Дурна пані та "розумний" пан
Ось так, жив у селі чоловік. До всього спритний. Що не задумає, те й зробить. І все йому легко вдавалося.Одного разу захотілося йому над панами пожартувати. Прийшов він на панський двір. Дивиться — ходить по двору біла свиня з поросятами. Зняв чоловік шапку, почав свині вклонятися.
Побачила це пані з балкона.
— Ти чого, чоловіче, вклоняєшся моїй Білянці?
Почесав чоловік потилицю і каже заклопотано:
— Бачите, панічко, справа ось яка: ваша свиня Білянка доводиться моїй Рябці рідною тіткою. Рябка заміж виходить, ось і послала мене просити тітку на весілля. А тітка все привередничає, не хоче йти. Ось я й вклоняюся їй.
— А я й не знала, що в моєї Білянки є племінниця! — дивується пані.
— Є, є! — каже чоловік. — Вона теж добра, тиха та смирна, як і тітка її.
— А ти як — поведеш її чи повезеш? — питає пані.
— Поведу, панічко: везти-то ж нема на чому.
— А поросята як — дома залишаться?
— Ні, панічко. Рябка запросила тітку разом із діточками.
— Та вони ж ще маленькі, чи дійдуть?
— Що правда, те правда, панічко, — каже чоловік, — можуть, певно, і не дійти: дорога-то неблизька.
— Так я накажу, щоб коня запрягли.
— Зрозуміло, панічко, на возі їм краще було б: як-не-як поросята вони не прості, а панські.
Мигом подали чоловікові віз. Зв'язав він Білянку, поклав її на віз, а поросят у мішок сунув.
— А скоро чекати Білянку з діточками з весілля? — питає пані.
— Та після дощика в четвер, — відповідає чоловік.
Сів він на віз і поїхав додому.
Повернувся пан з полювання. Ось пані йому й розповіла, що їхня Білянка на весілля до племінниці поїхала, а повернеться після дощика в четвер.
— Ах, — каже пан, — яка ж ти дурна! Обдурив же тебе чоловік: пропаде і свиня з поросятами, і віз. Ну, мене-то він не перехитрить!
Наказав пан запрягти трійку коней, сів із візником і помчав чоловіка наздоганяти.
Летить трійка дорогою, тільки пил стовпом стоїть, а дзвіночок під дугою дзвенить.
Почув чоловік дзвіночок і думає: «Чи не погоня це?» Повернув коня в ліс, прив'язав його до дерева. А сам вийшов на дорогу, накрив жабу шапкою і сів поруч, тримає обома руками шапку.
Під'їжджає пан.
— Давай дорогу! — кричить чоловікові.
— Ні, пане, — каже чоловік, — ви об'їжджайте, а мені зійти з цього місця не можна.
Об'їхав пан, потім зупинився і питає:
— Гей, чоловіче, а не бачив тут людину зі свинею та поросятами?
— Бачив, пане.
— А ти не знаєш, куди він поїхав?
— Знаю, пане.
— Так покажи нам дорогу.
— Не можу, пане, рук підняти. Я краще вам розповім: їдьте прямо, потім поверніть круто-круто праворуч, потім круто-круто ліворуч і так далі.
Питає пан у візника:
— Ти зрозумів?
— Ні, пане.
Пан тоді питає у чоловіка:
— А ти міг би його наздогнати?
— А чому ж не наздогнати! Я його миттю би наздогнав!
— Так наздожени, я тобі заплачу.
— Не можу.
— Чому?
— Та ось справа яка: їхав цією дорогою мій пан, зустрівся по дорозі з іншим паном, а той і подарував йому заморського щиглика. Ось пан і наказав мені щиглика цього стерегти, поки він не повернеться.
— Ну, так їдь із моїм візником, а щиглика я постережу, — каже пан.
— Ні, пане, не можу — ти щиглика випустиш, тоді мені біда буде.
— Ну, так я буду стерегти його з візником, а ти наздожени один.
— Ні, не можу...
— Ну, так на тобі сто рублів — тільки наздожени. Подумав чоловік і каже:
— Гаразд. Але тільки дивіться — міцно шапку тримайте, щоб щиглик-то не вилетів!
Узяв чоловік сто рублів, сів у панську карету і поїхав. По дорозі відв'язав дзвіночок, заїхав у ліс, узяв віз із Білянкою і рушив додому.
Сидять пан із візником над шапкою годину — нема чоловіка, сидять другу — нікого не чути. Візник похитав головою і каже:
— Пані дурна — віддала чоловікові коня з Білянкою та поросятами, а пан ще дурніший: віддав за якогось заморського щиглика трійку найкращих коней із каретою та ще сто рублів у придачу.
Розлютився пан:
— Що ти мелеш, дурню! Не може того бути, щоб чоловік мене перехитрив! Якщо я дам оголошення, то відразу дізнаюся, чий це щиглик, а тоді знайду і чоловіка.
Сиділи вони, сиділи над шапкою, а тут і вечір настав.
Візник і каже:
— Пане, їсти хочеться. Пора б додому.
Пану теж їсти захотілося, та й руки заніміли. Він і каже:
— Заберемо щиглика і підемо. А там я вже чоловіка цього знайду! Ну, я підніму шапку, а ти хапай щиглика.
— Ой, пане, — тремтить візник, — боюся я, ще випущу.
— Ну, так ти піднімай шапку, а я ловитиму. Я не такий роззява, як ти!
Підняв візник шапку, а пан хап обома руками за жабу! Озирнувся та як закричить, як замахає руками...
А візник сміється:
— А не казав я, що пані дурна, а пан ще дурніший!
— Мовчи, — просить пан візника, — хоч пані не кажи...
І поплентався пан додому, наче мила наївся.
Інші казки
