Загублене слово

Одружився хлопець. Взяв собі дівчину не зі свого села, а з далекого селища. Пожили вони, мало чи багато, дружина й каже чоловікові:

— Поїхав би ти, Іванку, мою матінку відвідати.

Запряг Іванко коня й поїхав.

Теща його зустріла добре. Картоплі на стіл поставила, грибочків солоних, пиріжків з рибою. А потім налила в миску щось таке, чого він ніколи не їв. І кисле воно, і солодке, не густе, не рідке, не холодне, не гаряче. Смачне! Їв би та їв! Дві миски Іванко з'їв. І питає тещу:

— Це що ж ви таке зварили?
— Кисель це вівсяний! Невже ж ти не знаєш?
— Не знаю! А Параска моя вміє його варити?
— Чому ж не вміти? Вміє!

Погостив ще трохи Іванко у тещі й додому відправився.
Їде та й твердить: «Кисель, кисель, кисель...»

А назустріч прохожий. Вітаються вони. Тільки Іванко сказав «добрий день», вилетіло у нього з голови слово. Ніяк не може згадати!

Почесав Іванко потилицю й повернув назад до тещі. Добре ще, що недалеко від'їхав. Приїхав і питає:

— Як та їжа називається, якою ви мене частували?
— Кисель, вівсяний кисель!

Іванко зняв шапку й промовив у неї тричі: «Кисель! Кисель! Кисель!» Потім надів шапку й сказав:
— Тепер-то вже не забуду!

Півдороги проїхав, з паном зустрівся. Звернув коня прямо в калюжу, щоб пану дорогу поступити, шапку за звичаєм зняв. Та як закричить:

— Ой, загубив! Ой, загубив!
— Що ти загубив? — питає пан.

А Іванко ледь не плаче:

— Таку річ загубив, що ні за які гроші не купиш!
— Давай разом шукати, — каже пан, — я тобі допоможу!

Закотили вони рукави, стали в калюжі шукати. Пан обережно шукає, щоб руки в багні не забруднити. А Іванко опустив руки в калюжу по лікоть, по дну шарить.

— Що ж ти робиш? — каже пан. — Хіба так знайдеш? Усю багнюку перемішав. Не калюжа, а кисель!

Іванко як закричить:

— Дякую тобі, пане! Знайшов ти мою втрату!

Стрибнув на віз і ляснув коня. Пан так і залишився на дорозі з розставленими руками. Потім покрутив головою і поїхав далі.

А Іванко вже до дому під'їжджає. Вибігла дружина ворота відчиняти, а він їй з возу кричить:

— Параско! Ти кисель умієш варити?
— Умію!
— Тож біжи швидше вари! А то я знову забуду, як він називається.

Наварила Параска киселю, скликали гостей, усіх пригостили. З тих пір у тому селі навчилися кисель варити.

↑ Догори

Загублене слово

Інші казки