Як звірі Масляну святкували

Багато років тому напередодні Масляної люди зібралися ввечері посидіти й побалакати. Вони говорили про те, що вони приготували смачного на завтрашнє свято.

— У нас є, — хвалилися одні, — відгодований баран; ми його заріжемо. Інші сказали:
— Ми з’їмо нашого гусака. Хтось промовив:
— У нас є півень; ми ним поласуємо. А якісь бідняки сказали:
— А як же нам бути? У нас нічого немає; ми з’їмо нашого кота, він дуже товстий.

А кіт лежав тут же й удавав, ніби спить. Він чув увесь розмову.
«Ось ще! — подумав він. — Я втечу!» Він шмигнув у лазу і пішов до гусака.

— Що ти робиш? — запитав він гусака. — Спиш, чи що?
— Я й сам не розберу, що я роблю, — відповів гусак, — то лі сплю, то лі не сплю. Я тут із моїми гусенятами.
— Якби ти знав те, що я знаю, — сказав кіт, — ти б не спав: тебе вирішили з’їсти на Масляну.
— Ось як! — сказав гусак. — Раз так, я втечу. Зачекай хвилинку, я вдягну свої сабо, і ми рушимо в дорогу.

Вони негайно пішли до півня.
— Що ти робиш? — запитали вони півня. — Спиш, чи що?
— Я й сам не розберу, що я роблю, — відповів півень, — то лі сплю, то лі не сплю. Я тут із моїми курками.
— Іди звідси, якщо хочеш залишитися живим, — сказали вони, — тебе вирішили з’їсти на Масляну.
— Ого! Раз так, я йду. Зачекайте, я зараз взуюся й піду з вами.

Вони зайшли до барана.
— Що ти робиш, баране? — запитали вони його. — Спиш, чи що?
— Ах, я й сам не розберу, що я роблю, — відповів баран. — Лежу в гної з моїми вівцями.
— Іди з нами, якщо хочеш залишитися живим, — сказали вони йому. — Залишишся тут — тебе з’їдять на Масляну.
— Раз так, — сказав баран, — ідемо! Я натягну чоботи й піду з вами.

І ось вони всі четверо рушили в дорогу. Ідуть, відпочинуть, знову йдуть.
Дорогою їхні животи підводило від голоду: їм не траплялося нічого їстівного. У придорожніх канавах баран знаходив трохи трави, він її пощипував; півень і гусак теж підживлялися травичкою — все краще, ніж нічого; а бідному коту взагалі нічого не дісталося.

— Послухай, — сказали коту інші звірі, — ти ж добре стрибаєш по деревах; залізь на дуба й подивись, чи не видно десь вогника.

Кіт виліз на дерево й сказав:
— Я бачу вогник, але до нього йти далеко, дуже далеко!

Вони пішли далі й дісталися до дому, звідки йшло світло. Дім був яскраво освітлений, звідти лунали спів, сміх і шалені галас. Відразу можна було здогадатися, що там святкують Масляну.

Кіт просунув морду під двері й заглянув у кімнату. Він побачив лева, вовка, лисицю й ведмедя, який на сковороді смажив м’ясо.

— Ах, — сказав кіт, — нам не пощастило. Я бачу лева, вовка, лисицю й ведмедя, вони святкують Масляну.

Усі чотири великі звірі були напідпитку: вони тішили один одного оповідями й хвалилися навперебій. Ведмідь сказав:
— Тут зібралися чотири найсильніші звірі, які тільки є на світі!

Лев підхопив:
— Прийди сюди сам диявол, ми й його з’їмо!

Кіт сказав своїм супутникам:
— Якщо ми туди зайдемо, вони всіх нас з’їдять; спробуємо їх налякати. Сховайтеся, а я залізу на дім і спущуся в димар. Буду там шипіти що є сили. Може, вони злякаються й утечуть; тоді нам вдасться поїсти, а то ми зовсім зголодніли.

Він виліз на дах — топ-топ-топ — і спустився в димар, лайкоючи й засипаючи вогонь сажею.

