Трем-син Безіменний
Жили дід з бабою. Народився у них син. Пішов дід до попа, щоб сина охрестив, ім'я дав, а той і говорити не хоче; грошей у діда нема, то який же може бути розмов!Так і залишився дідів син без імені.
Підріс хлопчик, став на вулицю ходити. Гуляє з дітьми, а ті не знають, як його звати. А потім самі придумали йому ім'я: Безіменний. У всіх імена як імена, а дідів син — Безіменний!
Приходить він раз з вулиці й питає у матері:
— Чому це, мамо, у всіх імена, а в мене нема?
Мати й розповіла йому, чому він залишився без імені.
— Якщо так, — каже син, — то жити мені в своєму селі не можна: піду я по світу щастя шукати. Мати в сльози:
— Ох, синочку, соколику ти мій, на кого ж ти нас, старих, покинеш?
— Як знайду своє щастя, повернуся до вас, — каже син.
Зібрали батько з матір'ю синові в дорогу, що було, і пішов він собі помаленьку.
Ішов, ішов, приходить у великий, глухий ліс. Цілий день ішов він лісом, під вечір бачить — стоїть хатинка. Зайшов у хатинку, а там три сивих діди живуть. Вклонився хлопчик дідам:
— Дозвольте, люди добрі, у вас заночувати. Подивилися на нього діди й питають:
— Ти звідки ж, хлопчику, і яка біда тебе сюди привела?
Розповів він їм про себе. Діди вислухали, похитали головами й кажуть:
— Якщо так, живи у нас. І буде тобі ім'я Трем-син, це значить — будеш ти нам усім трьом сином.
Погодився хлопчик і став жити у дідів. Діди його й годували, й поїли, і всяким наукам навчали.
Прожив він так літ десять. Виріс зовсім великий, захотілося йому по світу походити — адже в лісі-то жити довго нецікаво. Ось і каже він дідам:
— Отці мої названі, пустіть мене по світу походити.
— Добре, — погодилися діди, — іди. Дали йому буланого коня й сказали:
— Будеш їхати цим лісом троє діб, на четверті під'їдеш до великої гори. Живе на тій горі Жар-птиця. Один раз розженеться на коні — не спіймаєш її. Другий раз розженеться — теж не спіймаєш. А третій раз як скочиш, так і схопиш її за хвіст і вирвеш пір'їну. Поклади її в кишеню, коня пусти на луки заповідні, на зелені трави-мурави, а сам іди до столичного міста до царя. У того царя всі коні в корості, і ніякі лікарі не можуть вивести цю коросту. А ти візьмися царських коней вилікувати: двічі — на заході сонця й перед сходом — почисть їх пір'ям Жар-птиці, і стануть вони такі, що поглянути любо. А якщо трапиться з тобою біда яка, вийди в чисте поле й поклич свого буланого коня: він до тебе вмиг прибіжить і буде служити тобі вірно.
Подякував Трем-син дідам і поїхав на буланому коні по світу мандрувати. Їхав він троє діб, на четверті під'їжджає до високої крутої гори. Дивиться — летить над нею Жар-птиця. Вся так і сяє, так і горить, як сонце. Навіть очі засліплює. Розігнався Трем-син раз — не спіймав. Другий раз розігнався — не спіймав. Третій раз розігнався — вирвав пір'їну з хвоста. Пустив буланого коня на луки заповідні, на зелені трави-мурави, а сам поклав пір'їну Жар-птиці в кишеню й пішов до царя.
Доповіли цареві, що от, мовляв, знайшовся чоловік, що береться царських коней вилікувати.
Кличе царь його до себе.
— Ти правду кажеш, Трем-син, чи обманюєш? — питає царь.
— Правду, — відповідає Трем-син.
— Так іди на стайню. Вилікуєш — нагороджу, а не вилікуєш — ласки від мене не жди.
Пішов Трем-син на стайню. А коней там і не злічити. І всі такі заморені, що й дивитися на них нудно.
