Як Василь змія подолав
Було воно чи ні, правда це чи ні, — послухаймо краще, що казка розповідає.Ну, отож. Прилетів у один край страшний-престрашний змій. Вирив собі серед лісу біля гори глибоку нору і ліг відпочивати.
Довго чи ні відпочивав він, ніхто того не пам’ятає, але як піднявся, то одразу голосно закричав, щоб усі чули:
— Гей, люди — чоловіки й жінки, старі й малі, — приносьте мені щодня данину: хто корову, хто вівцю, а хто свиню! Хто принесе, той у живих залишиться, а хто ні — того проковтну!
Переполошились люди й почали носити змієві, що належить.
Носили, носили, а потім бачать — і носити вже нема чого. Зовсім збідніли. А змій був такий, що без данини й дня прожити не міг. Став він тоді сам по селах літати, людей хапати, до себе в нору тягати.
Ходять люди, як неприкаяні, плачуть, порятунку шукають і не знають, як їм від лютого змія позбутися.
Тим часом заїхав у ті краї один чоловік. Звали його Василь. Бачить Василь, що ходять люди пригнічені, руки ламають та голосять.
— Що у вас за біда? — питає. — Чого ви голосите?
Розповіли йому люди про свою лиху долю.
— Заспокойтеся, — почав їх втішати Василь, — я спробую вас від цієї лихої напасти врятувати...
Узяв він дубинку товстішу й поїхав у той ліс, де жив змій.
Побачив його змій, витріщив зелені очіща й питає:
— Ти навіщо сюди заїхав із цією дубиною?
— Бити тебе! — каже Василь.
— Ого! — здивувався змій. — Іди-но звідси, поки не пізно. А то як дмухну, як свисну, ти й на ногах не встоїш, за три версти відлетиш.
Усміхнувся Василь та й каже:
— Не хвалися ти, старе пужало, я й не таких бачив! Ще подивимося, хто з нас сильніше засвистить. Ну, свисни!
Свиснув змій, та так сильно, що аж листя з дерев посипалося, а Василь на коліна впав. Піднявся він і каже:
— Е, дурниці! Хіба ж так свистять? Це ж курям на сміх! Давай-но я спробую, тільки ти зав’яжи собі очі, а то, чого доброго, випадуть.
Зав’язав змій очі хусткою, а Василь підійшов та так свиснув його дубиною по голові, що в змія аж іскри з очей посипалися.
— Невже ти сильніший за мене? — каже змій. — Давай ще спробуємо. Хто з нас швидше камінь роздавить?
Схопив змій камінь пудів у сто, стиснув його лапами, та так міцно, що пил стовпом піднявся.
— Нічого тут дивного немає, — сміється Василь. — Ось ти стисни так, щоб із каменя вода потекла.
Підняв змій камінь, стиснув, а води й нема...
— Дивись, — каже Василь, — як я стисну. Дістав він непомітно з торби сир, стиснув, вода так і бризнула на всі боки.
Злякався змій: бачить, що Василь і справді сильніший за нього. Подивився на Василеву дубину й каже:
— Проси в мене, що хочеш, я все для тебе зроблю.
— Нічого мені не треба, — відповідає Василь, — у мене вдома всього достатньо, більше, ніж у тебе.
— Та ну! — не вірить змій.
— Не віриш, так поїдемо, подивимось. Сіли вони в віз і поїхали. Тим часом змієві їсти захотілося. Побачив він стадо волів на узліссі й каже Василю:
— Іди, злови вола, трохи перекусимо. Пішов Василь у ліс і почав лущити луб’я. Чекав змій Василя, чекав і нарешті сам до нього пішов:
— Ти що тут так довго возишся?
— Луб’я деру.
— А навіщо тобі луб’я?
— Хочу мотузів навити та на обід п’ять волів зловити.
— Навіщо нам п’ять волів? Вистачить і одного. Схопив змій вола за гриву й потягнув до воза.
— А ти, — каже Василю, — принеси дров, будемо вола смажити.
Сів Василь у лісі під дубом і сидить собі, цигарку курить.
Чекав, чекав змій і не витримав. Приходить до Василя:
— Ти що так довго тут возишся?
— Та от хочу з десяток дубів принести. Вибираю, які товстіші.
— Навіщо нам десять дубів? Вистачить і одного! — сказав змій і вирвав одним махом найтовстіший дуб.
Засмажив змій вола й запрошує Василя їсти.
— Їж сам, — відмовляється Василь, — я вже вдома підкріплюсь; що тут одним волом займатися, це мені один раз вкусити.
З’їв змій вола, облизався, і поїхали вони далі. Під’їжджають до дому, де жила родина Василя. Побачили діти здалеку, що батько їде, і закричали від радості:
— Тато їде! Тато їде!
А змій не розчув і питає:
— Що там діти кричать?
— Та це вони радіють, що я тебе їм на обід везу. Вони в мене давно проголодувалися...
Злякався змій, зіскочив з воза й кинувся навтьоки. Та не розгледів дороги й потрапив у болото. А болото було таке, що й дна не дістати. Провалився змій на дно, та там і захлинувся.
Інші казки
