. Весь день Кейт прибирала, підмітала і скребла. Ввечері стара Клуті побачила своє відображення у вичищених сковорідках, похвалила служницю і пішла нагору спати.
«Піду і я спати», — подумала Кейт, згорнулася клубочком під столом і заснула. А вранці прокинулася з першими півнями, взяла мітлу і почала шурувати в печі.
Звідти впав шкіряний мішок, наповнений блискучими золотими гінеями. Розумна Кейт зраділа, взяла мішок, не забула захопити зелену кофту — і геть із дому, поки стара Клуті спить.
Біжить розумна Кейт полем Гладоврану, бачить — у кінці поля калітка.
— Мила дівчинко, — каже калітка, — відчини мене. Скільки років мене ніхто не відчиняв.
Струснула Кейт чорним волоссям і замотала головою.
— Сама відчинись, — відповіла. — Мені неколи. Спірнула рукою о перекладину, легко перестрибнула через паркан і побігла далі.
Біжить, біжить — на зеленому лузі в жовтих жовтецях пасеться корова.
— Мила дівчинко, — каже корова, — подої мене. Скільки років мене ніхто не доїв.
Струснула Кейт чорним волоссям і замотала головою.
— Сама подійся, — відповіла. — Мені неколи.
І побігла далі. Бачить, на березі красивої річки Тайн стоїть млин, а по ній три мляві качки плавають та на дно за жирними хробаками пірнають.
— Мила дівчинко, — каже млин, — поверни моє колесо. Скільки років його ніхто не вертів.
Струснула Кейт чорним волоссям і замотала головою.
— Нехай само вертиться, — відповіла. — Мені неколи.
А справа в тому, що розумна Кейт з кожною хвилиною все більше злилася: бігла вона швидко, задихалася, мішок із гінеями важкий, та й спати хочеться — адже встала вона рано.
«Не мені одній мучитися, — сказала вона собі. — Хто знайшов золоті гінеї? Я. Хто цю тягарку так довго тягнув? Знову я. Так нехай тепер батько тягне». І сховала мішок у жолоб, з якого зерно сиплеться на млинові жорна. Потім побігла до батька і розповіла йому, яка вона розумна.
Прокинулася стара Клуті з третіми півнями, спустилася вниз — підлога не підметена, вогонь у печі холодний, а на підлозі ціла купка сажі. Зрозуміла вона, що розумна Кейт лазила мітлою в трубу і знайшла мішок із гінеями.
— Ти в мене за це поплатишся, — сказала відьма і пішла в погоню.
Минула поле Гладоврану, підійшла до калітки і питає: — Калітко, калітко, чи не бачила ти мою служницю-поганку? У руках у неї шкіряний мішок, а в мішку всі мої золоті гінеї.
— Іди далі, — відповіла калітка.
Ковтає стара зелений луг у жовтих жовтецях, бачить, корова пасеться.
— Корово, корово, — питає стара, — чи не бачила ти мою служницю-поганку? У руках у неї шкіряний мішок, а в мішку всі мої золоті гінеї.
— Іди далі, — відповіла корова.
Дійшла стара до млина на березі красивої річки Тайн, де три мляві качки плавають та на дно за жирними хробаками пірнають.
— Млине, млине, — каже стара, — чи не бачив ти мою служницю-поганку? У руках у неї шкіряний мішок, а в ньому всі мої золоті гінеї.
— Заглянь у мій жолоб.
Суньнула стара руку в жолоб і знайшла мішок із блискучими золотими гінеями. Взяла стара мішок, пішла додому і сховала його знову у покривлену печну трубу.
Повернулася Кейт з батьком до млина, глянула у жолоб, а мішка там немає. Зрозуміла Кейт, що стара Клуті вже тут побувала. Налякалися вони з батьком — із відьмами жарти погані, — зібрали свої речі, перейшли міст через гарну річку Тайн, і з того часу про них у Нортумберленді ні слуху ні духу.
У суботу стара Клуті знов приковзла до села.
