Їжак-голкошкір, крітниця та лисиця

Ішов якось їжак-голкошкір полем, побачив кротову купку. Чує — кротиха під землею риється. Покликав їжак-голкошкір кротиху:

— Вилазь, кумо, давай побалакаємо. Вилізла кротиха, вся землею обсипана, побігла до їжака на розмову.

— Подивився я, — каже їжак-голкошкір, — яка ти робітниця, і задумав одну справу.

— Що ж ти задумав? — питає кротиха.

— Добру справу. Та тільки не знаю, чи погодишся ти на неї, чи ні.

— Якщо буде добре для нас обох, чому не погодитися? — мовить кротиха.

— Давай працювати разом, — каже їжак-голкошкір. — Ти зореш поле, я його пробороню й засію. А пшеницю поділимо навпіл.

— Згодна, їжачку-куманечку. Будемо працювати удвох, справа у нас на лад піде. Я вмію орати, а боронити не вмію — адже голок у мене немає. А в тебе голки є, зате немає таких міцних ніг і пазурів, як у мене. Один без одного ми не робітники, а станемо працювати разом та все ділити навпіл, от нам і буде добре.

— Ну, значить, домовилися, — каже їжак-голкошкір. — А тепер плюнь собі на лапи й починай.

Узялася кротиха за роботу. Орала день, орала другий, зорала поле. Дійшла черга і до їжака. Згорнувся він клубком і покотився по ріллі. День котився, два котився, проборонив ріллю своїми гострими голками й засіяв пшеницю.

Рік видався врожайний. Буйно зійшла пшениця, заколосилася важкими колоссями, налилася зерном — любо-дорого поглядіти.

Настала пора збирати врожай. Зжали пшеницю, обмолотили, почали ділити.

Узяв їжак-голкошкір мірку, насипав у неї пшениці вровень з краями й каже:

— Це мені!

Потім насипав мірку до половини й подає кротисі:

— А це тобі!

— Чому ж ти собі береш повну мірку, а мені даєш половину? — питає кротиха.

— Тому що моя робота важча за твою, — відповідає їжак-голкошкір. — Я ріллю боронив, усі голки свої поламав — жодної цілої не лишилося.

— А я орала, усі пазури поламала, — сперечається кротиха. — Якщо судити по правді, то мені належить більше, ніж тобі.

Слово за слово, посварилися кротиха з їжаком, побилися, один одному в горло вчепилися.

На ту пору проходила повз кума лисиця. Почула галас і прибігла подивитися на бійку. Розвела лисиця бійців, сіла розбирати їхню суперечку. Сама судить, сама на пшеничку поглядає.

Їжак-голкошкір став розповідати лисиці, скільки мук він перетерпів, поки боронив ріллю, а кротиха показала свої пазурі — усі поламані.

Вислухала їх лисиця, усміхнулася лукаво собі в вуси й каже:

— Бачу я, обидва ви добре попрацювали. І щоб нікого не образити, стану я вас судити праведним судом. Як присуджу, так і буде. Згодні?

— Згодні, — відповідають їжак-голкошкір і кротиха.

— Бачу я, — каже хитра лисиця, — що ви намолотили десять мірок пшениці, а солома — не в рахунок. Солому нехай візьме їжачок-голкошкірка, щоб йому полегшало трохи. Він, бідолаха, зовсім змучився, голки свої поламав. Постелить собі соломки і буде спати на м'якому. Кротисі належить одна мірочка пшенички. А для лисиці-сестриці залишиться дев'ять мірок пшениці — молоти на млині-водяниці. Ось я вас і розсудила по правді!

Слухає їжак-голкошкір лисицю, а сам думає: «Так, от правда так правда! Пряма, як мотузка в мішку».

Пішла хитра лисиця з повним вантажем пшениці. Тоді кротиха й каже їжакові:

— Ось бачиш, куме їжаче, що вийшло з нашої сварки?

Поділили б ми пшеницю навпіл, увесь рік були б ситі. А тепер лишилися ні з чим.

Зітхнув їжак-голкошкір.

— Виходить, що так, — каже. — Правду кажуть люди: «Двоє б'ються — третій користь має».

↑ Догори

Їжак-голкошкір, крітниця та лисиця

Інші казки