Евен Конгар

Колись у одному селі жив бідний удівець із сином. Звали його Евен Конгар. Все його багатство полягало у шматку землі, який він сам обробляв, двох коровах та коні. Сина звали, як і батька, Евеном, йому йшов десятий рік, і був він хлопець жвавий та кмітливий. Ось одного разу він і каже батькові:

— Тату, пошли мене до школи вчитися.

— Як же я тебе пошлю, сину? Сам знаєш, я бідний і платити за навчання не можу.

— А ти продай одну корову.

Батько продав на ярмарку одну корову і на виручені гроші послав сина до школи.

Хлопчик добре вчився, вчителі були ним дуже задоволені. Але через рік довелося Евену продати й другу корову, потім коня, щоб було чим платити за навчання.

За три роки він багато чому навчився в школі, і хоч був ще молодий, став справжнім ученим. Він замовив собі одяг, з одного боку чорний, а з іншого — білий, і пішов шукати щастя по світу. Дорогою зустрівся йому якийсь гарно одягнений пан і питає:

— Куди це ти йдеш, хлопчику?

— Шукаю роботу, ваша ясновельможність.

— Читати вмієш?

— Так, вмію і читати, і писати.

— Ні, у такому разі ти мені не підійдеш. І пан проїхав повз.

Евен вивернув свій одяг навиворіт, пробіг полями і, вийшовши на дорогу трохи далі, пішов назустріч тому ж мандрівнику.

— Куди це ти йдеш, хлопчику? — запитав той, не впізнавши Конгара.

— Шукаю службу, ваша ясновельможність.

— Читати вмієш?

— Ні, ні читати, ні писати не вмію. Мій батько бідний і не міг посилати мене до школи.

— Добре, сідай на коня позаду мене.

Конгар сів на коня позаду незнайомця, і вони незабаром приїхали до гарного замку, оточеного високими стінами. Ніхто не вийшов їм назустріч, коли вони у двір зійшли з коня, і чарівник — новий господар Конгара був чарівником — сам відвів коня до стайні. Потім, повернувшись, сказав Евену:

— Ти не побачиш у замку ні чоловіків, ні жінок — нікого, крім мене. Але не турбуйся, тобі ні в чому не буде бракувати. І якщо постараєшся точно виконувати все, що я наказую, то будеш отримувати п’ятсот екю на рік.

— А що мені доведеться робити, господарю?

— У мене тут п’ятдесят кліток, у кожній клітці по птахові, а в стайні десять коней, і тобі треба буде доглядати за птахами та кіньми так, щоб я був задоволений.

— Постараюся, господарю.

Господар показав йому клітки з птахами та коней, потім сказав:

— Я їду і повернуся не раніше ніж через рік і один день.

Чарівник поїхав, а Конгар, залишившись сам у замку, старанно доглядав за птахами та кіньми. Чотири рази на день у їдальні хтось накривав на стіл, хоча ніде не було видно жодної живої душі. Закінчивши роботу, Евен пив і їв досхочу, а потім прогулювався замком і садом.

Одного разу, блукаючи кімнатами і дивуючись їхньому багатому оздобленню, він побачив принцесу осліплюючої краси. Вона сказала йому так:

— Я — одна з коней, за якими ти доглядаєш у стайні замку, третя ліворуч від входу, сіра в яблуках. Я дочка іспанського короля, і мене чарами перетворили на коня. У такому вигляді я мушу залишатися доти, поки не знайду собі визволителя. Багато хто вже намагався це зробити, але чарівник усіх перетворив на коней або птахів, тих самих, які залишені на твоє попечення. Якщо чарівник буде задоволений твоєю роботою, він у нагороду дозволить тобі вибрати одного з коней, що стоять у нього в стайні, і ти поїдеш на ньому до батька. Вибери мене, і ти не пошкодуєш про це. Пам’ятай же: сіра в яблуках кобила, третя ліворуч від входу. Багато принців та інших знатних людей намагалися обдурити чарівника, і всі поплатилися за це: їхня шкіра висить на гачках у дальній кімнаті замку. Стережися, щоб і з тобою не сталося того ж.

Принцесса дала Конгару почитати книги чарівника, і він дізнався з них таємниці чарівства.

Минув рік і один день. Господар замку повернувся додому. Він був настільки задоволений старанністю Конгара, що запропонував йому залишитися ще на рік і обіцяв подвоїти платню.