Дочекався Трем-син вечора, випровадив царських конюхів із стайні, а сам взявся за роботу. Одного коня пір'ям Жар-птиці почистив, другого почистив, третього, — половину коней перечистив. А вранці, до сходу сонця, ще раз почистив їх.
Приходять на другий день вранці конюхи, бачать — половина коней просто заглядіння! Куди й поділася ця короста!
Побігли конюхи до царя, доповідають:
— Ваше царське величество, тепер ти своїх коней і не впізнаєш!
Царь не всидів на троні, пішов сам на коней подивитися. І справді: виліковані коні так і блищать! Кличе він до себе Трем-сина:
— Чим тебе нагородити за це? Відповідає Трем-син:
— Нічого мені не треба, тільки залиш мене в конюхах, царю. Я всіх твоїх коней вилікую. Царь не перечив:
— Гаразд. Будеш у мене не тільки конюхом, а й над усіма конюхами старшим.
І от огорнула конюхів заздрість: вони літ по двадцять — тридцять на стайні служать, а цей хлопець тільки з'явився — вже й старшим став над ними. Почали вони між собою радитися: що б таке придумати, щоб нового старшого зі світу зігнати? І постановили вони підглянути, чим він коней лікує. Випровадив їх Трем-син перед заходом сонця зі стайні, а вони залишилися біля воріт, крізь щілини підглядають.
Дістав Трем-син із кишені пір'їну, і раптом уся стайня засяяла, як від пожежі...
Дочекалися конюхи ранку, біжать до царя.
— Так, мовляв, і так, ваше царське величество, — доповідають. — Трем-син не своєю силою коней лікує: дістав він із кишені якусь пір'їну, так ми думали, що вся стайня загориться.
Кличе царь Трем-сина:
— Ти чим коней моїх лікуєш? Нічого Трем-сину таїтися, він і каже:
— Є в мене пір'їна Жар-птиці, нею й лікую.
— Ну що ж, — каже царь, — чим лікував, тим і лікуй, лише б вилікував. Та тільки дивися стайню мені не спали.
Знову задумалися конюхи, як їм Трем-сина зі світу зігнати.
— Давайте, — каже один, — підемо і скажемо цареві так: наш-де новий старший сп'яну похвалявся, що може для тебе Жар-птицю дістати.
Так вони й зробили.
"Ого! — думає цар. — Такої птахи ні в кого нема: будуть мені всі царі та королі заздрити!" От кличе він до себе Трем-сина.
— Правда, що ти можеш для мене Жар-птицю дістати?
Пожав Трем-син плечима:
— Ні, не можу.
— Як це так — не можеш! — розсердився цар. — Ти ж учора сп'яна хвалився, що дістанеш її! Дивись, якщо не дістанеш, мій меч — твоя голова з плечей!
Пішов Трем-син засмучений у чисте поле, покликав свого буланого коня:
— Коню мій добрий, коню мій милий! Де б ти не був, а до мене щоб прибув.
І вмиг прибігає до нього кінь його буланий:
— Ти навіщо, хазяїне, кликав мене?
— Біда в мене, — відповідає Трем-син. — Порадь, що робити. Задав цар таку задачу, що й не знаю, як її розгадати: хоче він, бачиш, щоб я Жар-птицю йому дістав.
Говорить кінь:
— Не журись, хазяїне: ця біда не велика. Скажи цареві, щоб дав він тобі на дорогу три кубки солодко-п'яних напоїв і ту скатертину, якою стіл застилали, коли цар вінчався. І нехай запряжуть у карету найкращих коней. Коли все це буде зроблено, сідай та їдь до тієї гори. Там росте великий дуб. На тому дубі Жар-птиця ночує. Приїдеш — розстели під дубом царську скатертину та розстав на ній солодко-п'яні напої. А сам сховайся і лежи. Лише прокинеться Жар-птиця, одразу на землю злетить. Побачить вона напої і почне їх пити. Нап'ється і перекинеться догори дриґом. А ти дивись не зволікай: заверни її в скатертину та тягни прямо до карети. І їдь звідти якнайшвидше. Обернеться Жар-птиця змією, потім жабою, потім ящіркою, а ти її з рук ніяк не випускай.
