Дядюшка Довгоніс

Жили-були на світі по сусідству два королі. Один одному вони так заздрили, що одного разу почалася у них війна. Один король усе був битий та битий, ніяк не міг упоратися зі своїм військом. Стало воно якось на березі річки, а через річку ні моста, ні жердочки.

Посилає король офіцера подивитися, що вороги роблять. Офіцер заліз на верхівку високого дерева, всього лісу вище, туди-сюди подивився і раптом бачить: ледь не під ним на галявині дітлахи граються, багаття розпалили. І тут підходить до них чоловік, такий довгоносий, що носу й кінця немає.

Дітлахи кинули гру і до нього:
– Дядюшка Довгоносий! Дядюшка Довгоносий!
– Здравствуйте, дітки, – каже Довгоносий.
– Здравствуй, дядюшка Довгоносий! Що нового у тебе?
– Та дещо є, дітки.
– Скажи швидше, дядюшка Довгоносий!
– Я вам скажу, тільки ви мовчок. Воюють один з одним два королі. Один усе битий та битий, через річку без моста ніяк військо не переправить. А не знає, що росте в лісі, недалеко від нас, червоний дуб. Одну гілочку з нього зріжеш, поперек річки покладеш – одразу міст виросте. Тільки про це нікому ні слова!

Крик-крак, брик-бряк!
Слово скажеш – каменем станеш!
Крик-крак, брик-бряк!

Офіцеру тільки того й треба. Зліз він з дерева і кинувся шукати червоний дуб. Знайшов, зрізав гілочку і поніс до короля.
– Ваша величність, – каже, – я беруся за одну ніч міст через річку навести. Нехай армія буде напоготові. І ні про що більше не питайте.
– Зробиш, що обіцяв, – відповідає король, – добре тебе нагороджу.

Поклав офіцер гілочку на берег, а вона раптом ну рости та рости: у міст перетворилася, через річку перекинулася.
Пройшла армія мостом і побила ворога, зненацька застала.

Трохи часу минуло, зібрали вороги всі свої війська і знову короля побили.
Вирішив офіцер до дерева повернутися. На самий верх забрався, бачить: знову галявина, на галявині біля вогню дітлахи, а до них, звідки ні візьмись, йде чоловік із довжезним носом.
– Дядюшка Довгоносий прийшов! Здравствуй, дядюшка Довгоносий!
– Здравствуйте, дітки.
– А що ти нам розповіси?
– Що розповісти? Та знаю дещо.
– Скажи швидше, дядюшка Довгоносий!
– Я вам скажу, тільки ви мовчок. Навів король міст через річку, та все одно його потім побили. А не знає, що росте в лісі, недалеко від нас, дуб-дупло. У дуплі труха. Збереш цю труху, ворогові в очі кинеш – одразу ворог задихнеться й осліпне. Тільки про це нікому ні слова!

Крик-крак, брик-бряк!
Слово скажеш – каменем станеш!
Крик-крак, брик-бряк!

Офіцеру тільки того й треба. Зліз він з дерева і ну швидше шукати дуб-дупло. Знайшов, усі кишені трухою набив і йде до короля.
– Ваша величність, – каже, – шліть армію в бій, а я спереду стану, тоді все й побачите. Тільки б вітер віяв від нас на ворога.
– Нехай буде, як ти кажеш, – відповідає король. – Поб’ємо ворога, я тебе добре нагороджу.

Настав наступного дня бій. Кидає офіцер труху по вітру, а вона в хмари перетворюється і ворожих солдатів душить. Хто тут же замертво впав, хто втік, один на тисячу ледве врятувався. Здався ворог, і підписали мир.

Хвалить король офіцера за перемогу.
– Я тобі обіцяв добру нагороду. Даю тобі свою доньку за дружину, кращої нагороди не придумаю.

Донька короля, як денне світло, гарна. А офіцер уже давно був у неї закоханий. Чекає він весілля, ходить-гуляє з нареченою по двору, розважається. Вона йому й каже:
– Як же це ви міст через річку налагодили та такий мор на ворога напустили?
– Ах, королівно, я вам усе розповім. Заліз я на найвище дерево в лісі, бачу, вогонь на галявині, а біля вогню дітлахи. Тут іде до них чоловік із довгим носом. Я їхню розмову і підслухав.
– А про що була розмова?
– А ось про що, королівно.

