Три поради, що дорожчі за гроші
Працював один бідняк у коваля, трудився вірою і правдою. За роботу отримував він дах над головою та їжу. Так минуло двадцять років. І зібрався бідняк йти, попросив він коваля заплатити йому за роботу. Засумував коваль:— Залишайся, попрацюй ще хоча б рік, — каже він. — Ти був мені як син, добрим помічником у всьому.
— Коли я йшов, — відповідає робітник, — залишив я вдома молоду дружину. Обіцяла вона чекати мене двадцять років. Тому не можу я більше залишатися.
Робити нічого. Вів коваль свого робітника до потайної кімнати і дав йому три золоті.
— Іди з Богом, — сказав коваль на прощання. — Нагороду тобі я дав не дуже велику, але це все, що в мене є, адже ковалеві живеться небагато. Але якщо тобі колись знадобиться допомога, приходь до мене.
На тому й розсталися. Пустився робітник у дорогу до своєї рідної селини.
Дорогою зустрів він трьох мандрівників, які йшли в ту саму сторону, що й він — двоє молодих юнаків і за ними ледве встигав сідовласий старець. Молоді люди заговорили з колишнім помічником коваля. Вони запитали його, де він працював, скільки заробив і куди йде, а також розповіли про себе. А старець мовчав і, посміхаючись, спостерігав за птахами, що метушилися в чагарниках вздовж дороги.
— Хто цей мовчазний старець? — запитав колишній помічник коваля.
— Це наш батько, — відповіли юнаки. — А мовчить він тому, що йому цікавіше слухати розмови птахів, адже він знає пташину мову. Він настільки мудрий, що кожне його слово дороге, він ніколи не витрачає їх намарно.
— А скільки ж коштує його порада? — запитав робітник.
— За кілька слів він бере золотий, — була відповідь.
Робітник подумав: "Я не збіднію, якщо віддам старцеві один золотий за мудру пораду". З цими думками він дістав із кишені та віддав старцеві золотий.
— Не заходь у неспокійну воду! — сказав той.
Поки вони йшли далі, робітник дивився на старця, як той прислухається до щебетання птахів, і думав: "Цікаво, що скаже мені цей старець, якщо я дам йому другий золотий?" І він дістав другий золотий і віддав його старцеві.
— Коли побачиш, що над землею кружляють стерв’ятники, — підійди й дізнайся, що там сталося, — сказав старець і знову замовк.
"Треба ж, — подумав робітник. — Я стільки разів бачив птахів, що кружляли над землею, але ніколи не підходив дізнатися, у чому справа. Віддам-но я старцеві і свій третій золотий, все одно вже що з ним, що без нього". І він віддав старцеві останню монету.
— Коли прийде час щось вирішити, спочатку полічи до двадцяти п’яти.
Незабаром четверо мандрівників дійшли до роздоріжжя, і настала пора кожному йти своєю дорогою. Попрощалися вони, і робітник пішов далі в бік своєї селини. Незабаром шлях йому перегородила річка, її треба було перейти через брід. Але вода в річці бурлила і крутилася. Колишній помічник коваля згадав першу пораду старця — не ходити в неспокійну воду — і вирішив відпочити на березі, подумати про те, як бути далі. Присів він на траву, дістав шматок хліба.
Раптом почувся стук копит, і на березі з’явився вершник.
— Чому не переходиш річку? — запитав він робітника.
— Та ось, не хочу входити в бурхливу воду, — відповів той.
"Оце чудак", — подумав вершник, пришпорив коня, і той ринув у воду. У воді їх закрутило водоворотом, вершник потонув, а коневі вдалося вибратися назад на берег. Робітник спіймав коня і поскакав шукати міст.
Незабаром він знайшов міст і вирушив далі в дорогу. Коли він їхав повз яру, то побачив кружляючих над ним стерв’ятників. Він згадав другу пораду старця, звернув з дороги і поскакав туди, щоб дізнатися, що там сталося.
Там він побачив трьох мертвеців, поряд лежали пістолети і мішок, повний золотих монет. Це були розбійники, які не змогли поділити гроші, посварилися і застрелили один одного. Колишній помічник коваля забрав мішок із монетами і продовжив свій шлях.
І ось, нарешті, він дістався до рідної селини. Перш ніж увійти в дім, він вирішив заглянути у вікно. Він побачив накритий святковий стіл, за яким сиділа його дружина і незнайомий йому чоловік. Чоловік сидів спиною до вікна.
Робітник здригнувся від несподіванки, вихопив пістолет і хотів застрелити невірну йому дружину. Та вчасно згадав третю пораду старця — полічити до двадцяти п’яти, перш ніж прийняти рішення. І поки він рахував, чоловік підвівся зі столу зі словами:
— Піду я, матухо, на пошуки батюшки. Вже скільки років минуло, як не бачили ми його.
— Коли він пішов із дому, тобі було три місяці. Вже двадцять років минуло, сину.
"Ох, ледве не наробив я лиха", — подумав колишній робітник коваля і гукнув у вікно:
— Дружино, сину, виходьте зустрічати гостя!
Інші казки
- Дід, баба та Місяць
- Покараний косолапка
- Хитрий півник
- Дурна старуха та її хитрий син
- Горобець і лисиця