Розповів йому буланий кінь, як і що робити, а сам помчав у луги заповідні, на зелені трави-мурави.
Прийшов Трем-син до царя і сказав, що йому на дорогу треба. А в царя напоїв-то вдосталь. Намішав він три кубки вина солодкого з п'яним, дав скатертину, запряг у карету найкращих коней, от Трем-син і поїхав. Приїхав він під вечір до дуба, розіслав скатертину, поставив на ній три кубки вина, а сам за кущем сховався.
Як сказав буланий кінь, так все й сталося.
Завернув Трем-син захмелілу Жар-птицю в скатертину, сів у карету і помчав що є сили.
Протверезіла по дорозі Жар-птиця, обернулася змією, потім жабою, потім ящіркою, але нічого: побушувала та знову Жар-птицею стала.
Привіз її Трем-син до царського палацу. Розгорнув скатертину, і засяяв увесь палац, як сонце.
— Ну, — каже цар, потираючи руки, — угодив ти мені, Трем-сине! Чим же тебе за це нагородити?
— Нічого мені, царю, не треба, — відповідає Трем-син. — Пошли мене знову на стайню.
— Гаразд, іди на стайню.
Почали конюхи нову думку думати, як би їм Трем-сина зі світу звести. Думали, думали, нічого придумати не можуть. А тут раптом один випадок допоміг. Сталося в тому царстві затемнення. Цілих три дні не світило Сонце, і ніхто — ні сам цар, ні його мудреці — не могли розгадати, чому три дні Сонце не світить. Прийшли конюхи до царя і кажуть:
— Ваше царське величество, Трем-син учора перед нами сп'яна хвалився: от, каже, і цар, і всі його мудреці не могли розгадати, чому затемнення було, а я можу.
Кличе цар до себе Трем-сина:
— Що це ти учора сп'яна конюхам говорив?
— Нічого не говорив, — відповідає Трем-син, — і п'яним я не був. Це вони, безсовісні, видумали!
Розсердився цар:
— Адже ти говорив, що можеш дізнатися, чому три дні в моєму царстві Сонце не світило!
— Як же можна про те довідатися? Що я, з Сонцем дружу, чи що?
— Та ти смієшся з мене! — закричав цар. — Дивись, якщо не дізнаєшся, то мій меч — твоя голова з плечей!
Пішов Трем-син у чисте поле засмучений. Свиснув-крикнув свого буланого:
— Коню мій добрий, коню мій милий! Де б ти не був, а до мене щоб прибув!
І вмиг кінь біжить, копитами землю б'є.
— Що, знову біда? — питає.
— Біда, мій конику, ой, біда!.. Вислухав його кінь і каже:
— Не журись, хазяїне, це ще не біда. Скажи цареві — нехай він зсучить тобі клубок у три нитки: нитка золота, нитка срібна та нитка шовкова. Візьми той клубок і пусти його перед собою: куди він покотиться, туди й ти ступай. А прикотиться той клубок прямо до матері Сонця. Там ти й дізнаєшся, чому три дні затемнення було.
Цар, довго не думаючи, зсучив клубок у три нитки, як сказав йому Трем-син.
Вийшов Трем-син із царської столиці і пустив перед собою клубок. Докотівся клубок до лісу. Бачить Трем-син — б'ються біля дороги видра з вороном. І так б'ються, що прямо кров'ю заливаються. Ворон видру дзьобом дзьобає, а видра ворона зубами гризе. Побачили вони Трем-сина.
— Куди ти, Трем-сине, йдеш, куди путь тримаєш? — питають.
— Іду до матері Сонця.
— Навіщо?
— Дізнатися, чому в нашому царстві три дні затемнення було.
— Згадай, Трем-сине, там і про нас: доки нам битися? Б'ємося до напівсмерті і навіть не знаємо, за що.
— Гаразд, згадаю.
Покотівся клубок далі. Прикотився до моря. Лежить на морі кит-риба, а по ньому люди їздять: навіть колії від їзди повибивали.
