Як чорти перехитрили
Одного разу Люцифер вийшов з пекла і вирушив укладати угоди з робітниками. Спочатку він прийшов до млинаря на прізвисько П’єр Пройдисвіт, у якого був вітряк. Чорт домовився з млинарем, що той щодня постачатиме йому тисячу мір борошна, а якщо трапиться день, коли він не впорається з роботою, чорт матиме право в кінці року забрати його до пекла. Чорт, у свою чергу, зобов’язався дбати, щоб млин не ламався, і обіцяв надсилати вітер, який би крутив його крила.Коли угода була укладена, чорт вирішив, що тисяча мір на день йому не вистачить, і звернувся до П’єра Простака, у якого був водяний млин.
Млинарі взялися за роботу, і кілька днів справа йшла добре. Але незабаром чорт почав докоряти П’єру Пройдисвіту, що в нього борошно виходить гірше, ніж у сусіда на водяному млині.
— Це не моя вина, — відповів млинар. — У П’єра Простака на млині більше порядку, ніж у мене.
Після цього Люцифер уклав угоду з пекарем, який мав отримувати борошно з обох млинів і випікати хліб. Піч у пекаря була величезна, футів сто в обхваті. Йому самому доводилося лише садити хліби, бо в помічники Люцифер прислав туди своїх чортиків.
Потім чорт зайшов до шевця і сказав йому, щоб той постачав йому щодня сто пар чобіт.
— Як же, на вашу думку, я можу це зробити? — запитав шевчик.
— Я допоможу тобі і добре заплачу. Яка твоя ціна?
— Десять тисяч франків.
— Гаразд, — сказав чорт. — Але якщо ти не будеш працювати як слід, я через рік заберу тебе до пекла.
Шевчик взявся за роботу і в перший же день зробив сто пар чобіт. Але наступного дня він запив, і чорт відлупцював його, лаючи за погане поводження.
— Ви краще допоможіть мені трохи, — сказав шевчик, — і ми скоро наздоженемо втрачений час.
— Я зайнятий, — відрубав чорт, — мені ще треба знайти собі кравеця.
Кравець мав щодня постачати двадцять п’ять курток і двадцять п’ять пар штанів. — Але те, що ви вимагаєте, мені не під силу! — вигукнув кравець.
— Буде під силу, якщо я захочу, і в помічниках у тебе теж не буде нестачі. Але якщо робота буде погано зроблена, доведеться тобі через рік відправлятися до пекла. Яку плату ти хочеш?
— Двадцять тисяч франків.
— Погоджуюсь, — відповів чорт.
Кравець намагався з усіх сил, але робота не йшла так, як йому хотілося, і він згадав обіцянку чорта дати йому помічників.
На його вимогу Люцифер послав йому сотню чортиків, і варто було їм лише глянути на сукно, як штани вже були готові.
— Тепер, — сказав чорт після угоди з кравецем, — я маю звернутися до коваля. Мені потрібні підкови для моїх коней і замки для моїх кімнат.
Він вирушив до коваля. Коваль користувався не найкращою славою і сидів без роботи; звали його П’єр Безглуздий.
— П’єр Безглуздий, — сказав чорт, — якщо хочеш взяти у мене замовлення, я добуду тобі заліза, вугілля і все, що тобі потрібно.
— Це буде до речі, — відповів коваль, — бо в кузні у мене зовсім пусто.
— Ти в накладі не залишишся, — сказав чорт, — але за це ти зобов’язаний щодня робити сто підков і сто замків.
— Добре, тільки ви повинні мені прислати підмайстрів, щоб роздувати горн.
— Погоджуюсь. Яку ж ти просиш плату?
— П’ятдесят тисяч франків.
— П’ятдесят тисяч франків! Та ти, мабуть, смієшся з мене!
— Ну що ж, якщо ви вважаєте, що це багато, домовимось на двадцяти п’яти тисячах.
П’єр Безглуздий взявся за роботу і щодня виконував замовлення.
Уклавши з усіма угоди, чорт вирушив подивитися, як справляються його робітники.
