Класифікація казок. Характерні риси кожного виду

Найважливіші ідеї, основна проблематика, сюжетні стрижні та – головне – розстановка сил, що здійснюють добро і зло, по суті, єдині в казках різних народів. У цьому сенсі будь-яка казка не знає кордонів, вона для всього людства.

Фольклористика присвятила казці безліч досліджень, але визначення її як одного з жанрів усної народної творчості досі залишається відкритою проблемою. Неоднорідність казок, широкий тематичний діапазон, різноманітність мотивів і персонажів, у них укладених, незліченна кількість способів вирішення конфліктів справді роблять завдання жанрового визначення казки дуже складним.

І все ж розбіжність у поглядах на казку пов’язана з тим, що розцінюється в ній як основне: установка на вигадку чи прагнення відобразити дійсність за допомогою вигадки.

Сутність і життєздатність казки, таємниця її чарівного існування в постійному поєднанні двох елементів сенсу: фантазії та правди.

На цій основі виникає класифікація видів казок, хоча й не зовсім однорідна. Так, при проблемно-тематичному підході виділяються казки, присвячені тваринам, казки про незвичайні та надприродні події, пригодницькі казки, соціально-побутові, казки-анекдоти, казки-перевертні та інші.

Різко окреслених меж групи казок не мають, але незважаючи на хиткість розмежування, така класифікація дозволяє розпочати з дитиною предметну розмову про казки в межах умовної "системи" – що, безперечно, полегшує роботу батьків і вихователя.
На сьогодні прийнято наступну класифікацію російських народних казок:

1. Казки про тварин;
2. Чарівні казки;
3. Побутові казки.

Розглянемо докладніше кожен із видів.

### Казки про тварин

Народна поезія охоплювала цілий світ, її об’єктом став не лише людина, але й усе живе на планеті. Зображуючи тварин, казка надає їм людських рис, але водночас фіксує та характеризує звички, "спосіб життя" тощо. Звідси живий, напружений текст казок.
Людина здавна відчувала спорідненість із природою, вона справді була її частинкою, борючись із нею, шукала в ній захисту, співчуваючи та розуміючи. Очевидний і пізніше доданий байковий, притчевий сенс багатьох казок про тварин.

У казках про тварин діють риби, звірі, птахи, вони розмовляють один з одним, оголошують один одному війну, миряться. В основі таких казок лежить тотемізм (віра в тотемного звіра, покровителя роду), що вилився в культ тварини. Наприклад, ведмідь, який став героєм казок, за уявленнями давніх слов’ян, міг передбачати майбутнє. Нерідко він уявлявся як звір страшний, мстивий, що не прощає образу (казка "Ведмідь"). Чим далі йде віра в тотем, тим більш упевненим у своїх силах стає людина, тим можливішою є її влада над твариною, "перемога" над нею. Так відбувається, наприклад, у казках "Мужик і ведмідь", "Ведмідь, собака і кішка". Казки суттєво відрізняються від повір’їв про тварин — у останніх велику роль відіграє вигадка, пов’язана з язичництвом. Вовк у повір’ях мудрий і хитрий, ведмідь страшний. Казка ж втрачає залежність від язичництва, стає насмішкою над тваринами. Міфологія в ній перетворюється в мистецтво. Казка перетворюється на своєрідну художню жартівливу критику тих істот, які маються на увазі під тваринами. Звідси – близькість подібних казок до байок ("Лисиця і журавель", "Звірі в ямі").

Казки про тварин виділяються в окрему групу за характером дійових осіб. Вони поділяються за типами тварин. Сюди ж примикають і казки про рослини, неживу природу (мороз, сонце, вітер), про предмети (пузир, соломинка, лапоть).

У казках про тварин людина:
1) грає другорядну роль (старик із казки "Лисиця краде рибу з воза");
2) займає становище, рівноцінне тварині (мужик із казки "Стара хліб-сіль забувається").

Можлива класифікація казки про тварин.

Насамперед, казка про тварин класифікується за головним героєм (тематична класифікація). Така класифікація наведена в покажчику казкових сюжетів світового фольклору, складеного Арне-Томсоном, і в "Порівняльному покажчику сюжетів. Східнослов’янська казка":

1. Дикі тварини.
- Лисиця.
- Інші дикі тварини.
2. Дикі та домашні тварини.
3. Людина та дикі тварини.
4. Домашні тварини.
5. Птахи та риби.
6. Інші тварини, предмети, рослини та явища природи.

