Казка про бочку

Помираючи, старий батько покликав своїх п’ятьох синів і сказав:

— Діти мої, настав мій останній час. Послухайте, яку казку я розповім вам перед тим, як назавжди заплющити очі. Слухайте уважно, бо я хочу, щоб ви мені її пояснили.

Сини не зводили очей зі свого батька. Старий оглянув їх і почав розповідати:

— Виріс у лісі великий дуб. Жолуді дощем сипалися з його могутніх гілок. Коріння його сягало глибоко в землю. Налітали на нього злі бурі, але нічого не боявся старий дуб. Одного разу до лісу прийшов тесля. Він окинув поглядом дуб, засукав рукава, підняв сокиру й почав рубати дерево. До вечора він повалив дуба на землю, обрубав гілки, а колоду відвіз до себе в майстерню. Там зробив він із неї чудові дошки. Восени до нього в майстерню прийшов бондар.

Він завантажив дошки на віз і відвіз їх. У своїй майстерні бондар зробив із дощок клепки, обручі, дно й змайстрував велику бочку. У цю бочку він щоосені наливав молоде вино й продавав його селянам на весілля, іменини й поминки. Так він робив, поки бочка була міцна. Але одного разу один із обручів тріснув. Вино вилилося з бочки, і вона розсохлася. Коли бондар спохопився, було вже пізно — клепки розійшлися й розпалися. Діти підхопили обручі й почали котити їх вулицею, а господиня спалила клепки й дно колись міцної бочки.

Ось і поясніть мені цю казку! Задумалися п’ятеро братів, але жоден із них не зміг розгадати батькову казку. Тоді старий батько похитав головою і сказав:

— Молоді ви ще, тому й не кмітливі. Я поясню вам її сенс: ліс із великими деревами, що тягнуться до неба — це наша держава. Бочка — це сім’я, клепки — це ми, обручі — згода, а вино — радість і щасливе життя. Поки в сім’ї мир і згода, життя буде щасливим. Дім, у якому немає згоди, — загиблий дім! Бережіть обручі, діти мої!

Старший син схилився, поцілував руку старого батька й відповів:

— Дякую тобі, батьку, за мудру пораду. Ми не забудемо її, поки живі.

↑ Догори

Казка про бочку

Інші казки