— Ні, — сказав Конгар, — я хочу повернутися до батька.

— Але подумай все ж — звідси до твого села дванадцять тисяч миль!

— Все одно, я хочу їхати до батька.

— Ну, добре, ось тобі п’ятсот екю, твоя платня. І, крім того, можеш вибрати собі в стайні будь-якого коня і поїхати на ньому до батька.

Вони пішли до стайні. Конгар зробив вигляд, ніби вибирає, потім вказав на сіру в яблуках кобилу:

— Я візьму он ту маленьку конячку.

— Як, цю клячу? Видно, що ти нічого не тямиш у конях. Та ти подивись, які красуні стоять поряд із нею.

— Ні, мені ця маленька конячка подобається, і іншої я не хочу.

— Будь ти проклятий! Бери її, але ти все одно з моїх рук не втечеш.

Конгар вивів із стайні сірого коня і поскакав на ньому.

Коли вони виїхали з володінь чарівника, кінь прийняв свій колишній образ — перетворився на красуню принцесу.

— Повернися до батька, — сказала вона своєму рятівнику, — а я повернуся до мого, до Іспанії. І через рік і один день ти також будь там, при дворі іспанського короля.

Сказавши це, вона зникла.

Конгар рішуче закрокував у бік рідного села. Коли він був уже недалеко від нього, зустрів знайомого жебрака, який його не впізнав. Конгар запитав у нього:

— Чи не знаєте ви, дідусю, Евена Конгара?

— Як же мені його не знати, він мій сусід, — відповів жебрак.

— Значить, він живий? А як його справи?

— Живий-то він живий, а от справи його зовсім погані, йому не краще, ніж мені. Він віддав останні гроші на навчання сина, а той його кинув і невідомо куди подівся.
Конгар дав жебракові монету в двадцять су і пішов далі. Незабаром він прийшов до хатини батька й кинувся обіймати старого, який сидів на порозі на камені.

— Здоров був, батьку, ось я й повернувся додому!

— Не глузуйте з мене, — відповів старий Конгар, не впізнаючи сина.

— Я тепер багатий, батьку, ми з тобою заживемо на славу. Дивись!

Він кинув на стіл п’ятсот екю — усі гарними золотими монетами. Потім пішов у найближче містечко закуповувати провізію, привіз білий хліб, яловичину, свиняче сало, ковбаски, сидр і навіть вино, і, скликавши сусідів, вони влаштували справжній бенкет. Це повторювалося щодня, поки не витратили всі п’ятсот екю. Коли від них залишилася лише одна монета в шість франків, старий сказав синові:

— Ось ми знову без грошей, сину, знову такі самі жебраки, як були.

— Не хвилюйся, батьку. Ти відмовляв собі у всьому, щоб відправляти мене до школи, і тепер ти побачиш, що навчання пішло мені на користь. Ти ні в чому не будеш потребувати.

І справді, недарма Еуен прочитав книги чарівника і за ними вивчив таємниці його мистецтва.

— Ось що, батьку, завтра вранці ти підеш на ярмарок у Ланьон продавати бика.

— А де я його візьму, цього бика? У мене давно немає ні бика, ні корови, ні теляти.

— Звідки б він не взявся, а завтра ти, вставши вранці, знайдеш біля дверей відмінного бика. Відведи його на базар у Ланьон, проси за нього двісті екю; не поступайся ні гроша, тобі заплатять цю ціну. Тільки дивись, не віддавай мотузку.

— Мотузку завжди віддають разом із биком, — зауважив старий.

— А я тобі кажу — не віддавай мотузку, інакше ти накличеш на мене велику біду. Чуєш, батьку? Принеси мотузку назад додому.

— Гаразд, принесу, але у нас так не заведено.

Наступного ранку старий справді побачив біля дверей хатини чудового бика з новенькою мотузкою на шиї. Він одразу повів бика до Ланьона, забувши навіть подивитися, де син. А цей бик і був його сином, який, прочитавши книги чарівника, тепер умів перетворюватися на будь-яку тварину.

Щойно бика побачили на ярмарку, усі перекупники та м’ясники, скільки їх було на площі, почали торгувати його в старого.

— Гей, батьку, скільки за бика?

— Двісті екю без мотузки.