- Здравствуй, кит-рибо! - привітався Трем-син.
- Здравствуй, Трем-син! Куди йдеш, куди путь тримаєш?
- Іду до матері Сонця.
- Навіщо?
- Дізнатися, чому в нашому царстві три дні було затемнення.
- Згадай там, будь ласка, Трем-син, і про мене: доки мені тут лежати на одному місці? Я навіть не можу на інший бік повернутися.
- Гаразд, згадаю.
Покотився клубок далі і потрапив у густу дубраву. А там, у дубраві, хатка стоїть, вся обгоріла та обпалена...
Котиться клубок прямо в хатку, а Трем-син за ним слідом йде. Зустріла його на порозі старенька, сива бабуся, мати Сонця.
- Трем-син, - питає його бабуся, - за доброю волею чи з неволі прийшов ти сюди?
Вклонився Трем-син старенькій бабусі:
- З неволі, матусю. Наказав мені мій цар дізнатися, чому в нашому царстві три дні затемнення було. А не дізнаюся - царський меч, а моя голова з плеч...
Розбалакалася бабуся з хлопцем, і розповів він їй, кого зустрічав дорогою: про видра з вороном розповів, про кита.
- Гаразд, - каже бабуся, - я тобі допоможу. Коли повернеться мій син, я його про все розпитаю, а ти примічай.
Взяла бабуся волову шкуру, завернула в неї Трем-сина і поклала його у велику скриню, а сама постелила собі й синові на скрині постіль.
Почало смеркати. І раптом укотилося в хату саме Сонце.
- Добрий вечір, матусю! - привітався син.
- Добрий вечір, сину. Де ти ходиш, де ти все блукаєш? Я сама без тебе сумую.
- Ох, матусю, й не питай! Велика в мене турбота.
Дала йому мати на вечерю чугун картоплі та миску кислого молока. Наївся син і ліг спати на скрині.
Мати трохи полежала, потім як схопиться, ніби зі сну.
Син питає:
- Чого це ти, матусю, злякалася?
- Ох, сину, приснилося мені, ніби в деякому царстві було затемнення світла. Чому це так?
- Так, - каже син, - це правда. А причина тому така. Живе в океані-морі Настася-Краса. Я хотів океан-море спалити і взяти її собі за дружину. Три дні палив я його, та не спалив. Ось яка біда в мене!
Мати знову трохи полежала і знову схопилася.
Син питає:
- Чого це ти, матусю, злякалася?
- Ох, сину, приснився мені сон, ніби лежить на морі кит-риба. А по ньому люди на возах їздять, навіть колії на боках повибивали. А він, бідолаха, лежить і зрушитися не може. Важко йому. Чому це так, сину?
- Це тому, - відповідає син, - що він кораблі з людьми проковтнув. Виплюне він їх - тоді й зможе на інший бік повернутися.
Полежала мати трохи і знову схопилася.
- Матусю, чого ти сьогодні все лякаєшся?
- Ох, сину, бачила я уві сні: видра з вороном б'ються, аж кров тече. Чому б це?
- Тому, - відповідає син, - що видра взяла собі в куми ворона, а він поніс хрестити дитину та загубив її. Тоді вона почала його бити, а потім вони й забули, через що б'ються. А дитина видри живе на озері біля трьох верб. Нехай ворон знайде її там і віддасть їй, тоді вони й битися перестануть.
Побалакали вони так та й заснули.
Вранці, коли Сонце вийшло з дому, Трем-син піднявся, подякував добрій бабусі і пішов додому. Зайшов дорогою до кита-риби і до видра з вороном, розповів їм, що чув він від Сонця. Виплюнув кит-риба всі кораблі з людьми і відразу легко перевернувся на інший бік. Знайшов ворон загублену ним дитину видри, і вони битися перестали.
Прийшов Трем-син до царя.
- Ну що, Трем-син, дізнався, чому три дні не світило Сонце?
- Дізнався, - відповідає Трем-син. - Живе в океані-морі Настася-Краса, і ось Сонце хотіло океан-море спалити і взяти її собі за дружину. Три дні палило його, та не спалило. Тому й не світило вони в той час.