Тільки взявся розповідати їй про ті секрети, як раптом обернувся в камінь. Королівна злякалася, кличе на допомогу. Весь палац зібрався, і був там офіцерів дядько.
– Ах, – кричить, – що сталося з моїм племінником!

Прийнялася королівна розповідати, як і що було, і сама раптом окаменіла.
Горе в палаці. Наказав король поставити окаменілих нареченого з нареченою в собор, і всі наділи траур.

А у дядька офіцера все не йде з голови дивна історія, хочеться йому побачити того Довгоносого. Не втерпів він і пішов у ліс. Заліз на найвище дерево і бачить: правду сказала королівна. На галявині вогонь горить, навколо вогню дітлахи граються, а тут до них і чоловік із довгим носом іде.
– Здравствуй, дядюшка Довгоносий!
– Здравствуйте, дітки.
– Які сьогодні новини, дядюшка Довгоносий?
– Та вже дещо є.
– Розкажи нам! Розкажи нам!
– Я вам розповім, тільки ви мовчок. Коли я вам розповідав про короля, що не може через річку перебратися й ворога побити, його офіцер сидів недалеко від нас на дереві і мене підслухав. Він і міст через річку перекинув, і чарівною трухою з дупла ворогів закидав. Король йому в нагороду віддав свою доньку за дружину. Але офіцер видав мою тайну королівні, та й вона теж проболталася. Обоє й окаменіли, все королівство тепер у траурі. А не знають люди, що є в гущавині лісу джерело, дзеркальцем прикрите. Підіймеш дзеркальце, зачерпнеш трохи ключової води, на наречену з нареченим бризнеш – вони знову й оживуть. Тільки про це нікому ні слова!

Крик-крак, брик-бряк!
Слово скажеш – каменем станеш!
Крик-крак, брик-бряк!

Офіцерів дядько не гаявся, швидше шукати джерело. Не одразу знайшов, не одну годину витратив. До вечора йде в собор із чарівною водою, не терпиться йому випробувати засіб. Тільки бризнув на свого племінника, а той уже живий, кинувся дядькові на шию. Те саме й з королівною сталося.

Усі зраділи, знову до весілля готуються.
А король усе питає дядька офіцера, як він королівську доньку оживив. Але той міцниться, не видає тайну, боїться, щоб і його не спіткала страшна кара. Король усе допитує, і відчуває офіцерів дядько, що немає сили мовчати. Піду-но я, – думає, – знову до того високого дерева, може, ще щось почую й лихо мину!

Ось і вирушив він у ліс, на дерево забрався і дивиться зверху на галявину. Знову все, як було: дітлахи біля вогню, а до них іде чоловік із довгим носом.
– Здравствуй, дядюшка Довгоносий!
– Здравствуйте, дітки.
– Що нового, дядюшка Довгоносий?
– Та вже дещо є, дітки. Я вам розповім, тільки ви мовчок. Ви вже знаєте, що офіцер із королівною в камінь перетворилися. А дядько офіцерів сховався на дереві недалеко від нас і мене підслухав, сходив до джерела й оживив наречену з нареченим. Вони знову живі-здорові, а дядько міцниться, немає сили тайну зберегти. Видасть він тайну – каменем стане. А не знає, що росте на березі річки апельсинове дерево. Якщо зірвати з нього апельсин і з’їсти, а потім вирізати дірочку в стовбурі й усе секрет туди шепотом сказати, нічого поганого з тобою не станеться. Секрет по стовбуру в коріння піде і в річці потоне. Хоч розповідай про нього, хоч кричи, а вже каменем не станеш. Тільки про це нікому ні слова!

Крик-крак, брик-бряк!
Слово скажеш – каменем станеш!
Крик-крак, брик-бряк!

Офіцерів дядько слухає у всі вуха. Швидше з дерева і до річки. Знайшов апельсинове дерево і все зробив, як казав дядюшка Довгоносий. А потім пішов і без страху королю розповів, як і що було.

Наступного дня і весілля зіграли. Якби вам про всі веселощі та про всі забави розповісти, що там були, і до завтра часу не вистачило б. Одне тільки скажу, що жили молоді щасливо й довго, а в країні у них були мир і достаток.

↑ Догори

Дядюшка Довгоніс

Інші казки