Принцеса Мишка
Слухайте всі, кому хочеться, чудову казочку вам розповім. У цій казочці нема брехні, а якщо й є, то лише два слова.Жив-був колись один французький король. Дожив він до старості, а дітей у нього не було, і він дуже сумував через це.
Нарешті, коли король і королева вже перестали сподіватися, королева народила дочку, і з нагоди народження принцеси при дворі багато бенкетували та веселилися.
Але одну стару чарівницю, яка жила в ближньому лісі, не запросили на свято, і вона з помсти задумала перетворити принцесу на мишу. Принцеса мала залишатися мишкою, поки хтось не розсмішить сестру чарівниці, яку ніхто ніколи не бачив сміючою.
Одного разу, коли годувальниця у палаці годувала дитину, всі раптом почули її крик:
— О боже! Принцеса перетворилася на мишу і вислизнула у мене з рук!
— Яке нещастя! — вигукнув король. — Але така, мабуть, воля Божа, і треба їй підкоритися.
Минуло трохи часу, почалася війна між королем французьким і королем іспанським. Французький король вже сидів на коні у дворі свого замку і готувався вирушити в похід, як раптом побачив свою дочку-мишу — за нею у палаці доглядали і оточували її турботою. Вона підбігла до нього і сказала:
— Я хочу їхати з вами на війну, батьку.
— Але що ти будеш там робити в такому вигляді, бідне моє дитя?
— Не бійтеся нічого і візьміть мене з собою. Посадіть мене у вухо вашому коню, і поїдемо.
Король посадив мишу своєму коню у вухо, і вони рушили в дорогу.
Коли французи вже були на полі битви і готувалися зіткнутися з ворогом, раптом роздалося дивовижне співоче, і обидві армії зупинилися, щоб послухати його.
— Яка чудова пісня! — вигукнув син іспанського короля. — Але звідки вона лунає? Я неодмінно хочу це дізнатися.
Від звуків цієї пісні солдатам обох армій захотілося обняти один одного, замість того щоб битися.
Син іспанського короля під'їхав до короля французів і запитав у нього:
— Ваша величність, що це за спів і звідки він лунає?
— Це співає моя дочка, — відповів король.
— Ваша дочка? Але де ж вона?
— Тут, поруч зі мною, у лівому вуху мого коня.
— Ви жартуєте зі мною?
— Анітрохи. Я сказав вам правду.
— Ну, добре. Якщо ви згодні віддати її мені за дружину, війна між нами закінчена.
— Як, ви хочете одружитися на миші?
— Ваша дочка — миша?! Все одно, одружуся, якщо вона погодиться.
— Я погоджуюся, батьку, — поспішила відповісти миша.
І ось війна припинилася, відбулося весілля, і обидві армії, замість того щоб кинутися одна на одну, бенкетували та веселилися цілий тиждень і браталися за келихом вина.
У короля Іспанії було ще два сини, уже одружених: один був одружений з дочкою турецького імператора, інший — з дочкою португальського короля. Ось одного разу батько кличе всіх трьох і каже, що вирішив віддати корону старшому синові і піти на спокій.
— Мені здається, батьку, — промовив середній син, — що було б справедливіше віддати корону тому з нас трьох, хто здійснить найхоробріший подвиг. Всі ми — ваші діти і маємо однакові права на престол.
— Ну, добре, — сказав старий король. — Задам я вам завдання. Корона дістанеться тому, хто принесе мені найкращий шмат полотна.
— Нехай буде так, — погодилися всі три брати.
Вони повернулися кожен до себе додому, щоб повідомити дружинам волю батька.
Коли наймолодший принц, чоловік миші, приїхав додому, дружина чекала на нього, гріючись на сонечку на одному з вікон палацу, і при цьому співала так солодко, як ніколи раніше.
— Досить співати, — сказав їй чоловік. — Я б віддав перевагу, щоб ви були вмілою ткалею.
— А чому? Що трапилося? — запитала принцеса-миша.
— Батько обіцяв віддати корону тому з нас трьох, хто привезе йому найкращий шмат полотна.
