Там Лін
Прекрасна Джанет жила в замку свого батька, славного графа Марча. Разом з іншими дівчатами вона проводила дні у високій вежі замку — вони там шили та вишивали шовкові одяги. Лише Джанет не дуже пильно слідкувала, щоб шов у неї виходив прямим і рівним. Вона більше любила дивитися у віконце.А за вікном виднілися дерева Картехогського лісу, куди дівчатам із замку ходити суворо-насуворо заборонялося. У цьому лісі, як казали, полювали лицарі королеви ельфів, і горе тій дівчині, яка пішла б туди гуляти та зустріла одного з них!
Але Джанет не хотіла цього слухати. І одного чудового дня шиття було відкинуто вбік, голка опинилася на підлозі, а сама дівчина — у зеленому лісі.
Гуляючи лісом, Джанет побачила на галявині білого коня, прив’язаного до дерева. Кінь був біліший за молоко, а збруя на ньому сяяла чистим золотом. Джанет пішла далі і вийшла на галявину, всипану трояндами. Не встигла вона зірвати одну квітку, як раптом перед нею ніби з-під землі виріс юнак.
— Навіщо ти зірвала білу троянду, прекрасна Джанет? — запитав він. — Хто тобі дозволив? І як ти насмілилася прийти до Картехогського лісу без мого дозволу?
— Де хочу, там і рву квіти! — відповіла Джанет. — А просити в тебе дозволу й не подумаю.
Почувши таку зухвалу відповідь, юнак засміявся, від чого всі сім дзвіночків на його поясі весело задзвеніли. Потім зірвав червону троянду і, простягнувши її Джанет, сказав:
— Не сердься, я пожартував. Для такої гарної дівчини я б не пожалів навіть усіх троянд Картехогського лісу!
Весь день Джанет і Там Лін (так звали юнака) гуляли лісом і танцювали на галявинах під чарівну музику та ніжний спів.
Але ось Джанет помітила, що сонце схиляється до заходу, і зрозуміла, що пора додому, якщо вона хоче потрапити до замку до того, як батько помітить її відсутність.
Бідна Джанет так поспішала, що майже всю дорогу бігла і дуже втомилася. Коли вона, бліда й стомлена, увійшла у великі ворота замку, придворні дами, що грали у дворі перед замком у м’яч, запитали її:
— Що таке побачила ти в лісі, прекрасна Джанет, від чого так втомилася й поблідла?
Але Джанет їм нічого не відповіла.
Наступного дня придворні дами грали у великій залі в шахи, а дівчата знову сиділи у вежі та шили. Але Джанет залишилася сама. Вона дивилася у віконце й думала: добре б зараз гуляти в лісі з молодим лицарем, танцювати під чарівну музику та слухати ніжний спів…
Замислившись, вона не помітила, як до неї підійшов старий лорд, друг її батька, славного графа Марча.
— Чому ти сумуєш, прекрасна Джанет? — запитав він. — Здається мені, ти вчора побувала у зеленій країні ельфів. Якщо тільки наш граф дізнається про це, нам усім не поздоровиться.
— Ах, залиште мене в спокої! — розсердилася Джанет.
У відповіді її лунала зухвалість, а серцем вона відчувала, що старий лорд правий: Там Лін був не простий смертний, а лицар королеви ельфів. І горе тій дівчині, що покохає лицаря з чарівної країни ельфів. Так казали всі.
Але Джанет не хотіла цього слухати. І одного чудового дня знову втекла до лісу. Довго вона блукала серед дерев, але ні білого коня, ні його молодого господаря так і не зустріла. Вона вже хотіла йти додому і зірвала зелену гілку — щоб забрати її з собою на пам’ять, — коли раптом перед нею ніби з-під землі виріс Там Лін.
— Скажи мені, скажи швидше, Там Лін, хто ти? — запитала Джанет.
— Я страж цього лісу! — відповів юнак.
— Значить, ти й справді лицар королеви ельфів? — сумно сказала Джанет.