Наступна можлива класифікація казки про тварин – це структурно-семантична класифікація, яка класифікує казку за жанровою ознакою. У казці про тварин виділяють кілька жанрів. В. Я. Пропп виділяв такі жанри, як:

1. Кумулятивна казка про тварин.
2. Чарівна казка про тварин
3. Байка (аполог)
4. Сатирична казка

Є. А. Костюхін виділяв жанри про тварин як:

1. Комична (побутова) казка про тварин
2. Чарівна казка про тварин
3. Кумулятивна казка про тварин
4. Новелістична казка про тварин
5. Аполог (байка)
6. Анекдот
7. Сатирична казка про тварин
8. Легенди, перекази, побутові оповіді про тварин
9. Небилиці

Пропп у своїй класифікації казок про тварин за жанрами намагався покласти формальну ознаку. Костюхін же, у своїй класифікації, частково поклав формальну ознаку, але в основному дослідник розділяє жанри казки про тварин за змістом. Це дозволяє глибше зрозуміти різноманітний матеріал казки про тварин, який демонструє різноманітність структурних побудов, строкатість стилів, багатство змісту.

Третя можлива класифікація казки про тварин є класифікація за ознакою цільової аудиторії. Виділяють казки про тварин на:

1. Дитячі казки.
- Казки, розказані для дітей.
- Казки, розказані дітьми.
2. Дорослі казки.

Той чи інший жанр казки про тварин має свою цільову аудиторію. Сучасна російська казка про тварин належить переважно дитячій аудиторії. Таким чином, казки, розказані для дітей, мають спрощену структуру. Але є жанр казки про тварин, який ніколи не буде адресований дітям – це так звана "бешкетна" ("завітна" або "порнографічна") казка.

Близько двадцяти сюжетів казок про тварин – це кумулятивні казки. Принцип такої композиції полягає у багаторазовому повторенні одиниці сюжету. Томпсон, С., Болте, Й. і Полівка, І., Пропп виділяли казки з кумулятивною композицією в окрему групу казок. Кумулятивну (ланцюгову) композицію розрізняють:

1. З нескінченним повторенням:
- Набридливі казки типу "Про білого бичка".
- Одиниця тексту включається в інший текст ("У попа була собака").
2. З кінцевим повторенням:
- "Ріпка" – наростають одиниці сюжету в ланцюг, поки ланцюг не обірветься.
- "Півник подавився" – відбувається розплітання ланцюга, поки ланцюг не обірветься.
- "За скалочку качку" – попередня одиниця тексту заперечується в наступному епізоді.

Іншою жанровою формою казки про тварин є структура чарівної казки ("Вовк і семеро козенят", "Кіт, півник і лисиця").

Провідне місце в казках про тварин займають комічні казки – про витівки тварин ("Лисиця краде рибу з саней (з воза)", "Вовк біля прорубі", "Лисиця обмазує голову тістом (сметаною)", "Битий небитого везе", "Лисиця-повитуха" тощо), які впливають на інші казкові жанри тваринного епосу, особливо на аполог (байку). Сюжетне ядро комічної казки про тварин складають випадкова зустріч і витівка (обман, за Проппом). Іноді поєднують кілька зустрічей і витівок. Героєм комічної казки є трикстер (той, хто здійснює витівки). Основним трикстером російської казки є лисиця (у світовому епосі – заєць). Її жертвами зазвичай є вовк і ведмідь. Зауважено, що якщо лисиця діє проти слабких, вона програє, якщо проти сильних – виграє. Це йде з архаїчного фольклору. У сучасній казці про тварин перемога та поразка трикстера часто отримують моральну оцінку. Трикстеру в казці протиставлений простак. Ним може бути і хижак (вовк, ведмідь), і людина, і тварина-простак, на кшталт зайця.