— Ось так ціну заломив! Скажи сто п’ятдесят, і ми ударимо по руках і розкриємо пляшечку.

— Не поступаюся ні гроша.

— Ну що ж, бик залишиться у тебе, тільки й усього.

Перекупники та м’ясники підходили, щупали бика, торгувалися, але, оскільки Конгар вимагав двісті екю і ні гроша менше, покупці йшли до інших.

Наприкінці дня, коли сонце вже сідало, до старого підійшов незнайомий покупець з вогняно-рудим волоссям і неспокійними пильними очима. Він оглянув бика і спитав:

— Скільки за бика, старий?

— Двісті екю без мотузки.

— Ціна не мала. Але бик мені подобається, мені саме такий і потрібен. Отримуй свої двісті. А мотузку мені залиш, щоб я міг його відвести.

— Ні. Я ж вам сказав, що мотузку не віддам.

— Але мотузку завжди віддають покупцю — не знаєш, чи що, старий дурню?

— Я сказав, що мотузку не віддам. Якщо не згодні, то й не треба: ваші гроші залишаться при вас, а мій бик при мені.

— Щоб тебе чорт із твоєю мотузкою, можеш на ній повіситися!

І покупець пішов.

Бика купив м’ясник із Морле, відвів його додому і поставив у хлів, щоб наступного дня зарізати. Але вранці бик зник із хліва, а Еуен Конгар повернувся додому до батька.

Поки в них були гроші, батько і син жили, ні в чому собі не відмовляючи, не забуваючи й друзів. Коли від двохсот екю залишилася лише одна монета в шість франків, Еуен сказав батькові:

— Батьку, завтра вранці ти підеш на базар у Бре продавати коня.

— А де ми його візьмемо, цього коня?

— Про це не хвилюйся. Він з’явиться звідти ж, звідки з’явився бик, і завтра вранці ти його знайдеш біля дверей. Проси за нього триста екю, ні гроша менше. Але вуздечку не віддавай. Принеси її додому. Якщо віддаси, ти дорого за це заплатиш, та й я теж.

— Добре, — сказав старий Конгар, — принесу вуздечку, раз ти цього хочеш. Та тільки у нас так не заведено, щоб коня без вуздечки продавати.

Наступного ранку старий Конгар вирушив на базар у Бре верхи на чудовому коні, яким він дуже пишався.

Чимало перекупників із Корнуайля та Трегьєра підходили до Конгара і намагалися купити коня. Але старий вимагав триста екю і нічого не поступався, а покупці вважали, що це занадто дорого, і йшли, хоча кінь усім дуже подобався.

Наприкінці дня знову прийшов той незнайомий перекупник, що минулого разу торгував бика, і спитав:

— Скільки за коня, старий?

— Триста екю без вуздечки.

— Це дорого, але кінь мені подобається, і я заплачу, не торгуючись. Тільки вуздечку ти мені віддай. Сам знаєш, так завжди робиться.

— Ні, вуздечка мені самому потрібна. Не хочете, то й коня не продам.

— Та ти не знаєш, чи що, старий дурню, що вуздечку завжди продають разом із конем?

— Хай собі інші роблять як хочуть, а я не продам, от і все.

— Ну й не треба, щоб тебе чорт із твоїм конем і вуздечкою!

І незнайомець пішов, сильно розгніваний.
Трохи пізніше кінь був проданий одному баришнику з Нормандії. Він відвів її до Генгама і поставив на ніч у стайні разом з іншими кіньми, збираючись вранці вирушити назад.

Але наступного ранку кінь зник, і її новий господар даремно ламав голову, що могло статися.

А цим конем був Еуен Конгар, який умів перетворюватися на тварин. Він знову прийняв людський вигляд і повернувся додому.

Коли триста екю, отримані за коня, були витрачені, Конгар перетворився на осла. Ввечері він наказав батькові, щоб той повів осла продавати на ярмарок у Бре, просив за нього двісті екю і ні в якому разі не віддавав недоуздка.

Той самий невідомий баришник прийшов купувати осла.

— Скільки за осла, дідусю?

— Двісті екю.

— Двісті екю — це трохи дорого за такого ослика. Але я не люблю торгуватися, отримуй дві сотні і давай мені осла.

Він одразу сів на осла.

— Постривайте! — закричав Конгар. — Недоуздок залиште мені.

