Добрий жайворонок

Жив на світі бідний селянин. Мав він лише одну смужку землі. Селянин на ній просо сіяв. На смужці росло дерево, а на тому дереві жайворонок гніздо собі сплів. Посіяв бідняк просо на своїй смужці, і просо росло-виростало, цвіло-розцвітало, от уже й зерном налилося. Доспіло просо, жайворонок і почав його клювати. Бачить це бідняк і думає: "Треба зрубати дерево, а жайворонка відігнати, бо він мені все просо поклює". Взяв бідняк сокиру і підійшов до дерева. Вдарив сокирою по стовбуру, тут жайворонок і заговорив людським голосом:

— Не рубай дерево, чоловіче, я тобі дам усе, чого попросиш.

Здивувався бідняк, подивився вгору і питає:

— Що ти мені можеш дати? У тебе самого нічого немає — тільки пір'я на тілі.

— А ти підніми он ту палицю, що лежить під деревом, — каже жайворонок, — та стукни нею тричі по землі і скажи, чого тобі хочеться.

Підняв бідняк палицю, стукнув тричі по землі і сказав:

— Палиця, дай мені хліба та сиру!

У той же миг перед ним з'явилися теплий пшеничний каравай і свіжий сир у білому рушнику. Здивувався бідняк. Спочатку очам своїм не повірив, потім сам наївся і дружині відніс хліба та сиру. Розповів бідняк дружині про все, що з ним трапилося, а та не повірила. Тоді він стукнув тричі палицею по землі і каже:

— Палиця, хочу повечеряти по-багатому. Подай смажених курей та медового питва!

І не встиг він це сказати, як у хаті з'явився багатий обід. Чого-чого тільки не було: і смажені курі, і медове питво, і ще багато всякої всячини. Бідняк з дружиною наїлися досита і лягли спати. А вранці дружина і каже чоловікові:

— Ось що, чоловіче, набридло мені жити в хатині. Хочу, щоб дім у нас був кращий за всі доми навколо.

Стукнув бідняк тричі палицею по землі і каже:

— Палиця, хочу жити в доброму домі!

Не встиг озирнутися, як хатина його зникла, а на її місці з'явився великий дім з широкими вікнами. Іншого такого в усій окрузі не було.

Чоловік з дружиною прожили в цьому домі день, прожили другий, і ось дружина знову каже чоловікові:

— Ми з тобою розбагатіли. Тепер я бажаю пошани. Запроси до нас у гості царя.

Чоловік туп-туп-туп палицею по землі:

— Палиця, приведи до мене в гості царя!

У той же миг хтось постукав у двері. Вийшов селянин — і що ж він бачить? Перед ним сам цар!

— Дійшла до мене чутка, — каже царь, — що ти тепер найбагатша людина в окрузі. Ось я й зайшов тебе провідати.

— Ласкаво просимо, царю чесний! Заходь, будь моїм гостем!

Увійшов цар у дім і залюбувався: сподобались йому селянські палати. А господиня і каже:

— Просимо, царю чесний! Спробуй нашого частування. Чоловіче, візьми палицю та попроси найдорожчих страв, які тільки царі їдять.

Стукнув селянин тричі палицею по землі, і в той же миг на столі з'явилися такі страви, які тільки царі їдять. Здивувався царь і, поки всі вони їли й пили, тільки про одне й думав: як би викрасти палицю. Думав-думав, нічого не придумав, не зміг палицю вкрасти. Ось повернувся царь додому і наказав своїм слугам вирізати йому точь-в-точь таку палицю, як у селянина. Стукнув цар цією палицею тричі по землі і каже:

— Палиця, хочу мати мармуровий фонтан із двома трубами, і нехай із одної тече молоко, а з іншої — медове питво.

Але скільки він не стукав палицею по землі, як не просив її створити мармуровий фонтан, нічого не з'являлося: адже палиця у царя була звичайна, а не чарівна, не така, як у селянина. Сховав тоді цар свою палицю під одягом і знову пішов у гості до селянина.

Чоловік з дружиною зустріли царя привітно, нагодували його, напоїли та й заснули. А цареві тільки того й треба. Їхню палицю забрав, свою залишив і був такий.

Вранці селянин узяв палицю, стукнув тричі по землі, але палиця нічого йому не дала. Стукнув ще тричі, і ще, і ще — все марно. Зрозумів він усе, зітхнув:

— Ох, дружино, царь-то мою палицю вкрав!

— Не може бути, чоловіче! Ну й гарний у нас цар, нема що сказати! Ми його прийняли, частували, а він у нас палицю вкрав. Іди до нього швидше, вимагай повернути палицю.