Значна частина казок про тварин займає аполог (байка), у якій виступає не комічне начало, а повчальне, моралізуюче. При цьому аполог не обов’язково повинен мати мораль у вигляді закінчення. Мораль випливає із сюжетної ситуації. Ситуації повинні бути однозначними, щоб легко сформувати моральні висновки. Типовими прикладами аполога є казки, де відбувається зіткнення контрастних персонажів (Хто боязкіший за зайця?; Стара хліб-сіль забувається; Заноса в лапі ведмедя (лева)). Апологом можна також вважати такі сюжети, які були відомі в літературній байці з античних часів (Лисиця і кислий виноград; Ворона і лисиця та багато інших). Аполог – порівняно пізня форма казок про тварин. Відноситься до часу, коли моральні норми вже визначилися і шукають для себе відповідну форму. У казках цього типу трансформувалися лише деякі сюжети з витівками трикстерів, частина сюжетів аполога (не без впливу літератури) виробила сама. Третій шлях розвитку аполога – це розростання паремії (приказки та приповідки). Але на відміну від паремії, в аполозі алегорія не лише раціональна, але й чуттєва.

Поряд із апологом стоїть так звана новелістична казка про тварин, виділена Є. А. Костюхіним. Новела в тваринній казці – це оповідь про незвичайні випадки з досить розвиненою інтригою, з різкими поворотами в долі героїв. Тенденція до моралізації визначає долю жанру. У ньому більш визначена мораль, ніж у аполозі, комічне начало приглушене або зовсім зняте. Бешкет комічної казки про тварин замінено в новелі іншим змістом – цікавим. Класичний приклад новелістичної казки про тварин – це "Вдячні звірі". Більшість сюжетів фольклорної новели про тварин складаються в літературі, а потім переходять у фольклор. Легкий перехід цих сюжетів пов’язаний з тим, що самі літературні сюжети складаються на фольклорній основі.

Говорячи про сатиру в казках про тварин, треба сказати, що література колись дала поштовх до розвитку сатиричної казки. Умова для появи сатиричної казки виникає в пізньому середньовіччі. Ефект сатиричного у фольклорній казці досягається тим, що в уста тварин вкладається соціальна термінологія (Лисиця-сповідниця; Кіт і дикі звірі). Окремо стоїть сюжет "Йорж Йоржович", який є казкою книжкового походження. Пізно з’явившись у народній казці, сатира в ній не закріпилася, оскільки в сатиричній казці легко можна прибрати соціальну термінологію.

Так у XIX столітті сатирична казка непопулярна. Сатира всередині казки про тварин – це лише акцент у вкрай незначній групі сюжетів про тварин. І на сатиричну казку вплинули закони тваринної казки з витівками трикстера. Сатиричне звучання збереглося в казках, де в центрі трикстер, а де була повна безглуздість того, що відбувається, то казка ставала небилицею.
<h3>Чарівні казки</h3>

Казки чарівного типу включають у себе чарівні, пригодницькі, героїчні. В основі таких казок лежить чудесний світ. Чудесний світ – це предметний, фантастичний, необмежений світ. Завдяки необмеженій фантастиці та чудесному принципу організації матеріалу в казках із чудесним світом можливі "перетворення", які вражають своєю швидкістю (діти ростуть не по днях, а по годинах, з кожним днем стають все сильнішими чи кращими). Не лише швидкість процесу є ірреальною, але й сам його характер (із казки "Снігуронька". "Глянь, у Снігуроньки губи порожевіли, очі відкрилися. Потім струсила з себе сніг і вийшла із замету жива дівчинка"). "Перетворення" в казках чарівного типу, як правило, відбуваються за допомогою чарівних істот чи предметів.

В основному чарівні казки є давнішими за інші, вони несуть сліди первинного знайомства людини зі світом, що її оточує.

Чарівна казка має в своїй основі складну композицію, яка включає експозицію, зав'язку, розвиток сюжету, кульмінацію та розв'язку.

В основі сюжету чарівної казки лежить оповідь про подолання втрати чи нестачі за допомогою чудесних засобів чи чарівних помічників. В експозиції казки стабільно присутні два покоління – старше (цар із царицею тощо) та молодше – Іван із братами чи сестрами. Також у експозиції присутнє відлучення старшого покоління. Посилена форма відлучення – смерть батьків. Зав'язка казки полягає в тому, що головний герой чи героїня виявляють втрату чи нестачу, або ж тут присутні мотиви заборони, порушення заборони та подальша біда. Тут починається протидія, тобто відправлення героя з дому.

Розвиток сюжету – це пошук втраченого чи недостатнього.

Кульмінація чарівної казки полягає в тому, що головний герой чи героїня борються з протидіючою силою і завжди перемагають її (еквівалент битви – розгадування складних завдань, які завжди розгадуються).