Він зустрів П’єра Пройдисвіта біля дверей вітряка.
— Ну що, як справи?
— Не зовсім так, як мені хотілося б. Поки ви десь розгулюєте, у мене то вітер не дме, то жорна відмовляють. Мені самому не під силу ні підняти їх, ні наточити.
— Я допоможу тобі, — сказав чорт.
— Підлізьте під жорно і наточуйте, а я буду тримати, щоб воно не впало.
Чорт узяв молоток і підліз під жорно. Побачивши, що чорт цілком занурився в роботу, П’єр Пройдисвіт випустив жорно з рук і закричав:
— Я не втримаю його, не втримаю!
Він швидко запустив млин, а чорт, відчуваючи, що його ось-ось розчавить, почав відчайдушно кричати. Він благав П’єра Пройдисвіта звільнити його і обіцяв скріпити кров’ю зобов’язання не забирати млинаря через рік до пекла.
Потім Люцифер вирушив на водяний млин до П’єра Простака, який був простою людиною. У нього все йшло добре, і чорт похвалив його, обіцяючи відвести йому у себе в пеклі найкращий водяний млин.
— Давайте мені його зараз, — сказав П’єр Простак.
— Значить, ти хочеш, щоб я тебе зараз забрав до пекла?
— Ну так, — відповів він, — я охоче погоджуюсь.
Чорт забрав бідного млинаря до пекла і вирушив до пекаря.
— Там, нагорі, хліба не вистачає, і часто він буває погано випічений.
— Я старався як міг, але мені не вистачає помічників.
— Може, твоя піч не в порядку?
— А хто його знає? Зараз йде випікання хліба — приходьте завтра, подивіться, чи не треба там щось полагодити.
«Я постараюся перехитрити його, — подумав пекар, — але як це зробити? На вогні його не спалиш. Добуду я собі казан святої води і поставлю його біля печі, ніби це звичайна джерельна вода, потім добуду собі стару єпитрахиль».
Наступного дня чорт прийшов страшенно злий і почав кричати, що хліб випічений ще гірше, ніж раніше. Пекар, відкривши заслінку, запропонував чорту самому залізти в піч і оглянути її.
Люцифер заліз туди, і пекар окропив святою водою піч і закрив каменем заслінку, щоб чорт не вийшов. Бідний Люцифер кричав так, ніби з нього здирали шкіру:
— Вийміть мене з печі, я згорю!
— Підпиши, що відмовляєшся від усіх прав на мене.
— Не можу підписати, я нічого не бачу. Пекар відкрив заслінку, і коли чорт висунувся, обмотав його єпитрахиллю і не знімав її, поки чорт за всіма правилами не підписав папір. Тоді Люцифер вирушив до шевця.
— Ти поганий майстер, — сказав він йому. — У мене нагорі не вистачає чобіт, і ті, що ти пошив, нікуди не годяться.
— Краще зробити неможливо! Станьте між цими двома шкірами і подивіться, як я міцно їх зшиваю.
Люцифер, нічого не підозрюючи, став між двома шкірами, а шевчик зшив їх разом, та так міцно, що чорт навіть руками не міг поворухнутися.
— Відпусти мене, друже мій! — зойкнув чорт. — Ніколи жодному шевцю не бувати в пеклі! Це так само вірно, як те, що мене звуть Люцифер.
— Ти залишишся між цими шкірами, поки не відмовишся від усіх прав на мене.
Чорт не погодився і бігав у такому вигляді протягом двох днів, даремно намагаючись скинути з себе шкіри. Довелося йому, хоч не хоч, звернутися знову до шевця:
— Зніми з мене ці шкіри, люб’язний друже, прошу тебе.
— Відмовся від мене, або залишишся в такому вигляді назавжди.
Люцифер підписав папір і подався до кравеця.
— Як іде робота?
— Старався з усіх сил.
— Це вірно, — сказав чорт, — не можу на тебе скаржитися. А чи не полагодиш ти мені штани, вони зовсім порвалися.
