Як Іван чортів перехитрив

Жив у одному селі дід із бабою. І було в них троє синів. Бідно жили вони, з хліба на квас перебивалися.

Померла баба, а за нею прийшла черга й діда. Покликав він перед смертю синів і каже їм:

— Не нажив я вам господарства, поділю, що маю.

І дав він старшому синові жовтого кота, середньому — жорна, а молодшому, Івану, — пучок лика на лапти.

Поділив так своє добро, а сам незабаром і помер. Пожили брати трохи, поїли батькового хліба та й задумалися про заробітки.

Узяв старший брат жовтого кота під пахву і пішов по світу роботу шукати.

Довго чи коротко він ішов, аж ось у дорозі його застала ніч. Зайшов він у одну хату, проситься переночувати. Йому кажуть:

— Ой, милий чоловіче, у нас мишей та щурів повно — від них ми відбитися не можемо. А тебе, новачка, вони й зовсім з'їдять.

— Нічого, — каже прохожий, — може, якось і переночую.

Забралася господарська родина спати на полати, а прохожий ліг на підлозі з котом.

Прокинулися вранці господарі, бачать — на підлозі ціла купа мишей і щурів, а біля прохожого сидить якийсь жовтий звірок і тихенько муркоче.

А в тих краях у людей ще не було котів, і нічого про них не знали.

Пристали вони до прохожого:

— А брате, а голубе, продай нам свого звірка!

— Ні, — каже прохожий, — цей звірок непродажний.

Розповіли ті люди про дивовижного звірка своєму цареві. Кличе цар до себе прохожого. Переночував прохожий у царя одну ніч — котик і там цілу гору мишей наловив. Цар прямо своїм очам не вірить.

— Що хочеш проси, — каже він прохожому, — а тільки продай нам свого звірка.

— Обсип його, царю, сріблом, тоді й бери. Що робити цареві — довелося погодитися. Узяв господар свого котика за передні лапки і поставив на задні.

— Тепер обсипай! — каже він цареві. Цар все своє срібло висипав — і обсипав котика.

Узяв прохожий срібло і додому повернувся. Збудував гарну хату, завів господарство, одружився і живе собі на славу.

Середній брат подивився на нього і каже:

— Піду й я зі своїми жорнами по світу. Може, і вони мені щастя принесуть.

Узяв він жорна під пахви і пішов.

Довго чи коротко він ішов, застала його ніч у дорозі. Бачить — стоїть на лісовій галявині хатина. Зайшов він туди — нікого нема. Забрався він на полати зі своїми жорнами та й заснув.

Вночі з'явилися в хату розбійники, висипали з кишень на підлогу купу грошей і стали ділитися.

Прохожий тим часом хотів був на інший бік повернутися, та нечайно штовхнув свої жорна. А ті — тарарах! — на підлогу. Як схопляться розбійники — і геть! Навіть від грошей відмовилися...

Зліз прохожий з полатей, забрав гроші і пішов додому. Ну, зрозуміло, добре зажив, як і старший брат.

Подивився на них молодший брат, Іван, і каже:

— Пора й мені щастя спробувати.

Узяв він своє лико і пішов по світу. Довго чи коротко він ішов — зносилися лапти. Сів серед болота на кочку і почав з лика смужки різати, щоб нові лапти сплести.

Раптом вискакує з болота чорт. Подивився на Івана і питає:

— Ти що це, Іване, робиш?

— А хіба не бачиш? Мотузки в'ю.

— Навіщо?

— Буду вас, чортів, з болота ними тягати та на базарі по копійці продавати. Ось і заробиш грошей на хату. Вас тут, адже, хоч греблю гати.

— Постривай, Іванку, не роби ти цього. Що хочеш бери, тільки не тягни нас з болота.

— Насип шапку золота — не буду. Пірнув чорт у болото за золотом, а Іван викопав глибоку яму і поклав зверху на неї свою діряву шапку.

Виніс чорт мішок золота, висипав його в шапку, а воно й дна не покрило... Покрутив чорт головою, виніс ще мішок. Висипав — ледве шапку наповнив.

— Ну, піднімай! — каже він Іванові. — Я тобі допоможу, а то сам ти не впораєшся.

— Нічого, — каже Іван, — вправлюся. А чорт не погоджується; піднімай шапку при ньому! Підняв Іван шапку, а чорт і побачив, що гроші-то в ямі.

— Е-е, ні, — затупав чорт, — ти мене обдурив! Піду до старшого: як скаже він, так і буде.

Пішов чорт до свого старшого. Той вислухав його і послав на розправу з Іваном найсильнішого чорта — Кріпака.

Вискочив Кріпак з болота, каже Іванові:

— Хто кого подолає, тому й золото дістанеться. Подивився Іван на Кріпака: «Не дуже-то, — думає, — легко тебе подолати!» Але й виду не подає, що налякався. Озирнувся, бачить — недалеко під ялиною ведмідь лежить.

— Що ж, — каже Іван чортові, — чи варто мені самому з тобою боротися? Боюся, що ти й кісток потім не збереш. А он лежить під ялиною мій старий дід, поборись-ка спершу з ним: подивимося, яка в тобі сила.

Підбіг чорт до ведмедя.

— Гей, старий, давай поборемося!

Ведмідь піднявся, схопив чорта і почав його душити — той ледве живий залишився. Кинув боротися, побіг до старшого і розповів йому, що навіть старий, мовляв, дід Івана і той його подолав.

Послав тоді старший чорт до Івана свого найкращого бігуна — Летуна.

Вискочив той з болота, каже Іванові:

— Давай бігти наперегонки: хто кого обіжене, тому й золото.

Озирнувся Іван, бачить — лежить під кущем заєць.

— Е, — каже він Летунові, — ти он спершу обіжени мого молодшого сина, а потім і зі мною спробуй.

Кинувся чорт до зайця. А той налякався та як метнувся по кущах — невідомо куди й подівся.

Побігав чорт туди-сюди, не догнав зайця. Повернувся назад до старшого. Розгнівався старший, посилає до Івана третього чорта — Свистуна.

Вискочив Свистун з болота і каже Іванові:

— Хто кого пересвистить, тому й гроші.

— Гаразд, — каже Іван, — свисти! Свиснув чорт, та так сильно, що аж болото затряслося, ліс обсипався...

Настав черга свистіти Іванові. Він подумав і каже:

— Ось що, Свистуне: зав'яжи-ка ти краще собі очі, а то я як свисну, вони у тебе на лоб повилазять.

Налякався чорт, зав'язав очі хусткою.

— Свисти! — каже.

А Іван підняв довбеньку та як свиснув чорта по лобу, — той так і присів.

— Постривай, — каже Іван, — це я тихенько ще свиснув... Дай-ка ще разок посильніше свисну.

— Ой, ні! — заверещав чорт. — Досить з мене й цього. Бери своє золото, тільки більше не свисти. Узяв Іван золото і додому повернувся.

↑ Догори

Як Іван чортів перехитрив

Інші казки