Як кіт звірів налякав
Жили дід і баба. І був у них кіт. Дід кошики плев, баба пряжу пряла, а кіт ходив на мишей полювати.Вийшов раз кіт у ліс на полювання та й заблукав. Шукав-шукав дорогу додому — не знайшов. Сів під ялиною й плаче.
Біжить лисиця. Побачила кота, задивилася: ніколи ще такого звіра в своєму лісі не зустрічала!
— Хто ти такий? — питає.
— Я — Кіт Мурликович.
— А чого ж, Кіте Мурликовичу, плачеш? Розповів їй кіт про свою біду.
— Хе, — каже лисиця, — це що за біда! Ходімо до мене жити. Будеш у мене за господаря.
— Гаразд, — каже кіт.
Ось приходить він до лисиці. А курей у неї — і смажених, і варених. Наївся кіт і спати завалився.
Тим часом біжить по лісу вовк: туп-туп, туп-туп!
Почула лисиця, вискочила з хати і як закричить:
— Хто це в моєму лісі стукає-тупоче? Хто моєму господарю спати не дає?
— А хто в тебе господар? — питає вовк.
— У мене не господар, а господарище, хвіст з помелище: як махне — одразу вб’є!
Стало вовкові цікаво. Він і каже:
— А чи не можна, кумо, хоч одним оком на твого господаря поглянути?
— Що ж, поглянути можна, — відповідає лисиця, — але без подарунка краще не приходь. Мій господар подарунки любить.
— Гаразд, буде подарунок, — сказав вовк і побіг далі.
Повернулася лисиця в хату.
А тим часом йде по лісу ведмідь: трісь-лом, трісь-лом, трісь-лом!
Почула це лисиця, вискочила з хати та як закричить знову:
— Хто це в моєму лісі тріщить? Хто моєму господарю спати не дає?
— А хто в тебе господар? — питає ведмідь.
— У мене не господар, а господарище, хвіст з помелище: як махне — одразу вб’є.
Стало й ведмедю цікаво: і який це господар у лисиці, що хвостом усіх побиває? Ось він і каже:
— А чи не можна, лисичко-сестричко, хоч поглянути на твого господаря?
— Поглянути можна, — каже лисиця. — Тільки без подарунка не приходь. Мій господар подарунки любить.
— Гаразд, буде подарунок, — сказав ведмідь і пішов далі.
Пробігали ще кабан-зубан та заєць-сіряк. Лисиця і їх своїм господарем налякала. Зібралися звірі й міцно задумалися: який же їм подарунок лисячому господарю принести? Думали-гадали, нарешті ведмідь каже:
— Ось що, браття, треба смачний обід приготувати та в гості його з господинею покликати. Тоді всі разом і побачимо.
— Гаразд, хай буде так, — погодилися звірі. І тут знову вони міцно задумалися: який же обід приготувати?
Думали-гадали, нарешті ведмідь і каже:
— Я принесу колоду меду.
— А я — барана, — каже вовк.
— А я — жолудів, — каже кабан.
— А я — свіжої капусти, — каже заєць. Приготували вони обід і стали радитися, кому йти запрошувати. Ведмідь каже:
— Я товстий, мені ходити важко. Вовк каже:
— А я й так набігався, у мене ноги болять. Кабан каже:
— А я добре говорити не вмію. А заєць нічого не сказав. Ось і вирішили послати його, як найлегконогішого.
Прибіг заєць до лисячої хати, постукав лапкою у віконце, від страху заплющив очі й переляканим голосом процідив:
— Добрий день, шановні господарі! Просили ведмідь, вовк і кабан: приходьте, будь ласка, до них у гості.
Сказав це одним духом і назад бігти.
Приготувалися звірі гостей зустрічати. Сидять за багатим столом, чекають, про лисячого господаря розмови ведуть.
Ось заєць і каже:
— Ні, браття, так сидіти страшно. Хто його знає, який там господар у лисиці. А що, якщо наш обід йому не сподобається, і він усіх нас хвостом повбиває... Давайте-но краще сховаємося і спершу на нього здалеку поглянемо.
Звірі погодилися з мудрою заячою порадою й почали ховатися.
Ведмідь заліз на дуб, кабан у мох зарився, вовк під кущ забрався, а заєць у траві сховався.
Тим часом лисиця взяла під руку свого господаря, і пішли вони в гості.
Приходять на галявину. Чує кіт — м’ясом запахло. Бачить — цілий баран лежить.
Підняв він шерсть, насторожив вуса і враз на барана накинувся.
Їсть і все муркоче: “Мяу-у, мяу-у!” Звірям аж страшно стало. Їм здалося, що він кричить: “Мало, мало!”
— Ну і звірище! — каже вовк. — Мені й за день з таким рогачем не впоратися, а йому ще мало...
Кабан лежав, лежав у моху й від страху почав хвостом крутити. Кіт подумав, що це з нірки миша лізе. Стриб туди і вчепився пазурами у кабаний хвіст.
Як підскочить кабан, як кинеться бігти! Тільки гілки тріщать.
Перелякався кіт і скок на дуб!
“Ну, — думає ведмідь, — це він мене помітив. Треба рятуватися, поки не пізно.”
Грюкнувся ведмідь з дуба прямо на кущ, де сидів вовк. А тому здалося, що це сам лисячий господар напав на нього. Піднявся вовк і — бігти від біди подалі. А ведмідь за ним: трісь-лом, трісь-лом!
І бігли вони так, що заєць через годину ледве наздогнав їх.
Наздогнав і каже:
— Якби ви мене не послухалися та не сховалися, він би нас усіх з’їв! Ну й страшний же звір!
А кіт із хитрою лисицею нагостилися й додому повернулися.
Інші казки