Кравець дуже добре полагодив штани, і чорт йому сказав:
— Тепер поший мені костюм, тільки без швів.
— Без швів? Такий костюм я не можу тобі пошити, але якщо бажаєш, я викрию його на тобі з цього шматка сукна.
Він накинув на чорта сукно.
— Тільки стій рівно.
— А ти не ріж так близько до тіла, — зауважив чорт. Кравець взяв великі ножиці і зверху донизу розрізав сукно, зачепивши шкіру з м’ясом. Люцифер видавав роздираючі душу крики, особливо коли дружина та діти кравеця почали кропити його святою водою.
— Ах, — вигукнув чорт, — я знайшов на землі лише одну чесну людину — П’єра Простака!
— Підпиши папір, що обіцяєш від мене відмовитися.
— Ні за що!
— А ну-ка, полийте його як слід.
— Підпишу, підпишу! — заревів чорт. Потім він пішов до коваля.
— Працюєш?
— Так, скільки можу.
— Це вірно, у мене нагорі вже майже у всіх є підкови та замки. Ти хороший коваль, і дарма тебе люди обмовляли.
— Ваші чоботи, — сказав коваль, — уже зносилися; якщо бажаєте, можу вам викувати підкови, і чоботи стануть як нові.
— Так добре придумав, тільки мені хотілося б мати підкови сталеві.
— Це можна зробити.
— Підкуй мене, я щедро тебе винагороджу.
Коваль викував цвяхи, гострі як шило і завдовжки щонайменше півметра, потім сказав чорту:
— Тепер доведеться мені прив’язати вас. Ви ж знаєте, що не можна підкувати неприв’язаного коня.
Коваль прикрутив чорта до дверей двома залізними ланцюгами, і поки він тримав чорта за ногу, один із підмайстрів розігрів підкови. Коли вони були готові, коваль взяв одну з них, занурив у святу воду і приклав чорту до ноги. Той закричав на всю губу.
— Постривай, — гукнув йому коваль, — вже я тебе підкую!
І, ударяючи що є сили молотом, він загнав йому цвяхи в ногу аж по саме коліно.
— Пусти, пусти! — кричав чорт. — Усі люди плути, і найгірший з них — це ти!
— Ні, треба підкувати тебе на обидві ноги, я нічого не люблю робити наполовину.
Він підкував чорту іншу ногу. Люцифер кричав що було сили, а коваль кропив його святою водою, примовляючи:
— Коли підковують коня, треба поливати залізо!
Чорт підписав, що відмовляється від усіх прав на коваля, а потім, розгніваний і ображений, пішов, кульгаючи, з кузні.
Ось пекар помер і, підійшовши до воріт раю, постукався. Святий Петро відчинив йому і сказав:
— Іди своєю дорогою, тут тобі робити нічого.
Ось воно що! — подумав пекар. — Підсмажив я колись чорта, тепер він мене відшмагає!
Підійшовши до дверей пекла, пекар сказав привратнику:
— Мені, здається, сюди належить увійти?
— А як вас звуть?
— П’єр Дюфур.
— Я вже чув про вас від мого пана, — сказав привратник. — Люцифер! — гукнув він чорту, — тут П’єр Дюфур просить дати йому місце у нас.
— Гони його геть. Він, мабуть, думає, що я не пам’ятаю, як він мене у своїй печі підсмажив.
Нарешті я з ним розв’язався, — подумав пекар. — Але треба мені все-таки знайти якийсь притулок.
Він подався до чистилища і зустрів святого Іва, який сказав йому:
— Що вам треба, друже мій?
— Чи не знайдеться у вашої милості для мене місця?
— А яке у вас ремесло?
— Я пекар.
— Дивно, що ви не можете знайти собі місця.
— Не можу — святий Петро захлопнув ворота перед самим моїм носом, а Чорт вигнав мене з пекла за те, що я трохи підсмажив його колись у печі.
— Заходьте, друже мій, постараємося знайти для вас якийсь куточок. Пекарі зазвичай не мають поганої слави!
Через деякий час помер П’єр Пройдисвіт.