— Не замикайте вікон і дверей! — кричить. — Мені потрібна чесна служниця, щоб топити піч, варити обід, прибирати дім, підмітати пил, мести і скребти, щоб я могла дивитися у сковорідки, як у дзеркало.
Цього разу не було вже лудильника-плута, який так охоче відправив дочку на службу до відьми. Потемніло лихо у старої, вже було готове сорватися прокляття, але тут заговорила добра Джанет.
— Візьміть мене за служницю, — сказала вона лагідно. — Я згодна працювати сім років і один день за одну золоту гінею. Обіцяйте лише відпускати мене по неділях додому.
Кивнула стара Клуті і поплелась додому. Добра Джанет одразу ж пішла за нею; підійшли вони до дверей, вийшов на ґанок кіт Чорнулін, потерся об ноги дівчини й каже:
— Добра Джанет, налий молочка у мою білу тарілочку. — І замуркотів із задоволення.
— Охоче налию, — відповіла Джанет і налила йому молочка.
— Тільки диви, — сказала стара новій служниці, — не смій лізти мітлою у пічну трубу. Ні в якому разі.
А кіт у цей час так голосно замуркотів, що добра Джанет не розібрала останніх слів. Здалося їй, що стара Клуті якраз наказує почистити мітлою пічну трубу. Посміхнулася вона, кивнула і почала підмітати підлогу.
Вранці прокинулася добра Джанет із першими півнями.
«Сьогодні я піду додому до батька з матусею, — радісно подумала вона. — Ось тільки треба спершу трубу почистити». Взяла вона мітлу і сунула її в трубу якнайдалі. Ну і звичайно, випав на підлогу шкіряний мішок, повний блискучих гіней.
Подивилася на золото добра Джанет і згадала, що сталося з її селом: будинки неопалені, діти сидять голодні, і все через цю ненаситну відьму.
«Піду додому, запитаю батька з матусею, що робити із золотими гінеями», — вирішила вона, взяла мішок і побігла через поле до калітки.
— Мила дівчино, — сказала їй калітка, — відчини мене. Скільки років мене ніхто не відчиняв.
— Охоче відчиню, — відповіла добра Джанет, відчинила калітку і побігла далі.
Бачить, на зеленому лузі серед жовтих жовтець пасеться корова і просить:
— Мила дівчино, подій мене. Скільки років мене ніхто не доїв.
— Охоче подію, — каже добра Джанет. Присіла, подійла корову і побігла далі. Бачить, млин на березі гарної річки Тайн.
— Мила дівчино, поверни моє колесо. Скільки років його ніхто не вертів.
— Охоче поверну, — сказала добра Джанет. Повернула колесо і побігла швидше додому.
А стара Клуті прокинулася того ранку з третіми півнями. Спустилася вниз, бачить, у вогнищі на піді знову купка сажі. Зрозуміла стара, що лізла Джанет мітлою у трубу і знайшла гроші.
— Ти в мене за це поплатишся, — сказала стара і поплелась у поле.
— Калитко, калитко, чи не бачила ти мою служницю-поганку?
У руках у неї шкіряний мішок, а в мішку всі мої золоті гінеї.
Нічого не відповіла калітка, адже Джанет відчинила її. І корова нічого не сказала, адже Джанет подійла її. І млин промовчав, адже добра Джанет повернула млинове колесо.
На цьому і скінчилася чаклунська сила старої Клуті. І перетворилася вона зі злої відьми на безпорадну старушку, яка нікому не потрібна і яку ніхто не любить.
Але так уже сталося, що доля її виявилася щасливішою, ніж вона того заслужила. Добра Джанет з батьком і матір’ю поділили порівну золоті гінеї між усіма жителями села: адже по справедливості це були їхні гроші. А дізнавшись, що Клуті більше не відьма, а бідна самотня старуха, дали і їй трохи гіней із шкіряного мішка. Добра Джанет іноді приносила їй гостинці — яйця, масло, молоко і смачні жайворонки, які пекла її мати. Тож залишок днів стара Клуті прожила мирно, не знаючи потреби, разом із своїм чорним котом у маленькому будиночку, над яким і донині стирчить похилена труба.
Інші казки
