Горобець і лисиця
Одного разу горобець і лисиця були закайдашними друзями. Куди лисиця біжить, туди й горобець летить.— Братець-горобчику, — каже одного разу лисиця, — хочеш, давай разом посіємо пшеницю?
— Хочу, кумочко.
Посіяли пшеницю. Виросла вона, дозріла. Настала пора збирати врожай. Горобець із лисицею почали жати з самого ранку. Але ось сонечко почало припікати, а лисиця була всім ледарям ледариця, і надумала вона схитрити.
— Братець горобчику, — каже, — ти жни, а я піду он на ту горку, буду небо підпирати — боюся, як би воно не впало. Впаде небо — поламає нашу гарну пшеничку.
— Іди, кумочко, — каже горобець, а сам знову нахилився — жне собі та жне.
Вийшла лисиця на пригорок. А тут якраз хмара випливла з-за гори. Сіла лисиця, підняла лапи — ніби хмару підпирає.
Горобець зжав ниву, зібрав снопи, підмів тік і каже:
— Іди, кумочко, давай молотити.
— Молоти ти, горобчику-братику, а мені й сьогодні доведеться небо підпирати. А то воно впаде та й згубить нашу гарну пшеничку.
Запряг горобець волів, обмолотив пшеницю, провіяв і кличе лисицю:
— Іди, кумочко, будемо пшеницю ділити.
— Іду! — кричить лисиця.
Прибігла. Взяла лисиця мірку і каже:
— Ось тобі, горобчику, мірка, а мені належить дві мірки. Адже моя робота важча за твою — я небо підпирала. До того ж я тобі старшою сестрою доводжуся.
Горобець проковтнув образу, забрав своє зерно і полетів собі. Побачила його собака і питає:
— Чого ти зажурився?
Розповів їй горобець про своє горе. А собака розгнівалася і каже:
— Веди мене до лисячої комори!
Привів її горобець до комори. Собака влізла туди й зарилася в зерно.
Наступного дня зібралася лисиця на млин — пшеницю молотити. Прийшла вона до своєї комори, почала згрібати зерно, бачить — з нього собаче вухо стирчить. Подумала лисиця: це щось їстівне — та й хап його зубами. А собака як вискочить, як кинеться на лисицю — задушила миттю.
Інші казки
