Полещуки і Полевики
Було в батька дванадцять синів, усі хлопці високі та удалі.Жили вони на великій галявині, серед густого лісу. Займалися господарством, полювали на диких звірів та птахів.
Старий батько, як голуб сивий, сидів і влітку в кожусі і лише розпоряджався. І було в родині лад та любов.
Одружилися сини, пішли в них свої діти. Велика виросла родина. Усі слухалися старого батька, і кожен робив свою роботу.
Але ось через деякий час помер батько. І пішли в родині нелади. Сварються дружини братів, одна одну їдять, нема згоди. І така пішла між ними сварка, що й чоловіки нічого вдіяти не можуть. Кричать дружини, хочуть ділитися.
"Ну що ж, — думають брати, — треба ділитися". Почали ділитися. Та справа це не така й легка, як їм здавалося. Якось із криком та галасом поділили добро та худобу. А як справа дійшла до землі, то ледь не повбивали один одного: ніяк не можуть поділити свою галявину, щоб нікому не було образливо. Пересварилися брати через землю і стали один одному ворогами.
Лише два молодші брати жили між собою у великій злагоді: куди один, туди й інший. Не захотіли вони битися з братами за землю, покинули батьківу хату і пішли по світу шукати іншого притулку.
Зробили брати з двох дубів великі сані, запрягли в них шість пар волів, поклали добро, посадили дружин із дітьми і рушили в дорогу на санях по піску. А корови та дрібна худоба пішли за ними.
Протягли воли по піску дубові сані трохи, та й стали, як укопаний. А коліс-то у братів не було, і нічого про них не знали вони. Адже нікуди зі свого лісу вони не їздили, ні літом, ні зимою.
Почали брати відпилювати круглі колодки і підкладати їх під полози. Котяться колодки, і сані вперед повзуть. Набридло молодшому братові підкладати під полози колодки, от і каже він старшому:
— Давай зробимо так, щоб колодки самі під полозами крутилися.
І зробили вони перші в тих краях колеса. Легше пішли тепер воли, так що брати й самі сіли на віз. Їдуть і дивуються, як це вони досі без коліс обходилися.
Їхали вони, їхали, доїхали до великої річки. Оглянули річку — всюди вона глибока, ніде немає зручного місця, щоб переїхати вбрід. А тут така буря піднялася, що ліс, ніби звір, реве. Ламає буря дерева, як соломинки, і кидає в річку. Пливуть вони річкою цілими купами.
Подивився на них молодший брат, подумав і здогадався, як перебратися через річку.
Наловили вони з братом дерев, очистили їх від гілок, зв'язали колоди одна з одною і зробили міцний пліт. А коли буря стихла, втягнули свій віз на пліт. Самі стоять на плоту, керують довгими жердинами — баграми, і пливе собі пліт, як корабель.
Побачили корови, що воли попливли на інший берег, кинулися в річку за ними навздогін. Лише свині та вівці побоялися стрибнути у воду. Стоять на березі, хрюкають, блеють. Повернулися брати з плотом назад і забрали їх.
Так переправилися всі через широку та глибоку річку.
Поїхали вони далі і забралися в таку пущу, що й кінця їй немає.
Почали брати прорубання в пущі просіки та гаті мостити. Та куди там! Чим далі, тим ліс усе густіший і густіший, а в ньому такі провалля, що й вибратися неможливо.
Старший брат знемігся, ослаб.
— Залишуся, — каже він молодшому братові, — я тут, адже сили не вистачить з цього лісу вибратися.
І залишився жити зі своєю родиною в лісі. З тих пір і його самого, і весь його рід стали називати полещуками.
А молодший брат не захотів у лісі залишатися. Був він сильний, як тур, і сподівався на свою силу. Він один прокладав просіки, гатив гаті і їхав далі.
І до наших часів залишилися ще на Поліссі ті просіки та гаті, що поробив молодший брат.
Довго він так вибирався з густого лісу, чи недовго, але ось нарешті почали траплятися прогалини та піщані галявини. Оселився молодший брат на цих галявинах, став їх орати та сіяти хліб.
І з тих пір прозвали його і весь його рід полевиками.
А потім розселилися полещуки та полевики, зайняли інші ліси та поля, стали добрими сусідами.
Так живуть вони й досі.
Інші казки