— Пізно спохопився, дідусю! — насмішливо відповів той.

Він ударив осла палицею і поскакав галопом.

По дорозі він зупинився біля ковальні і сказав ковалю:

— Швидше, ковалю, зроби чотири підкови вагою п’ять пудів кожна і підкуй мого осла.

— Жартувати вирішили? — сказав коваль.

— Роби те, що тобі сказано, я добре заплачу.

Поки коваль кував підкови, осел стояв на вулиці: його прив’язали до кільця, вставленого в стіну ковальні. Навколо осла зібралися діти і почали тягнути його за вуха, щоб почути, як він реве.

— Відв’яжіть мене, — сказав осел.

— Цей осел уміє говорити! — закричав хтось із дітей.

— А що він сказав? — запитав інший.

— Він просить відв’язати його.

— Так, діти, відв’яжіть мене, і тоді побачите кумедну штуку, — повторив осел.

Вони послухалися. І в той же миг осел перетворився на зайця, і дав Бог ноги!

Почувши крик дітей, чарівник вийшов із ковальні.

— Де мій осел?!

— Він перетворився на зайця і втік.

— В який бік?

— Он туди, через поле, — відповіли діти.

Чарівник миттєво перетворився на собаку і погнався за зайцем.

Той, почувши за собою погоню, перетворився на голуба і злетів угору. Чарівник одразу став яструбом і помчав за ним. Так вони долетіли до столиці Іспанії. Яструб вже наздоганяв голуба, але той перетворився на золоте кільце і стрибнув прямо на палець принцеси, дочки іспанського короля, яка в цей час сиділа біля вікна.

Тоді чарівник прийняв свій людський вигляд і з’явився у палац, видаючи себе за лікаря і кажучи, що хоче вилікувати старого короля — король уже давно хворів, і його не могли вилікувати всі лікарі королівства.

Чарівник знайшов потрібне ліки, вилікував короля, і король у подяку за послугу пообіцяв дати йому все, чого б він не попросив.

— Мені нічого не потрібно, — відповів удаваний лікар, — крім того золотого кільця, яке носить на пальці ваша дочка.

— Так мало? Якщо вам потрібно золото, я вам відсиплю вдосталь.

— Ні, мені нічого не потрібно, крім кільця вашої дочки.

— Добре, завтра вранці ви його отримаєте.

Принцеса лягла спати, не знявши кільця, і дуже здивувалася і злякалася, побачивши раптом поруч із собою чоловіка. Це був Конгар. Боячись, що вона закричить, він поспішив її заспокоїти:

— Принцесо, я той, хто врятував вас від чарівника і щойно був золотим кільцем на вашому пальці. Чарівник весь час наполегливо мене переслідує. Він повернув здоров’я вашому батькові і в нагороду вимагає кільце, яке ви носите на пальці. Обіцяйте королю виконати цю вимогу, але з умовою, що ви самі надіньте кільце на палець лікарю. А коли будете надівати, упустіть кільце на підлогу. Про інше не турбуйтеся, все буде добре, якщо ви зробите так, як я прошу.

Принцеса пообіцяла вчинити так, як сказав Конгар.

Наступного ранку старий король покликав дочку і, вказуючи на чарівника, переодягненого лікарем, сказав:

— Донько моя, ця людина вилікувала мене, тоді як всі лікарі королівства нічим не могли мені допомогти. І в нагороду за таку велику послугу він просить лише золоте кільце, яке ти носиш на пальці. Ти, звичайно, йому не відмовиш.

— Ні, батьку мій, не відмовлю, — промовила принцеса. — І я сама надіну йому на палець це кільце.

Вона зняла кільце, і коли лікар поспішив простягнути їй палець, вона, ніби через незграбність або хвилювання, упустила кільце на підлогу.

У той же миг кільце перетворилося на горошину, а чарівник — на півня.

Лише півень збирався проковтнути горошину, як вона перетворилася на лисицю і перегризла півню горло. Так закінчилася боротьба, в якій Еуен Конгар переміг свого вчителя.

Тоді принцеса представила батькові свого рятівника, розповіла про всі його випробування і пригоди. І Конгар одружився з дочкою іспанського короля. З цієї нагоди при дворі було багато пишних святкувань і багатих бенкетів, на які запросили і старого Конгара — він у той час ще був живий.

↑ Догори

Евен Конгар

Інші казки