Зрадів цар, що дізнався нарешті про причину затемнення світла, і каже:
- Чим же винагородити тебе за це, Трем-син?
- Нічого, царю, мені не треба - тільки хочу при своїй службі залишитися.
- Гаразд, залишайся.
Пішов Трем-син на стайню і давай там конюхів лаяти за їхній наклеп на нього. А конюхи так і тремтять від злості. Зібралися і знову почали думати, як би їм від Трем-сина позбутися. Один каже:
- Ходімо, братці, до царя та скажімо йому, що Трем-син хвалився, мовляв, може дістати з дна океану-моря Настасю-Красу...
Пішли до царя, так йому й сказали.
Кличе царь до себе Трем-сина:
— Ти що, Трем-сину, учора сп’яну говорив?
— Нічого не говорив, — відповідає Трем-син. — І п’яний я не був.
— Брешеш! Ти говорив конюхам, що можеш дістати з дна окіян-моря Настасью-Красу і мені привезти.
Почав Трем-син сперечатися:
— Та як це можливо? І саме Сонце не змогло її звідти випалити, а я що зроблю?
— Зробиш! — крикнув цар. — Дивись: не дістанеш, мій меч — твоя голова з плечей!
Пішов Трем-син, заплаканий, із палацу просто в чисте поле. Крикнув-свиснув свого доброго коня. Кінь біжить, копитами землю риє:
— Навіщо, хазяїне, мене турбуєш?
— Біда, коню мій! Наказав проклятий цар дістати йому Настасью-Красу з дна окіян-моря. Порадь, як це зробити?
— Це не біда, — відповідає кінь. — Скажи цареві, щоб пошив він шовковий шатер і зібрав принадного товару: квітчастих хусток, стрічок та стрічечок...
Візьми все це та їдь до окіян-моря. Як приїдеш, розстав шатер і розклади в ньому принадні товари. Настасья-Краса буде гуляти на човні по морю. Перший раз пропливе — нічого не скаже, а буде назад повертатися — спитає у тебе:
«Пан купець, якими товарами ти торгуєш?» А ти їй скажи: «Якщо забажаєте, Настасья-Краса, пливіть до берега, я вам усі свої товари покажу». Вона підпливе, а ти хапай її за коси, сажай у карету та вези до царського палацу. А тепер прощай, Трем-сине, — каже кінь. — Якщо буде ще що потрібно, поклич мене.
Як сказав добрий кінь, так все й сталося. Привіз Трем-син Настасью-Красу до царського палацу. Сподобалася вона цареві.
— Ну, Трем-сине, — каже цар, — тепер проси в мене яку хочеш нагороду.
— Нічого мені, царю, не треба; піду знову на стайню служити.
І пішов.
Дуже сподобалася цареві Настасья-Краса. Стара його дружина померла, і ось захотілося йому на молодій одружитися. Настасья йому каже:
— Якби знала я, що доведеться мені виходити заміж за самого царя, то взяла б я з окіян-моря всю свою красу, а то в мене при собі й половини її немає.
Зворушився цар, кличе Трем-сина:
— Дістань з дна окіян-моря всю красу Настасьї-Краси!
Насупився Трем-син:
— І що ти надумав, царю? Та хіба можна дістати красу?
Цар затопав ногами, застукав своїм посохом об підлогу:
— Мовчи! Роби, що велено! А ні, мій меч — твоя голова з плечей!
Вийшов Трем-син за місто, у чисте поле. Крикнув-свиснув там свого коня буланого:
— Коню мій добрий, коню мій милий! Де б ти не був, а до мене щоб прибув!
Прибігає до нього його буланий кінь:
— Ти навіщо кликав мене, хазяїне?
— Знову не дає мені цар спокою, — каже Трем-син. — Хоче, щоб я дістав красу Настасьї-Краси. А де ж дістати її?
