Чоловік і дружина
Один чоловік постійно сварився з дружиною.— Лінивка ти! — кричить він на неї. — Я й ору, й косю, а ти навіть обід лінуєшся мені в поле принести!
— Та в мене роботи вдома більше, ніж у тебе в полі, — каже дружина. — Коли ж мені ще й обід тобі носити?
Не вірить чоловік дружині:
— Та яка там вдома робота! З такою роботою я жартома впораюся.
Розсердилася одного разу дружина:
— Коли так, — каже, — я поїду орати, а ти вдома лишайся.
Зрадів чоловік:
— Гаразд. Тепер ти побачиш, хто з нас правду каже! Орати — це не горшки в печі переставляти.
Зібралася дружина в поле і каже чоловікові:
— Ти тільки дивися, щоб усю роботу зробив.
Чоловік окинув оком хату:
— Та яка тут робота?
— Он, бачиш, опара в діжі?
— Бачу, — відповідає чоловік.
— Так от, намоли на жорнах борошна, заміси тісто, посади хліби в піч.
— Ну, це робота легка, — махнув чоловік рукою. — Ще що?
— Збий масло.
— І це діло неважке. Що ще?
— Дивися за телятами на вигоні, щоб шкоди не наробили. Обід звари та за наседкою поглядай, щоб з решета не злітала, а то яйця остигнуть.
Розповіла дружина чоловікові, що йому вдома робити, зібралася та й поїхала в поле. А чоловік тупоче по хаті, сам собі посміхається: «Я не тільки цю роботу зроблю — ще й висплюся встигну».
Закурив він люльку й взявся молоти борошно. А щоб робота краще спорилася, прив’язав до пояса маслобійку зі сметаною. Крутить жорна, а сам із боку в бік хитається, ну сметана — бултых, бултых! — на масло збивається.
Спориться робота!
А тут раптом сусідські діти як закричать під вікном:
— Дяденько, а ваші телята в овес залізли!
— Ах, щоб їх вовки з’їли! — крикнув чоловік і кинувся на вигін.
А маслобійка — бац, бац! — його по колінах. Пробіг він трохи та й упав, як сніп, на землю. Кришка з маслобійки зскочила, і вся сметана розлилася.
Піднявся чоловік, плюнув із злості й побіг далі. Вигнав телят з овса, пригнав їх додому.
— Не хочете, — каже, — пастися на вигоні, то стійте-но в хліву голодні!
Повернувся чоловік до хати. Дивиться, а там замість нього ряба свиня господарює: розсипала все борошно, опору поїла і зігнала з решета наседку.
Вигнав чоловік свиню геть, став посеред хати й чухає потилицю: що тепер робити? Треба, думає, хоч яйця врятувати, а то, як остигнуть, тоді й курчата не виведуться, — дістанеться йому від дружини... Покрутився туди-сюди — немає куриці.
Сів чоловік із горя сам на решето. «Як повернеться наседка, — думає, — тоді й злізу, стану обід варити, а її посаджу».
Проїжджав тією стороною козак і зайшов у хату води напитися. Побачив чоловіка на решеті.
— Ти що робиш? — питає.
— Та курчат висиджую.
— Хто ж це тебе, бідолашного, на решето посадив? Розповів чоловік про свою біду: як він удома господарювати лишився і як не пощастило йому.
Посміявся козак, а потім давай його батогом шмагати... Б’є і примовляє:
— Ось тобі за твою дурість! Дружина поле оре, а ти що робиш?
Вертівся-вертівся чоловік та й подавив усі яйця. Бачить — справа погана. Стрибнув із решета, забрався з переляку на горище й сховався в скриню з пір’ям. А козак напився води та й поїхав далі. Сидить чоловік у пір’ї, тремтить від страху.
А приїхали на ту пору в гості дружині родичі. Увійшли вони в хату. Подивилася теща на безлад у домі й каже старому:
— І не диво, що зять із нашою дочкою свариться! Видно, і правда, що лінивка вона.
— Коли так, — каже старий, — то віддамо краще гостинець не дочці, а зятю!
Чоловік усе це чує з горища. «Який же вони, — думає, — гостинець привезли?»
Перегнувся він із скрині, щоб подивитися на гостинець, а скриня — бу-бух! — і полетіла вниз разом із чоловіком.
Почули старий із старою гуркіт, вибігли в сіни й побачили там чоловіка в пір’ї.
— Чорт! Чорт! — закричали вони в один голос. Почала стара хреститися, а старий схопив кочергу та й давай чорта дубасити.
— От куди, нечиста сила, повадився! Піднявся чоловік і кинувся на город. Сховався там у коноплях і сидить ні живий ні мертвий, побиті боки чухає.
Повернулася ввечері з поля дружина. Старі кажуть їй:
— Ну, тепер будеш ти жити з чоловіком у злагоді.
— Чому? — питає дочка.
— Та ми вигнали чорта з вашої хати. Це він, проклятий, вас сварив!
І справді — перестав із того часу чоловік називати дружину лінивкою.