Синок-з-кулачок

Жили дід із бабою. І був у них синок. Такий маленький, що з-під шапки не видно. Не більше кулака. Так дід із бабою його й кликали: синок-з-кулачок.

Раз поїхав дід орати, а бабі наказав, щоб обід приготувала та принесла йому в поле.

Приготувала баба обід і каже синові:

— Був би ти великий, відніс би батькові за мене обід. А то ось доводиться самій мені йти.

А синок наважився і каже:

— Давай, мамо, я віднесу обід.

— Та де ж тобі його донести! — не вірить мати.

— Донесу!

Узяв синок-з-кулачок обід, поставив у дідів лапоть, а сам сів ззаду й поїхав.

Їде собі та пісеньки співає. Приїхав у поле, кличе батька:

— Тату, я обід тобі привіз!

Побачив його батько, зрадів:

— Молодець, сину!

Сів він обідати, а син каже:

— Тату, посади мене на плуг, я оратиму.

— Та як же ти оратимеш?

— А ось побачиш, — каже син.

Посадив батько його на плуг. Синок-з-кулачок узяв у руки віжки й гукнув на коня:

— Но, сивко-бурко!

І почав орати.

А їхав дорогою пан у бричці. Побачив він таке диво.

— Продай мені, діду, свого орача, — просить пан.

— Ні, пане, не продам: це мій синок.

А пан причепився, як смола: продай та продай!

— Я тобі, — каже, — багато грошей дам.

Почув це синок, підбіг до батька й шепоче йому:

— Продавай, тату, тільки візьми за мене в пана жменю золота. Ти не бійся, я від нього втечу.

Погодився дід і продав панові сина за жменю золота.

Узяв пан хлопчика, посадив собі в кишеню й поїхав. "Ось, — думає, — доброго орача здобув. Такого ні в кого немає. Будь-які пани мені заздритимуть!"

Тим часом хлопчик прорвав панську кишеню, вибрався з неї потихеньку й вистрибнув із брички. Пан навіть і не помітив. Поїхав собі додому чудовим орачем хвалитися.

Озирнувся хлопчик навколо, а кругом нього ліс густий. Походив він, походив лісом та й заблукав.

А тут і вечір настав. Сів він під ялинкою й плаче.

Звідки ні візьмись голодний вовк. Схопив він хлопчика й проковтнув його. Опам’ятався хлопчик, почав битися в вовчому череві, почав кричати:

— Гей, вовче, неси мене додому!

— Не понесу! — каже вовк.

— Небіж, понесеш, якщо я тобі набридну.

— Побачимо, — огризнувся вовк і побіг у поле шукати овець.

Підбігає до отари овець, а хлопчик як закричить із вовчого черева:

— Гей, пастухи, вовк за вівцями крадеться!

Почули це пастухи, прогнали злодія. Та ще й собак нацькували на нього.

Прибіг вовк у ліс і каже хлопчикові:

— Вилазь геть!

— Ні, не вийду! — відповів хлопчик. — Неси мене додому.

— Не понесу! — злиться вовк.

Проголодався вовк і пішов знову шукати поживу. Але куди б не прийшов, всюди невдача: не дає йому хлопчик спокою.

Зовсім зів’яв вовк, ледве ноги волочить.

А хлопчик все на своєму стоїть:

— Неси мене додому!

Бачить вовк — нічого не вдієш: поніс хлопчика додому.

Приніс до двору й каже:

— Вилазь. Ось твоя хата.

— Ні, — каже хлопчик, — неси мене на двір.

Приніс його вовк на двір і знову кричить:

— Вилазь!

— Ні, неси мене в сіни.

Приніс вовк його в сіни.

Тут хлопчик вистрибнув і як закричить:

— Тату, тату, іди вовка бити!

Вибіг батько з кочергою та й убив вовка. Зняв з нього шкуру, а бабі шубу пошили. А баба засмажила за це дідові й синочку гуся.

Ось і казка вся.

↑ Догори

Синок-з-кулачок

Інші казки