— Що за біда! Корона мого батька в сто разів цінніша за вашу. Не сумуйте ж і залиште братам сперечатися через іспанську корону і добувати її за допомогою полотна.
— Ні! Як би не була приваблива корона вашого батька, я не хочу відмовлятися від нашої, іспанської корони.
Напередодні того дня, коли треба було везти полотно старому королю, наш принц скаржився дружині:
— Завтра треба представити батькові полотно, а в мене нічого немає. Що робити?
— Не хвилюйтеся через такі дрібниці, принц, візьміть ось цю коробочку, — відповіла миша і дала йому гарний, щільно закритий ящичок. — Нехай ваші брати покажуть свої шматки полотна. Коли ви відкриєте цей ящичок, у ньому знайдеться, чим їх посоромити.
— Ви хочете мене переконати, що в цій маленькій коробочці може поміститися такий шмат полотна, який сподобається батькові більше за інші?
Принц поїхав, взявши з собою коробочку, хоча слова дружини мало його заспокоїли.
Він під'їхав до замку батька, увійшов у двір і побачив там мулів, навантажених тюками полотна, яке старші брати привезли з далеких країв.
Королю показали полотно. Він уважно його оглянув і дуже хвалив деякі шматки за красу, тонкість і м'якість.
— А ти що привіз, мій сину? — запитав він у молодшого, коли черга дійшла до нього.
Принц замість відповіді простягнув батькові коробочку і сказав:
— Відкрийте її, батьку.
Старші брати голосно зареготали. Але король відкрив коробочку, і з неї миттю потягнувся шматок полотна, тонкого й блискучого, як шовк. У порівнянні з ним полотно, привезене братами, здавалося грубим холстом. А найдивовижніше було те, що, скільки б його не витягували з коробки, кінця все не було видно.
Старші принци вже не сміялися.
— Корона дістанеться моєму молодшому синові, — сказав захоплений король.
— Постривайте, батьку! — вигукнули з досадою обидва старших. — Не треба судити так поспішно, за першим випробуванням. Придумайте друге, ваша величність, і тоді побачимо.
— Добре, я згоден, — сказав король. — Але що ж мені вимагати від вас цього разу?
— Обіцяйте корону тому з нас, хто привезе вам найкрасивішу наречену, — сказав старший, одружений з дочкою турецького імператора, принцесою надзвичайної краси.
— Хай буде так, — сказав старий король. — Корона дістанеться тому, хто привезе найкрасивішу дружину.
І три брати роз’їхалися, кожен у свій бік.
Молодший повернувся додому в повній розпуці. Він був упевнений, що цього разу не зможе змагатися з братами, бо його дружина — проста мишка.
— Чому ви такі сумні, принцу? — запитала дружина, помітивши його похмурий вигляд. — Хіба моя коробочка не виконала того, що від неї вимагалося?
— Коробочка поводилася чудово.
— Значить, корона Іспанії ваша?
— Корона Іспанії? О ні! Вона ще далеко не моя.
— Чому ж?
— Тому що батько призначив друге випробування.
— Яке? Скажіть.
— Навіщо?
— А ви все-таки скажіть.
— Добре, слухайте: за порадою мого старшого брата, одруженого з дочкою турецького імператора, батько оголосив, що корона дістанеться тому з нас трьох, хто привезе найкрасивішу дружину. А ви самі розумієте, що...
— І в цьому вся справа? Ну, так заспокойтеся і покладіться на мене.
Настав день, коли братам слід було представити своїх дружин королю, і мишка сказала чоловікові:
— Я поїду з вами до батька.
— Щоб їхати до батька, мені потрібна не мишка, а жінка, красива жінка.
— Не турбуйтеся ні про що, кажу вам, і візьміть мене з собою.
— Навіщо? Щоб осоромитися?
І він сів у свою карету та поїхав, залишивши мишку вдома. Тоді вона сказала пастушку, який збирався гнати баранів у поле:
— Пастуше, спіймай-но мені он того великого рудого півня, що ходить серед курей, і взнуздай його вуздечкою з вербової кори, щоб я могла на ньому їхати слідом за чоловіком до мого свекра короля.
