Козел
Жили дід та баба. Розорав дід лядо в лісі, посіяв на ньому овес, а сам незабаром помер. Залишилася баба сама. Забажалося їй овес подивитись, пішла, а в овес козел забрався. Підійшла вона та й давай кричати:— Кизя, геть! Кизя, геть!
А козел не йде:
— Не лізь, — каже, — дурна бабо! У мене очі великі, роги золоті: пхну — і кишки геть!
Робити нема чого: пішла баба геть і плаче. А назустріч їй ведмідь:
— Про що, бабко, плачеш?
Розповіла баба про свою біду: так і так, як мені не горювати? Причаївся до мого овса козел, і ніяк його не вижену.
— Ну, ходімо, я вижену!
Підійшли вони до овса, ведмідь і каже:
— Кизя, геть! Кизя, геть!
А козел не йде:
— Не лізь, дурний ведмедю! У мене очі великі, роги золоті: пхну — і кишки геть!
Злякався ведмідь і втік. А баба пішла геть і плаче. Раптом назустріч їй вовк:
— Про що, бабко, плачеш?
Розповіла баба своє горе: так і так, як мені не плакати? Причаївся до мого овса козел, і ніяк його звідти не вигнати.
— Ходімо, бабко, я вижену!
— Та де тобі вигнати, ведмідь гнав, та й то не вигнав.
— Ну, ходімо-но, покажи.
Привела його баба до овса, вовк і каже:
— Кизя, геть! Кизя, геть!
— Не лізь, дурний вовчище! У мене очі великі, роги золоті: пхну — і кишки геть!
Злякався вовк і втік. Знову пішла баба геть і плаче. А назустріч їй лисиця:
— Про що, бабко, плачеш?
Розповіла баба і лисиці своє горе: так і так, як мені не плакати? Причаївся до мого овса козел, і не вижену його звідти: ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав.
— Ну, ходімо, я-то вижену!
Підійшли до овса:
— Кизя, геть! Кизя, геть!
— Не лізь, дурна лисице! У мене очі великі, роги золоті: пхну — і кишки геть!
Злякалася лисиця і втікла. А баба йде і плаче. Раптом їй назустріч заєць:
— Про що, бабко, плачеш?
Розповіла йому баба про свою біду: так і так, як мені не плакати? Причаївся до мого овса козел, і ніяк його не вигнати: ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, лисиця гнала — не вигнала.
— Ну, веди мене, я вижену!
Прийшли до овса, заєць і каже:
— Кизя, геть! Кизя, геть!
— Не лізь, зайчище-дурнище! У мене очі великі, роги золоті: пхну — і кишки геть!
Злякався заєць і втік. Знову пішла баба геть, плаче. А назустріч їй собака:
— Про що, бабко, плачеш?
Розповіла баба про своє горе: так і так, як мені не плакати? Причаївся до мого овса козел, і ніяк його не вигнати: ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, лисиця гнала — не вигнала, заєць гнав — не вигнав.
— Ну, ідемо, я вижену!
Пішли.
— Кизя, геть! Кизя, геть!
— Не лізь краще, дурна собако! У мене очі великі, роги золоті: пхну — і кишки геть!
Злякалася собака і втікла.
А баба знову пішла. Іде і плаче, а назустріч їй летить бджола:
— Про що, бабко, плачеш?
Розповіла баба про свою біду: так і так, як мені не плакати? Причаївся до мого овса козел, і ніяк його звідти не вижену.
— Ідемо, я його вижену!
— Та де вже тобі! Коли ведмідь гнав — не вигнав, вовк гнав — не вигнав, лисиця гнала — не вигнала, заєць гнав — не вигнав, собака гнала — не вигнала, де тобі вигнати!
— Іди, покажи мені його!
Пішли вони виганяти козла. Ось бджола підлетіла та як ужалить його в саме болюче місце. Як заблеє він! Як побіжить без огляду!
Відтоді кинув козел до баби в овес ходити.
І стала баба жити-поживати та добра наживати.
Інші казки
