Андрій наймудріший

Жив один допитливий хлопець Андрій. Хотів він усе знати. Куди не гляне, що не побачить, про все у людей розпитує, про все вивідує. Пливуть по небу хмари... Звідки вони взялися? І куди пливуть? Шумить за селом річка... Куди тече? Росте ліс... Хто його посадив? Чому в птахів крила, всюди вільно літають, а в людини немає крил?

Люди відповідали йому, відповідали, аж поки врешті бачать, що й самі вони не знають, що відповідати.

— Ти, Андрію, хочеш бути наймудрішим, — почали люди над ним сміятися. — Та хіба ж можна все знати?

Але не вірить Андрій, що не можна всього знати.

— Піду, — каже, — до самого сонця, воно всюди світить, все бачить, все знає. Ось воно мені й розповість, чого я сам не знаю.

Покинув він свою хатку й пішов шукати те місце, куди сонце на нічліг сідає.

Іде він, іде, глядь — сидить біля дороги на камені чоловік і всіх питає: «Довго мені тут сидіти?»

І Андрій йому теж нічого не міг відповісти.

Пішов він далі. Бачить — підпирає чоловік плечима тин.

— Що це ти, дядьку, робиш? — питає Андрій. — Навіщо старий тин підпираєш?

— Не знаю... Може, ти знаєш?

— Якби знав я, то не шукав би того, хто все знає, — сказав Андрій і рушив далі.

Пройшов трохи, бачить — чоловік у смітті риється.

— Ти навіщо це, дядьку, сміття розгрібаєш?

— Не знаю.

— Ну й я не знаю, — сказав Андрій і пішов далі.

Довго чи коротко йшов він, зайшов у густий ліс. Цілий день ішов лісом, а під вечір вийшов на галявину. І тут йому раптом очі так і засліпило: такий блиск із галявини засяяв. Зажмурив він очі, бачить — неподалік сонячі хороми вогнем палають. Тільки ввійшов він у хороми — нічого від сяйва не видно. Трохи звик, глядь — сидить у кріслі старенька сонячна мати.

— Ти чого, хлопче, сюди явився? — питає. Вклонився їй Андрій і каже:

— Прийшов я до сонця про те й про це дізнатися.

— А про що ж це — про те й про це?

— Та про все, чого я сам не знаю.

— А чого ж ти сам не знаєш?

Став їй Андрій розповідати, а стара слухала-слухала та й зівати почала.

— Гаразд, — каже вона, — почекай трохи, ось скоро син на нічліг повернеться. А я тим часом дрімну: дуже вже я за довгий день наморилася.

Вийшов Андрій із хором. Розвів багаття, почав підсмажувати сало на рожні: проголодався ж за довгу дорогу!

Наївся він сала з хлібом. Питя захотілося. Пішов до річки й нахилився до води. Раптом бачить — піднімається з дна річки дівчина, така гарна, що й очей не відірвати. І вона теж на нього задивилася.

— Не пий води з річки, — каже вона, — а то сонце тебе спалить!

— А мені дуже пити хочеться.

— Іди за мною.

Привела його дівчина до старого дуба, а з-під нього б'є джерело чистої холодної води.

Нахилився Андрій і напився вдосталь води джерельної. А тут і сонце почало спускатися з неба до своїх хором. Треба до нього йти, та не в силах він із гарною дівчиною розлучитися.

— Ти ж дивись, не кажи сонцю, що мене тут бачив, — сказала дівчина, піднялася вгору й заблищала звідти ясною зірочкою.

Пішов Андрій у хороми. А там сонце так пече, що аж стіни хором тріщать. Та Андрію нічого — напився він джерельної води, от і не може сонце його спалити. Тільки шапку насунув на чоло, щоб очі не спалило.

Розповів він сонцю, навіщо прийшов. Говорить сонце:

— Мені вчити тебе немає часу. Але я зроблю так, що ти сам усе дізнаєшся.

Сказало це сонце, зібрало всі свої промені в один пучок і блиснуло йому в голову. І миттю Андрій відчув, що стало в його голові ясніше і світліше, тільки дуже вона горить, а серце стало раптом холодним, як лід...

Вийшов він із хором. Недобре йому стало із холодним серцем. Згадав він про дівчину. І так йому захотілося побачити її ще раз, що він навіть розслаб увесь. Став кликати її. І скотилася з неба ясна зірочка і обернулася перед ним гарною дівчиною. Як глянув на неї Андрій, так миттю й відчув, що серце його знову стало таким, як було.

Взяв він дівчину за руку і повів у свої краї. І так він був тепер щасливий, що й птахам крилатим уже не заздрив.

Підійшли вони до того чоловіка, що сміття розгрібав. Подивився на нього Андрій, і все йому стало ясно.

— Ти, — каже він чоловікові, — шукаєш у смітті загублені копійки і даремно час марнуєш. Візьмись-но краще за роботу — швидше заробиш ті копійки, ніж знайдеш їх.

Послухався його чоловік, почав працювати й заробив добро і гроші.

Ідуть вони далі, побачили чоловіка, що підпирав плечима тин. Подивився на нього Андрій і каже:

— Не підпирай, чоловіче, те, що згнило, воно все одно впаде. Зроби-но краще новий тин.

Послухався його чоловік і поставив новий тин замість згнилого.

Дійшли вони до чоловіка, що на камені сидить і не знає, довго йому там сидіти. Андрій йому каже:

— Не будь, чоловіче, таким жадібним: дай посидіти на цьому камені й іншим прохожим.

Зняв Андрій чоловіка з каменя і сів сам із дівчиною. А чоловік побіг задоволений додому.

Відпочили вони трохи й рушили далі в ті краї, де жив Андрій.

І тепер не Андрій у людей про все розпитує, а люди в нього.

Так став Андрій наймудрішим.

↑ Догори

Андрій наймудріший

Інші казки