Розв'язка – це подолання втрати чи нестачі. Зазвичай герой (героїня) наприкінці "зацарює" – тобто набуває вищого соціального статусу, ніж мав на початку.

В.Я. Пропп розкриває одноманітність чарівної казки на сюжетному рівні у чисто синтагматичному плані. Він відкриває інваріантність набору функцій (вчинків дійових осіб), лінійну послідовність цих функцій, а також набір ролей, певним чином розподілених між конкретними персонажами та співвіднесених із функціями. Функції розподіляються між сімома персонажами:

• антагоніста (шкідника),
• дарувальника,
• помічника,
• царівни чи її батька,
• відправника,
• героя,
• фальшивого героя.

Мелетинський, виділяючи п'ять груп чарівних казок, намагається вирішити питання історичного розвитку жанру взагалі та сюжетів зокрема. У казці присутні деякі мотиви, характерні для тотемічних міфів. Цілком очевидно міфологічне походження універсально поширеної чарівної казки про шлюб із чудесною "тотемною" істотою, яка тимчасово скинула звірину шкіру та прийняла людський вигляд ("Чоловік шукає зниклу чи викрадену дружину (дружина шукає чоловіка)", "Царевна-жаба", "Червона квіточка" тощо). Казка про відвідування інших світів для звільнення перебуваючих там полонянок ("Три підземні царства" тощо). Популярні казки про групу дітей, які потрапляють у владу злого духа, чудовиська, людоїда та рятуються завдяки кмітливості одного з них ("Хлопчик-з-пальчик у відьми" тощо), або про вбивство могутнього змія – хтонічного демона ("Переможець змія" тощо). У чарівній казці активно розробляється сімейна тема ("Попелюшка" тощо). Весілля для чарівної казки стає символом компенсації соціально обділених ("Сивко-Бурко"). Соціально обділений герой (молодший брат, пасербиця, дурень) на початку казки, наділений усіма негативними характеристиками з боку свого оточення, наприкінці наділяється красою та розумом ("Конек-Горбунок"). Виділена група казок про весільні випробування звертає увагу на оповідь про особисті долі. Новелістична тема в чарівній казці не менш цікава, ніж богатирська. Пропп класифікує жанр чарівної казки за наявністю в основному випробуванні "Битви – Перемоги" або за наявністю "Важкого завдання – Розв'язання важкого завдання". Логічним розвитком чарівної казки стала побутова казка.

<h3>Побутові казки</h3>

Характерною ознакою побутових казок є відтворення в них повсякденного життя. Конфлікт побутової казки часто полягає в тому, що порядність, чесність, благородство під маскою простодушності та наївності протистоять тим якостям особистості, які завжди викликали в народі різке неприйняття (жадібність, злість, заздрість).

Як правило, у побутових казках більше іронії та самоіронії, оскільки Добро перемагає, але акцентовано випадковість чи одиничність його перемоги.

Характерна строкатість побутових казок: соціально-побутові, сатирично-побутові, новелістичні та інші. На відміну від чарівних казок, побутова казка містить більш значущий елемент соціальної та моральної критики, вона визначеніша у своїх соціальних перевагах. Похвала та осуда в побутових казках звучать сильніше.

Останнім часом у методичній літературі стали з'являтися відомості про новий тип казок – про казки змішаного типу. Звичайно, казки цього типу існують давно, але їм не надавали великого значення, оскільки забули, наскільки вони можуть допомогти у досягненні виховних, освітніх та розвивальних цілей. Взагалі, казки змішаного типу – це казки перехідного типу. У них поєднуються ознаки, притаманні як казкам із чудесним світом, так і побутовим казкам. Проявляються також елементи чудесного у вигляді чарівних предметів, навколо яких групується основна дія.

Казка в різних формах та масштабах прагне до втілення ідеалу людського існування. Віра казки в самоцінність благородних людських якостей, безкомпромісне віддання переваги Добру ґрунтуються також на заклику до мудрості, активності, до справжньої людяності.

Казки розширюють кругозір, пробуджують інтерес до життя та творчості народів, виховують почуття довіри до всіх мешканців нашої Землі, зайнятих чесною працею.

↑ Догори

Класифікація казок. Характерні риси кожного виду

Інші статті про казки