Пішов селянин до царя вимагати свою палицю, а цар і на поріг його не пустив. Кричить:

— Я тобі честь віддав, у гості до тебе прийшов, а ти мене злодієм називаєш? Гей, слуги! Хапайте цього дурня! Дайте йому сто батогів по голому тілу, щоб він іншим разом і підійти не смів до мого палацу.

Схопили царські слуги селянина, побили його батогами і викинули геть. Лежить селянин перед царськими палатами, стогне, зітхає. Ніхто йому допомогти не сміє — усі бояться злого царя.

Ось він нарешті підвівся і ледве дотягнувся до свого дому. Розповів бідняк дружині про все, що з ним трапилося, а та йому каже:

— Де вже нам із царем змагатися! Скажи дякувати, що хоча живий залишився. Іди знову до жайворонка, попроси іншу палицю.

Підійшов бідняк до дерева, взявся його рубати.

— Чого тобі треба, добрий чоловіче? — питає його жайворонок.

Розповів селянин про те, як цар вкрав у нього палицю, та як царські слуги його побили, і попросив у жайворонка іншу палицю.

— У мене була лише одна така палиця, — каже жайворонок, — тож іншої я дати не можу. Але я тобі подарую віслючка. Як ляснеш його по спині, так він тобі червінець виплюне.

— Де цей віслючок?

— Он там, під деревом. Бери його і йди з Богом.

Подивився селянин, бачить — під деревом пасеться сірий віслючок. Селянин сів на нього верхи і поїхав прямо до себе додому. Не встиг у ворота в'їхати, кричить дружині:

— Виходь, дружино, дивись, якого віслючка я тобі привіз!

Вийшла дружина, побачила віслючка і давай лаятися:

— Мені не віслючок потрібен, а палиця!

— Постривай, дружино, нічого ти не знаєш. Цей віслючок не простий, не такий, як інші.

Похльостав селянин віслючка по спині, а той роззявив рота і виплюнув кілька червінців. І щоразу так: лясне селянин віслючка по спині, а той золоту монету виплюне.

Зажили селянин з дружиною в достатку й ситості. Та несподівано-негадано трапилася біда. Зібрався якось селянин поїхати на базар, сів верхи на віслючка і поїхав у місто. Ось їде він повз кузню і думає: "Не погано б віслючка підкувати". Сказано — зроблено, підкували. Ляснув селянин віслючка по спині, той червінець виплюнув. Селянин віддав монету ковалю і поїхав обідати. Віслючка прив'язав у дворі, а сам пішов у корчму. Ковалю тільки того й треба. Прив'язав свого віслючка у дворі корчми, а віслючка селянина забрав собі.

Увечері селянин повернувся додому, і дружина його відразу здогадалася, що віслючок-то чужий. Почала вона лаяти чоловіка:

— Що ж це, чоловіче? Тебе знову обдурили? Чи не бачиш, що віслючок-то не наш?

Не повірив їй селянин, ляснув віслючка по спині, а той не тільки монети не виплюнув, а й штовхнув ногою та ледве не вибив зуби господареві.

Зажурився бідняк. Взяв він свою сокиру і знову пішов до дерева. Взявся рубати дерево, а жайворонок і каже:

— Чого тобі треба, добрий чоловіче?

— Біда у мене велика, вкрали мого віслючка, — відповідає селянин, а сам ледь не плаче.

— Не журися, добрий чоловіче, — каже йому жайворонок. — Он на тій груші висить залізний молоток. Стукни цим молотком тричі по землі, і з'являться перед тобою три молодці-удальці. Що їм накажеш, те й зроблять. А коли зроблять, стукни ще тричі, і вони зникнуть.

Зрадів селянин, схопив молоток — і прямо до царя. Побачив його цар і знову наказав своїм слугам дати йому сто батогів по голому тілу і викинути його з палацу. А селянин, не будь дурним, тук-тук-тук молотком по землі. І ось як вискочать невідомо звідки три молодці-удальці, як кинуться на царя та на царських слуг і давай їх бити — живого місця не залишили. Перелякався царь, замовляв:

— Змилуйся, брате, — просить, — накажи своїм молодцям залишити мене живим. Я тобі дам усе, чого побажаєш.

Зареготався селянин:

— Ага! Тепер ти мене братом називаєш! Віддай мою палицю і йди геть з моїх очей, поки живий!

Взяв селянин свою палицю і віслючка свого відібрав у коваля і пішов додому, веселий і задоволений.

↑ Догори

Добрий жайворонок

Інші казки