Відповідає буланий кінь:
— Іди на окіян-море, там побачиш кита-рибу. Скажи йому, щоб викинув він з дна моря золотий скриньку. У тій скриньці качка, а в качці — золоте яйце. Це її краса.
— Та ну її! — насупився Трем-син і попрямував до окіян-моря.
Довго йшов він чи коротко, прийшов нарешті до кита-риби. Лежить він тепер на іншому боці й біди не відає.
— Здоров, ките-рибо! — уклонився Трем-син.
— Здоров, Трем-сине, — відповідає кит-риба. — Де ти бродиш, що ти шукаєш?
— Та от, — каже Трем-син, — прийшов я до тебе за допомогою. Викинь-но мені з дна окіян-моря золотий скриньку Настасьї-Краси.
— Це можливо. Тільки ти стань, брате, за сім верст від берега: якщо я пірну на дно, то великий прибій зроблю.
Відійшов Трем-син на сім верст від берега. Пірнув кит на дно і враз затопив увесь берег.
Довго блукав кит по дну, нарешті виніс звідти золотий скриньку, подав його Трем-сину.
Подякував Трем-син китові за послугу, відкрив скриньку, а качка — фурр! — і на море полетіла...
Трем-син від досади ледь не заплакав. «Ось якби був тепер тут той ворон, він у біді мені допоміг би!» — подумав Трем-син.
І тільки він це подумав, бачить — летить ворон. Погнався ворон за качкою, спіймав її над морем і розірвав на шматки. Випало з качки золоте яйце і впало на саме дно моря.
Знову зажурився Трем-син. «Ось, — думає, — якби була тут та видра, вона мені в біді допомогла б!»
І тільки він так подумав, раптом стоїть перед ним видра.
- Ти що хочеш, Трем-сину, від мене?
- Зроби ласку, дістань з дна окіян-моря золоте яйце.
Кинулась видра на дно окіян-моря. Три дні чекав на неї Трем-сину.
На четвертий випливла видра і подала йому прямо в руки золоте яйце.
Узяв Трем-сину золоте яйце, подякував добрій видрі і назад повернувся.
Розбила Настася-Краса золоте яйце, і на що вже була вродлива, а тут одразу вдвічі прекрасніша стала!
Царь погладив бороду, засміявся.
- Ну, - каже, - тепер будемо вінчатися!
- Ні, - відповідає Настася-Краса, - ще я з тобою не пара.
- Чому ж? - зхвилювався царь.
- Нема ще при мені моєї веселості.
- Гей, покликати сюди Трем-сина! - наказав царь. Приходить Трем-сину до палацу. Настася-Краса каже йому:
- Якщо ти зумів, славний молодче, дістати мене і красу мою, то добудь ще й мою веселість.
- Де ж мені її дістати? - питає Трем-сину.
- Візьми з собою своїх конюхів та йди в заморську пущу. Там побачиш ти хатку. А живе в ній мій брат Вовк Вовкович. Він тобі зробить гуслі-самогуди: це і є моя веселість. І ще візьми мій хусточку: якщо дуже захочеться тобі спати, ти втріть нею очі...
Узяв Трем-сину конюхів і в путь-дорогу пустився.
Довго йшли вони чи коротко, прийшли нарешті ввечері в ту пущу, де жив Вовк Вовкович.
- Нащо, Трем-сину, ти прийшов до мене? - питає Вовк Вовкович.
- Зроби мені, будь ласка, гуслі-самогуди.
- А чи є кому лучиною світити? Бачиш, вже темно, а без світла я їх не зроблю.
- Є.
Послав Трем-сину одного з конюхів світити. Той світив, світив, та й задрімав. Вовк Вовкович і проковтнув його. Облизнувся і просить дати другого робітника. Послав Трем-сину йому другого. Той теж світив, світив, та й задрімав. Вовк і його проковтнув. Просить він третього. І третього проковтнув. І так усіх по черзі.
- А тепер, - каже Трем-сину, - ти світи. Почав Трем-сину світити. Світив, світив, і раптом так йому спати захотілося, що просто біда. Дістав він Настасину хусточку і став очі втирати. Подивився Вовк Вовкович на хусточку і каже:
- Ох, Трем-сину, чому ж ти мені раніше нічого не сказав? Адже це ж хусточка рідної моєї сестриці Настасі-Краси! Ну, для неї я й готових гуслів не пожалію!