— Так мене називають, — відповів Там Лін, — але я народився і виріс серед людей. Мене виховував мій дідусь граф Роксбургський, бо мої батьки померли, коли я був ще дитиною. З тих пір я жив у його замку. Одного разу під час полювання ось у цьому самому лісі з півночі налетів страшний вітер. Граф Роксбургський зі своєю свитою поскакав додому, а мене здолав якийсь дивний сон, і я впав з коня. Прокинувся я вже в країні ельфів — це їхня королева навмисне наслала на нас злий північний вітер, щоб забрати мене до зелених пагорбів, у Країну Вічної Молодості.
Згадавши про зелені пагорби, Там Лін замовк, схилив голову й про щось задумався. Потім знову заговорив із смутком:
— І з тих пір на мені закляття королеви ельфів: вдень я мушу стерегти Картехогський ліс, а вночі повертатися до країни ельфів. Там завжди весело і тепло. Я там у великій пошані. Але якби ти знала, Джанет, як мені хочеться зруйнувати чарівні чари і повернутися до людей!
— Я допоможу тобі! — вигукнула Джанет, але тут же додала тихо: — Якщо ти хочеш.
Там Лін ніжно взяв її руку в свої і ось що сказав:
— Є лише одна ніч на рік, коли можна зруйнувати злі чари королеви ельфів, — це ніч на перше листопада, напередодні свята всіх святих. На цю ніч усі ельфи та їхня королева покидають свої зелені пагорби. І я їду з ними. Сьогодні якраз така ніч. Але звільнити мене нелегко. Наважишся ти на це, мила Джанет?
У відповідь Джанет лише запитала, що вона має зробити. І Там Лін сказав:
— Коли пролунає північ, чекай мене на перехресті чотирьох доріг. Спочатку ти побачиш лицарів королеви ельфів на вороних конях. Пропусти їх і не зходь з місця. Потім проскачуть вершники на буланих конях. Ти пропусти їх. І нарешті з’являться вершники на білих конях. Я буду серед них. Щоб ти впізнала мене, я зніму з однієї руки рукавичку. Ти підійди до мого коня, візьми його за золоту вуздечку і вирви повід із моїх рук. Як тільки ти відбереш у мене повід, я впаду з коня, і королева ельфів вигукне: «Вірного Там Ліна вкрали!» Ось тоді буде найважче. Ти маєш обійняти мене міцно і не відпускати, що б ізі мною не робили, у кого б мене не перетворювали. Тільки так можна зняти з мене закляття і перемогти королеву ельфів.
Страшно було бідній Джанет залишатися самій уночі в лісі. Але вона пам’ятала, що сказав їй Там Лін, і виконала все, як він просив. Вона схопила його білого коня за золоту вуздечку і вирвала повід із його рук, і, коли він упав на землю, вона обійняла його міцно-міцно.
— Вірного Там Ліна вкрали! — вигукнула королева ельфів.
Але Джанет не злякалася і лише ще міцніше обійняла його. Тоді королева, прошепотівши закляття, перетворила Там Ліна на зелену ящірку. Джанет притиснула ящірку до серця, але тут ящірка перетворилася на холодну змію, яка обвилася навколо її шиї. Джанет сміливо схопила змію, тоді змія обернулася у злиток розпеченого заліза. З очей у Джанет полилися сльози, їй було так боляче, але Там Ліна вона все одно з рук не випустила.
І королева ельфів тоді зрозуміла, що Там Лін втрачений для неї назавжди. Вона повернула йому його колишній вигляд і сказала:
— Прощай, Там Лін! Прощай! Найкращого лицаря втратила країна ельфів. Якби знала я вчора те, що дізналася сьогодні, я б перетворила твоє ніжне серце на камінь!
І з цими словами королева ельфів зникла у зеленому лісі. А прекрасна Джанет взяла Там Ліна за руку і відвела до замку свого батька, славного графа Марча.
Інші казки