Він підійшов до воріт раю, і святий Петро сказав йому...
— Що тобі тут потрібно?
— Щоб ви відчинили мені ворота раю.
— А чим ти займався?
— Був мірошником.
— Друже мій, ніколи ще жоден мірошник не переступав порогу раю, — всі вони злодії та плути.
Ось я й попався, — подумав П’єр Пройдисвіт, — доведеться мені піти до того, кого я ледь не розчавив між жорнами».
Проходячи повз чистилище, він на всяк випадок постукав.
— Чи не можна мені сюди увійти? — запитав він.
— А ви, випадково, не були мірошником?
— Був.
— Мірошники до чистилища не допускаються, ідіть собі.
— До пекла! Не хотілося б мені йти в це місце. Адже я ледь не змолов чорта. Прилаштуйте мене у вас у якомусь куточку!
— Ніяк не можу, — відповів святий Ів.
Коли мірошник підійшов до дверей пекла, привратник запитав його:
— Що тобі тут потрібно?
— Хочу увійти.
— А як тебе звати?
— П’єр Пройдисвіт.
— Ось воно що! Так це ти П’єр Пройдисвіт? Не ти ж так добре обробив нашого господаря?
— Так, я.
— Іди тоді за мною.
П’єр Пройдисвіт понуро поплівся слідом за привратником. Побачивши його, чорт закричав:
— Ти, мабуть, не проти мене й сьогодні молоти? Мірошник нічого не відповів.
— Викинь його негайно звідси, — сказав Люцифер привратнику. — У мене таких хлопців, як він, достатньо.
П’єр Пройдисвіт, не кажучи ні слова, пішов геть. Він і досі меле борошно.
Швець після смерті також попрямував до воріт раю, але святий Петро сказав йому, що його імені немає в списках, а коли він підійшов до чистилища, святий Ів також запропонував йому піти геть. Тоді швець підійшов до дверей пекла і попросив там місця.
— А як тебе звати?
— Ви все одно мого імені не знаєте. Я був шевцем у вашого господаря.
— Так це ти його так добре зашив? Ну, не поздоровиться ж тобі за це!
— Я так і думав, — відповів швець.
— Іди за мною.
Швець із понурим виглядом потягнувся слідом за привратником; він думав, що тепер-то він попався. Побачивши його, чорт закричав:
— Викинь його швидше звідси! Не буду я Люцифером, якщо пущу до пекла хоч одного шевця!
Швець поспішно пішов, не чекаючи, щоб привратник провів його до воріт.
Помер, у свою чергу, і коваль. Він одразу попрямував до воріт раю.
— Що тобі потрібно? — запитав святий Петро.
— Хочу до раю.
— А ти його заслужив, що туди просишся?
— Хто його знає!
— Провалюй, тут немає для тебе місця.
Біля воріт чистилища святий Ів відмовився впустити його, оскільки святий Петро не видав йому потрібних паперів. Ось цього разу я справді попався, — подумав коваль.
— Я підкував чорта, він, у свою чергу, підкує мене».
Коваль поплівся геть такими дрібними кроками, що добирався більше тижня, а підійшовши до пекла, став блукати навколо, не наважуючись увійти.
— Що тобі треба? — запитав привратник.
— Я прийшов дізнатися, чи не потрібен вашому господареві коваль.
— А як тебе звати?
— П’єр Сквернослов.
— А, йому давно хочеться побачити тебе. Привратник привів коваля до чорта.
— Ось, — сказав він, — П’єр Сквернослов питає, чи не потрібен вам коваль.
— Ага! — вигукнув Люцифер. — Не бійся, тепер я подбаю про тебе. У мене досі на ногах підкови, які ти мені прибив, ніхто не може їх зняти.
— Якщо ви мене відпустите, я зніму їх.
— А ти можеш це зробити?
— Так, так само легко, як і прикріпив.
Коваль наказав роздути вогонь і розкував чорта, і той помилував його.
З усіх робітників Люцифер забрав собі лише П’єра Наївного, який потрапив туди через свою простодушність.
Інші казки