Виніс він готові гуслі-самогуди:
- На, неси їх сестрі.
Узяв Трем-сину гуслі, подякував Вовку Вовковичу і назад пішов.
Іде він та тихенько на гуслях награває. Зустрічає на дорозі розбійника з дубинкою в руках. Почув розбійник гру на гуслях-самогудах, зупинився і давай танцювати. Сам скаче, і дубинка скаче. І ніяк зупинитися не можуть.
- Віддай мені, - просить розбійник Трем-сина, - ці гуслі: вже дуже вони мені сподобалися!
- А ти мені що за них даси?
- Даду я тобі свою дубинку.
- А що мені з нею робити?
- Вона в мене така, що яку завгодно силу сама подолає. Став хоч двадцять полків війська, а дубинка моя розіб’є їх нащент.
Віддав Трем-сину розбійнику гуслі, а собі взяв дубинку. Пройшов він трохи і згадав про гуслі.
- Ох, - каже, - що ж я наробив? Що я тепер скажу Настасі-Красі? Гей, дубинко, біжи відбери в розбійника гуслі.
Дубинка — прыг, скок! — наздогнала розбійника і давай його бити.
- Віддай, - кричить, - Трем-сину гуслі-самогуди, а то я тебе вб’ю!
Кинув розбійник гуслі і швидше тікати від лиха. Підхопила дубинка гуслі і принесла їх Трем-сину.
Пішов він далі. Сам на гуслях грає, а дубинка скаче.
Попадався назустріч чарівник. Почув він музику і теж пустився в танець.
Танцював, танцював, аж чорна борода змокла.
- Віддай мені ці гуслі, - просить чарівник Трем-сина.
- А ти мені що за них даси?
Дістав чарівник із кишені золоту шкатулку.
- Даду тобі ось цю шкатулку.
- А що мені з нею робити?
Відкрив чаклун скриньку, а з неї як повалить військо! Вишикувалися цілі полки. Здивувався Трем-син: от це штука!
Тут чаклун крикнув війську:
— Марш по місцях!
І військо знову повалило в скриньку. Погодився Трем-син і віддав чаклунові гусли, а собі взяв чарівну скриньку. Пішов він із дубинкою та скринькою далі. Минуло мало чи багато часу, знову згадав Трем-син про гусли:
— Ось у мене тепер і своє військо є, а хто ж йому марші гратиме? Гей, дубинко, біжи відбери наші гусли-самогуды!
Дубинка — стриб, скок! — побігла, відібрала у чаклуна гусли. Пішли далі з музикою. Їде назустріч багатий купець. Почув він музику і давай танцювати. Сам танцює, кучер танцює, коні танцюють. Танцював, танцював купець, втомився, зняв чоботи, сорочку скинув, а все танцює.
Натанцювався вдосталь і каже:
— Гей, хлопче, віддай мені свої гусли!
— А ти мені що за них даси?
Порився купець у возі, дістав скатертину:
— На тобі ось цю скатертину.
— Навіщо вона мені?
— Як навіщо? Варто тобі тільки її десь розіслати та сказати: «Смажене-варенене, до мене!» — і все тобі буде.
А Трем-синові давно вже їсти хотілося.
— Ну давай, — каже, — подивимось, чим вона нас пригостить.
Розіслав купець скатертину посеред дороги, сказав, що треба, і тут умить такі страви та напої з’явилися, що кращих і не придумаєш. Наївся Трем-син і проміняв гусли на скатертину.
Пішов він далі. Згадав дорогою про гусли.
— Е, — каже, — а все ж з гуслями йшлося веселіше! Дубинко, поверни-но назад мені гусли!
Дубинка — стриб, скок! — підбігла до купця і почала його бити:
— Віддавай гусли!
Кинув купець гусли, а сам вирвав у кучера батіг і давай гнати коней що є сили — від біди швидше втекти.
