Вихрові подарунки
Жили-були дід та баба. Жили вони бідно-пребідно, нічого в них не було, була тільки одна кошелка жита. От дід і питає якось бабу:— Бабко, бабко, що нам робити з цим житом?
— Іди на млин, змели там жито — хліба напечемо,— каже вона.
Пішов дід на млин, змелив жито й поніс муку додому.
Звідки ні візьмись, налетів вихор і розвіяв усю дідову муку. Приніс дід додому порожню кошелку.
— Бабко, бабко, що ми будемо робити? Вихор усю нашу муку розвіяв!..
— А ти йди, діду, до вихору, вимагай з нього! Пішов дід шукати вихору.
Ішов-ішов, довго йшов, прийшов у густий ліс. Дивиться — стоїть хатка. Увійшов дід у хатку. Сидить у тій хатці стара. Питає вона:
— Нащо ти, добрий чоловіче, сюди прийшов?
— Та от вихору шукаю.
— А нащо тобі вихор?
— Розвіяв він мою муку, хочу з нього за це вимагати!
— Ну,— каже стара,— куди тобі треба, туди ти й прийшов: це вихорова хатка, а я його мати рідна!
Нагодувала вона діда й наказала чекати вихору. Довго чи скоро — прилетів вихор. Питає його мати:
— Нащо ти в цього чоловіка муку розвіяв? Тепер у нього хліба немає! Вихор каже:
— Не журись, діду, дам тобі за твою муку добрий подарунок!
І дає йому скатертину.
Дід питає:
— Що це за скатертина? Нащо вона мені?
— А ця скатертина не проста,— каже вихор.— Як скажеш: "Гей, скатертино, скатертино, розкотрись, розгорнись, дай напитися-наїстися, що на світі є!" — вона тобі все й дасть.
Пішов дід додому зі скатертиною. Відійшов трохи й думає:
"Давай перевірю, чи не обманув мене вихор". Та й каже:
— Гей, скатертино, скатертино, розкотрись, розгорнись, дай напитися-наїстися, що на світі є!
Скатертина розкотрилась, розгорнулась — і з'явились на ній різні страви, які тільки на світі бувають.
Здивувався дід, поїв, згорнув скатертину й пішов додому. І застала його на дорозі ніч. Попросився він в одну хату на нічліг. А жила в тій хаті багачка. Розбагатіла вона обманом та хитрістю. Пустила вона діда й почала розпитувати:
— Звідки, діду, йдеш?
— Та от ходив до вихору за муку вимагати!
— Що ж тобі вихор дав?
— А дав він мені скатертину.
— Яка ж це скатертина?
— Не проста! Як скажеш їй: "Гей, скатертино, скатертино, розкотрись, розгорнись, дай напитися-наїстися, що на світі є!" — вона все й дасть.
— Поклади, діду, свою скатертину в сінях: її у нас ніхто не візьме.
Дід послухався й поклав скатертину в сінях. Господиня з ним про те про се розмовляє, а сама покликала дочку й шепнула:
— Візьми-но дідову скатертину, а замість неї поклади нашу!
Дочка так і зробила: свою скатертину поклала, а дідову сховала.
На ранок дід встав, сунув скатертину за пазуху й рушив додому.
Приходить і каже:
— Ну, бабо, тепер будемо ситі! Сідай-но за стіл!
Сіли вони за стіл. Дід вийняв із-за пазухи скатертину й наказав:
— Скатертино, скатертино, розкотрись, розгорнись, дай напитися-наїстися, що на світі є!
А скатертина й не ворухнулась. Розсердилась баба й прогнала діда з хати.
— Іди знов до вихору!
Пішов дід знов у густий ліс. Ішов-ішов, знайшов вихорову хатку. Увійшов і почав лаятися:
— Безсовісний ти, вихоре! Обманув ти мене! Нічого твоя скатертина не дає!
Привів вихор барашка й каже:
— Ось тобі, діду, барашок. Як скажеш: "Барашку, барашку, струснись, дай золота-срібла", він і дасть.
Узяв дід барашка й пішов додому.
Ішов-ішов і зайшов на нічліг у ту саму хату. Пустила його господиня й питає:
— Що це у тебе за барашок?
— А цього барашка мені вихор дав. Як скажу йому: "Барашку, барашку, струснись, дай золота-срібла",— він і дасть.
— А ну, покажи!
— Дайте-но мені, господине, рогожу!
Господиня принесла рогожу. Дід розстелив рогожу, поставив на неї барашка й каже:
— Барашку, барашку, струснись, дай золота-срібла!
Барашок струснувся, і посипалось з нього золото-срібло.
Господиня побачила це й підмінила вночі барашка.
На ранок дід узяв господиніного барашка й пішов додому. Приходить і каже бабі:
— Ну, бабо, тепер у нас гроші завжди будуть!
Принесіть-но рогожу!
Баба принесла.
Дід поставив барашка на рогожу й наказав:
— Барашку, барашку, струснись, дай нам золота-срібла!
А барашок стоїть, як стояв.
Прогнала баба діда з хати:
— Іди до вихору, вимагай з нього за нашу муку!
Пішов дід знов до вихорової хатки. Вислухав його вихор і дав йому ріжок:
— Візьми, діду, цей ріжок. Тепер усе твоє добро до тебе вернеться, тільки скажи: "З рога всього багато!"
Пішов дід додому й думає: "А ну-ка, спробую я цей ріжок!" Та й каже:
— З рога всього багато!
Вискочили тут із рога хлопці з дубинками й давай бити діда. Добре, він здогадався гукнути:
— Усе в ріжок назад!
Хлопці з дубинками зараз же в ріжок сховались, а дід своєю дорогою пішов.
"Ну,— думає,— дякую вихору! Навчив мене розуму. Знаю, що мені тепер робити!"
Дійшов він до хати, де раніше ночував, і знов на нічліг попросився. Господиня швидше двері відчинила, пустила його й питає:
— Що це у тебе, діду, за ріжок такий?
— Цей ріжок мені вихор подарував. Він що хочеш дасть, тільки скажи: "З рога всього багато!"
Сказав це дід і вийшов із хати, а ріжок на столі залишив. Тільки він за двері, а господиня схопила ріжок і каже:
— З рога всього багато!
Як тільки вона це сказала, вискочили з рога хлопці й давай її бити дубинками. Бивали-били, бивали-били! Закричала вона на всю силу:
— Діду, діду! Рятуй!
— Віддаси мою скатертину й барашка?
— Я їх не брала!
— А, не брала? Ну, так бийте її, хлопці!
— Ой, діду, віддам, тільки рятуй мене!
Тоді дід каже:
— Усе в ріжок назад!
Хлопці з дубинками зараз же в ріжок сховались. Віддала господиня дідові і скатертину, і барашка. Пішов дід додому.
Прийшов, приніс своїй бабі всі вихорові подарунки, і стали вони жити-поживати без потреби, без горя.
Інші казки