— Тихше! — сказав ведмідь. — Хто це йде? Чотири найсильніші звірі на світі серйозно налякалися.
— Це, мабуть, люди, погано нам буде! — промовив лев.
— Ти ж, дурень, сказав, що якби сам диявол сюди прийшов, ми б його з’їли!
— Ось він іде, — сказав вовк. — Біжимо!

Вони розчинили двері й кинулися навтьоки.

Тим часом кіт встиг підкріпитися шматком м’яса й гукнув іншим звірам:
— Вони пішли! Ідіть швидше сюди!

Звіри вбігли в дім. Лев, вовк, лисиця й ведмідь усього приготували для свого бенкету. Вони тільки взялися за салат, коли їх порушили.

Тут кожен узяв те, що йому було до смаку. Гусак, примостившись на вогнищі, став уплітати салат, кіт притулився до м’яса, баран знайшов сіно, а півень дзьобав хліб.

Коли вони нарешті наситилися, кіт сказав їм:
— Це ще не все: нам треба сховатися. Ті звірі недовго нам дадуть бенкетувати. Вони повернуться, щоб дізнатися, хто їх налякав; не можна, щоб вони застали нас тут.

Сказано — зроблено. Кіт зарився у купу попелу, гусак сховався біля вогнища, баран заліз у ящик для дров, а півень забрався на полицю.

Раптом чотири малі звірі почули, що ті, великі, підійшли до дому й, підштовхуючи один одного, говорять між собою:
— Зайди ти першим! Зайди ти першим!

Але ніхто з них не наважувався увійти. Зрештою їм вдалося виштовхнути вовка вперед.
— Ти ж не боягуз, дійди до вогнища й роздуй вогонь. Ми побачимо, хто нас налякав.

Вовк увійшов дрібними кроками. Йому було страшно. Бачачи, що він наближається, кіт широко розкрив пащу й випустив кігті. Коли вовк підійшов до вогнища, кіт вчепився йому в морду й всю її подряпав своїми гострими кігтями. Вовк кинувся навтьоки.

— Ах ви, розбійники! — скрикнув він. — Добре мене за вашої ласки прикрасили! Знаєте, хто нас налякав? Чесальник шерсті. Я його там застав. Він двічі вдарив мене чесалкою по морді, спочатку справа, потім зліва.

Тоді звірі сказали ведмедю:
— Ти ж майстер грати палицею, тобі боятися нічого. Іди! Підійди до ящика для дров. Візьми там поліно: ти обшукаєш у домі всі закутки й проучиш тих, кого знайдеш там.

Ведмідь пішов. Бачачи, що він наближається, баран підготувався, і коли ведмідь підійшов до нього впритул, баран кинувся на нього, повалив його посеред кімнати й зламав йому два ребра.

Оговтавшись, ведмідь ледве вибрався з дому.
— Злодії! — сказав він іншим звірам. — Добре мене за вашої ласки віддячили. У дровах сховався дроворуб, він мене так вдарив палицею, що зламав мені чотири ребра, якщо не всі п’ять.

Після цього звірі сказали лисиці:
— Ти ж дуже спритна, зайди тихенько й візьми жбан з вином, що стоїть біля вогнища; ми, принаймні, вип’ємо, це нас підбадьорить.

Лисиця обережно прокралася в дім.

Щойно вона наблизилася до вогнища, гусак почав шипіти — цс-цс-цс... Лисиця кинулася назад, за двері.
— Ах, друзі мої! — промовила вона. — Ось я й повернулася! Щастя, що я така спритна! У домі засів мисливець, він, чого доброго, нацькував би на мене десяток собак.

Тут усі три звірі накинулися на лева:
— Гей ти, ледар, ти ще нічого не зробив! Іди хоча б двері закрий!

Лев неохоче підійшов до дверей. Півень, що сидів на полиці й наклав цілу купу помету, скинув його на голову леву. Той миттю відступив.
— Ах, дияволи, — промовив він, — добре ж мене за вашої ласки віддячили! Увесь обмазали! У дім, мабуть, забрався лікар, він кинув мені на голову пластир, який, ей-ей, сильно смердить!

Зустрівши такий опір, чотири великі звірі пішли геть. Так чотири малі звірі змусили втекти чотирьох великих.

Ось і все.

↑ Догори

Як звірі Масляну святкували

Інші казки