Пішов Трем-син далі. Бачить — на панському дворі теслі будинок будують. Трем-син загравав на гуслях. Раптом усі теслі покидали сокири — і в танець. Танцюють і сміються. Весело їм стало. Натанцювалися вдосталь, а потім один із теслів каже Трем-синові:
— Ось розважив ти нас, хлопче! А то ми все життя на пана працюємо і ніколи не веселимося. На тобі за це від нас подарунок.
І дав тесля Трем-синові сокиру.
— Навіщо вона мені? — питає Трем-син.
— Ця сокира не проста, — відповідає тесля. — Ти їй тільки накажи, і вона за ніч будь-який палац збудує. Ми її, братець, від пана ховали, а то як дізнається він, забере. Так краще вже нехай нею хороша людина користується.
Подякував Трем-син за подарунок і пішов у столицю. Підійшов він до річки, а за нею і сам царський палац видно. Зупинився Трем-син на березі річки і наказав сокири збудувати за ніч палац — не гірший за царський. А сам ліг спати. Встав ледве світа, бачить — стоїть новий палац, та такий гарний, що кращий, мабуть, за царський. Відкрив скриньку — військо валом валить. Стало військо біля палацу, чекає наказу. А тим часом розіслав Трем-син скатертину — сам наївся, напився, військо нагодував і почав на гуслях грати. А військо під музику марширує: раз-два! раз-два!
Прокинувся цар, подивився у вікно — батюшки-світи! Стоїть за рікою новий палац, і військо під музику марширує... Звідки це все?
Покликав він Настасью-Красу:
— Подивись, душа моя, що це в нашому царстві діється...
Подивилася вона і каже:
— Це робота Трем-сина. Послав царь за річку слугу:
— Поклич мені Трем-сина!
Переправився слуга на човні через річку, передав царський наказ. Трем-син каже:
— Не великий пан твій цар: якщо хоче, нехай сам до мене явиться.
Хоч і не годиться цареві самому до свого конюха їхати, але робити нічого. Сів цар у човен з Настасьєю-Красою, поїхав на інший берег до нового палацу.
Трем-син зустрів їх, як належить: з поклоном та з музикою. І повів показувати свій палац. Походили вони, подивилися — все тут Настасьї-Красі до душі, а цар ходить, як хмара темна: не до вподоби йому, що в конюха такий палац і таке військо... Думає цар, як би йому Трем-сина знищити, щоб палац і військо собі забрати.
Прийшли на кухню. Трем-син хотів гостей пригостити. Але тільки дістав він свою чарівну скатертину, як Настасья-Краса вихопила у царя меча — і хвать ним по Трем-синові. Так голова Трем-сина і покотилася в кут. Тоді вона порубала його мечем на дрібні шматочки і наказала кухарям нагріти повний котел молока. Кухарі нагріли. Настасья кинула в кипляче молоко порубаного Трем-сина, потім вийняла, охолодила і живою водою покропила. І вмить зрослися всі порубані частини! Ще раз окропила вона живою водою — і Трем-син схопився на ноги. І став він такий гарний та стрункий богатир, що поглянути любо! Цар так очі і витріщив: от би йому тепер таку красу та силу! І пристав він до Настасьї-Краси:
— Зроби й мене таким!
— Гаразд, — каже вона, — зроблю.
Схопила меча, порубала царя на шматки і кинула за огорожу собакам. А сама взяла за руку Трем-сина і повела до палацу, у покої.
Скликав Трем-син гостей з усіх волостей, покликав батьків — рідних і названих — зіграв веселе весілля.
І я на тому весіллі був, мед-вино пив, по бороді текло, а в рот не попало. Дали мені там смоляного коня, сідло з лози та гороховий батіг. Їду я назад на коні, бачу — овін горить. Зупинив я коня, почав його гасити. А поки я гасив, кінь мій від вогню розтаяв, сідло кози з’їли, а батіг ворони розкльовували... Звідти пішов я далі пішки та до вас прийшов і розповів цю ось казку.
Інші казки
