Берник, бернак!
Якось раз замовив один бідняк шевцю черевики і через свою бідність довго не міг з ним розрахуватися. Набридло шевцю нагадувати біднякові про борг, ось і каже він йому:— Послухай, Жантуанелю, хочеш, я допоможу тобі повернути борг, не заплативши при цьому жодного су?
— Як не хотіти!
— Ну тоді домовимось так. Ти з цієї хвилини маєш весь час мовчати і на всі питання та розпити відповідати двома словами: «берник, бернак». І поки я сам не зніму з тебе цього заборону, мовчи! Запам’ятав?
— Звичайно, запам’ятав. Повторюй собі одне й те саме: «берник, бернак» — ось і все, — радісно кивнув головою бідняк і пішов до себе додому.
Прийшов він, а дружина й питає у нього буркливо:
— Де це ти пропадав, голубчику?
— Берник! — покірно відповідає їй чоловік.
— Де? — здивувалася вона.
— Бернак!
— Ой батюшки! Що це з тобою? Невже з глузду з’їхав? — схопилася дружина руками.
Але нічого іншого, окрім «берник, бернак», вона не почула. Що тут робити? Кинулася вона до сусідки і давай скаржитися:
— Ой, горе, горе! Сиплються на мою нещасну голову напасті!..
— Щось недобре трапилося? — зацікавилася сусідка.
— Ну як же! Чоловік мій ніби з глузду з’їхав.
— Не може того бути! Адже був він у повному розумі. Помилилася ти, напевно.
— Як це помилилася, коли розучився він по-людськи розмовляти. Знай собі твердить одне й те саме: «берник, бернак!» І нічого іншого від нього не дістанеш! Ходімо до нас, ось і переконаєшся сама, що не помилилася я.
Погодилася сусідка їх відвідати — адже це ж ціла подія в селі! Прийшла вона до Жантуанеля і каже:
— Доброго здоров’я, сусіде! Як живете-можете?
— Берник!
— Що ти нісенітницю торочиш?
— Бернак!
Так і не дістала сусідка від Жантуанеля іншої відповіді. Вирішили тоді жінки піти до парафіяльного кюре. Може, він вилікує нещасного, поверне йому розум?
Прибігла дружина Жантуанеля до кюре і — бух! — у ноги:
— Ваше преподобіє! Ваше преподобіє! Ходімо швидше до нас додому! Адже чоловік мій зовсім з глузду з’їхав!
— Невже з’їхав? Щось не віриться мені, — засумнівався кюре.
— Самі подумайте, ваше преподобіє, хіба може бути людина при здоровому глузді, коли говорить одне й те саме: «берник, бернак»?!
— Ось воно що... Ну, я завітне слово знаю, живо його вилікую! — Панотець любив похвалитися. — Тільки це коштуватиме десять франків, — додав він одразу, бо ще більше, ніж похвалитися, любив кюре гроші отримувати.
Зітхнула важко бідна жінка, однак погодилася. І ось прийшов кюре до дому Жантуанеля і каже:
— Бог на поміч, Жантуанелю!
— Берник! — відповідає Жантуанёль.
— Що це ти базікаєш, сину мій?
— Бернак! — відповідає Жантуанёль.
Як ні намагався кюре наставити Жантуанеля на розум, нічого путнього, окрім цих двох слів, від нього не почув. І незабаром усі околиці вже знали, що з’їхав з глузду бідолаха Жантуанёль.
Ось якось раз йде кюре селом і зустрічає шевця.
— Добрий день, ваше преподобіє, — вклонився йому шевець.
— Здоровенькі були, здоровенькі були!
— Які новини в нашій парафії, ваше преподобіє?
— Ніяких, голубчику, окрім однієї. Ти, звичайно, знаєш, що з’їхав з глузду бідолаха Жантуанёль?
— З’їхав? — ніби здивувався шевець.
— Ну так, з глузду з’їхав. Тільки й знає, що твердить: «берник, бернак».
— Ха-ха-ха! Жантуанёль такий же божевільний, як я чи ви, їй-бо!
— Не базікай дурниць, сину мій!
— Які ж це дурниці, коли в повному він розумі!
— Та що ти зі мною сперечаєшся! Готовий об заклад побитися, що Жантуанёль з’їхав з глузду.
— А я кажу — ні! Сперечаємось?
— Давай... На скільки посперечаємось?
— На десять франків.
— Мало! Давай на п’ятдесят, — не втримався панотець.
— Ідеться!
Побившись об заклад, пішли тут же кюре і шевець до Жантуанеля. Прийшли, а шевець і каже:
— Здоровенькі були, боржничку! — І шепоче йому на вухо: — Можеш тепер говорити.
— Уф! — полегшено зітхнув Жантуанёль. — Довго щось не приходив ти до мене! Здається, що обійшлися мені черевики набагато дорожче, ніж вони того варті.
— Е, дрібниці... Краще запитай, у що вони обійшлися панотцеві.
Побагровів від досади кюре, кинув на стіл п’ятдесят франків і пішов, не прощаючись.
А коли дізналися в окрузі, як спритно попався панотець, до того всі реготали, що, кажуть, навіть у Парижі чути було.