Пастух зробив, як вона наказала, і мишка сіла півневі на спину, взяла в передні лапки вуздечку з вербової кори та поїхала до двору короля іспанського. Їй довелося проїжджати повз замок тієї чарівниці, яка перетворила її на мишку. У цьому місці на дорозі була калюжа, і півень ніяк не хотів переходити її. Скільки б мишка не кричала: «Гоп! Гоп! Вперед!» — він робив один крок уперед і два назад. Сестра чарівниці сиділа біля вікна і, побачивши цю картину, розразилася голосним реготом, так що по всьому замку прокотилося луною.
Прибігла чарівниця і, побачивши, хто розсмішив її сестру, сказала мишці:
— Чари знято! Я перетворила тебе на мишку, але ти мала залишатися нею лише доти, доки я не почую сміху своєї сестри. Вона засміялася — і ти звільнена. Віднині ти будеш найпрекраснішою принцесою з усіх, що живуть під сонцем, твоя вуздечка перетвориться на гарну золоту карету, а рудий півень — на чудового коня.
І справді, в одну мить все перетворилося так, як сказала чарівниця.
— Тепер поїдь до двору свекра, — додала вона, — і я впевнена, що там не буде жінки красивішої за тебе.
Принцеса продовжила шлях, але вже в сяючому золотому екіпажі, і незабаром наздогнала чоловіка, який не дуже поспішав до двору.
— Як, ви ще тільки тут? — сказала вона.
Здивований принц мовчав, бо не впізнавав дружини в цій красуні.
— Сідайте до мене в карету і залиште тут вашу кепську візочку та клячу.
— Не насміхайтеся з мене, принцесо, хоч ваша карета й гарніша, а ваш кінь кращий за мій.
— Та подивіться ж на мене уважніше! Ви не впізнаєте власної дружини?
— Ні, ви не моя дружина. Моя дружина — дочка французького короля, і зла чарівниця перетворила її на мишку. Але все одно, я люблю її такою, якою вона є.
Тут принцеса розповіла йому, що сталося, і врешті, хоча й не без труднощів, переконала його, що вона і є його дружина, дочка французького короля.
Потім вони поїхали далі в золотій кареті, яка вся так і сяяла, і незабаром прибули до двору іспанського короля. Їхня поява спричинила галас, усі не могли надивитися на принцесу, її карету та коня. Принцеса освітила весь двір блиском своєї краси. Дружини старших принців були, безперечно, гарні, але поруч із дружиною молодшого вони нічого не варті. Старий король, пожвавлений і радісний при виді такої дивовижної краси, запропонував принцесі руку, щоб допомогти їй вийти з карети, і сказав:
— Ви найпрекрасніша жінка, яку коли-небудь бачили мої очі, і найбільш гідна сидіти на іспанському троні поруч із моїм молодшим сином.
Ввечері відбувся великий бенкет, і король побажав, щоб принцеса сиділа за столом поруч із ним. А вона від кожного страви, яку їй подавали, від кожного напою, який їй наливали, ховала шматочок, відливала крапельку за свій корсаж, чим дуже дивувала усіх гостей.
Після вечері почалися танці, і коли принцеса танцювала, зі складок її сукні сипалися та сипалися без кінця перли та квіти. Обидві старші невістки позеленіли від заздрості.
Наступного дня при дворі знову бенкетували, і дружини старших братів почали ховати за свої корсажі шматочки від кожної страви, яку їм подавали, і відливати по краплі від кожного келиха, сподіваючись, що все це й у них перетвориться на перли та квіти. Але на жаль! Коли почалися танці, вони, танцюючи, сіяли навколо себе не перли й не квіти, як молодша невістка, а різні залишки та підливи, від яких їхні розкішні сукні так забруднилися й промокли, що кавалери огиднували ними й відходили. Зате собаки та коти з усіх кінців палацу прибігли до бальної зали й ходили за принцесами по п’ятах, влаштовуючи безлад.
Через це старий король сильно розгнівався і прогнав із палацу старших синів із їхніми дружинами. А потім поступився престолом молодшому синові.
Усе, що було з ними доти, я знаю й всю правду вам розповів. А що сталося з ними потім, того не знаю й брехати не хочу. Тож на цьому казці кінець.