Маленькі чоловічки

У гірських печерах і в глибині землі живе плем'я маленьких чоловічків, яких називають карликами або гномами.

Гноми заввишки не більше фута. У них довге волосся і довгі бороди, вони ходять у мохнатих капелюхах, червоних костюмах і срібних черевиках, озброєні шаблями та списами. Ці чоловічки не християни. Вони житимуть до кінця світу, а тоді помруть, але вже не воскреснуть у день Страшного суду.

Гноми — народ не злий і навіть роблять людям послуги. Але якщо ви хочете побачити, як вони червоніють від гніву, вам варто лише закричати по-гусячому: «Га! Га! Га!» Гусей гноми не люблять, бо гуси, як тільки побачать гнома, починають з усієї сили щипати його. Якщо ж хочете побачити гномів веселими, як в'юрки, скажіть лише: «Сьогодні будуть гроші».

У старі часи гноми іноді показувалися людям. Тепер про них щось не чути. Можливо, вони покинули нашу країну. А може, не наважуються виходити вдень зі страху перед злими людьми та гусями, які їх ображають.

Гноми п'ють і їдять, як ми. Зараз розповім вам, як вони добувають собі все, що їм потрібно.

Земля дає нам щомісяця щось нове: у червні — сіно, у липні — хліб, у вересні — виноград і кукурудзу. Дає й різні плоди, які дозрівають у свій час, і худобу, велику та дрібну. Все це для нас, християн. Ці дари землі ми можемо бачити й торкатися до них, коли забажаємо.

Але є й інші врожаї, інші плоди й інша худоба, велика та дрібна. Цих дарунків землі християнам не доводиться ні бачити, ні торкатися: земля народжує їх для маленьких чоловічків лише одного вечора, у новорічний сочельник, від заходу сонця до півночі. І до сходу сонця все це має бути зібрано та складено під землею.

Тому протягом семи годин гномам доводиться працювати, не покладаючи рук. У них залишається ще рівно година на те, щоб винести та провітрити при денному світлі своє золото — купи луїдорів та іспанських золотих, які вони зберігають усередині скель. Якщо це жовте золото не виносити на світ раз на рік, воно псується та стає червоним. Тоді гноми ним уже не дорожать і викидають геть.

Я вам розповідаю лише те, що знаю, — це так само правда, як те, що ми всі помремо. Нарешті, я легко можу вам довести, що кажу правду. Ось послухайте.

Жив колись у Сент-Аві один ткач, обтяжений великою родиною і бідний, як церковна миша. Його справжнє ім'я було Клюзе. Але коли він потім розбагатів, люди з заздрощів дали йому прізвисько Навозне Золото. Мій дід (упокій, Господи, його душу!) часто розповідав мені, як цей ткач став багатієм. І ви зараз почуєте його історію.

Клюзе полював на кроликів. Ніхто не міг з ним зрівнятися в умінні ловити їх у будь-яку пору року пастками, полювати на них з тхором або стріляти з засідки навіть у найтемніші ночі.

За своє життя він знищив більше тисячі цих звірят, а його дружина та дочка носили їх продавати на базар і ярмарки в Лектур і Астафор.

Знатні пани та багаті міщани, які люблять полювати на кроликів, злилися на Клюзе. Вони лаяли його шахраєм, браконьєром і нацьковували на нього жандармів. Але Клюзе лише сміявся з цього, бо лектурські судді завдяки йому часто їли смачне кроляче рагу, яке їм обходилося недорого. І, звичайно, ці пани не були схильні судити такого слухняного чоловіка, як Клюзе.

Одного зимового вечора, напередодні Нового року, Клюзе повечеряв, як завжди, супом у колі своєї родини. Поївши, він сказав дружині:

— Ось що, дружино! Завтра день новорічних подарунків. Я хочу подарувати кілька кроликів начальству в Лектурі. Уклади дітей і лягай сама. А я піду на полювання.

Клюзе взяв свою рушницю, мішок і вийшов. На дворі морозило, і на чорному безмісячному небі сяяли зірки.

Щойно наш ткач затаївся в засідці між Жерськими скелями, як почув, що хтось кричить у нього під ногами:

— Гей ви, ледащі, поспішайте! Рівно о півночі все має бути готово!

— Знаємо, знаємо, володарю! Адже нам дана лише ця одна ніч перед Новим роком!

Клюзе зрозумів, що це гноми готуються до своєї роботи, і залишився в засідці: йому хотілося почути й побачити, що буде.

Біля входу в печеру з'явився найстарший гном із батогом у руці, подивився на небо і закричав:

— Північ! Живіше, ледащі! Поспішайте! До сходу сонця потрібно знести під землю всі наші запаси на цілий рік.

— Буде зроблено, володарю! Адже у нас лише одна ніч на рік.

З печери під клацання батога старшого гнома висипало безліч маленьких чоловічків із косами, серпами, ціпами, садовими ножами та кошиками для збору винограду, з коромислами, палицями-погонялками — словом, з усім, що потрібно для збору врожаю та для того, щоб зігнати худобу в одне місце.

Коли чоловічки побігли, їхній володар гукнув ткача:

— Клюзе, хочеш заробити монету в шість ліврів?

— Як не хотіти, пане карлику!

— Так ось, Клюзе, допоможи моїм людям.

Через годину деякі гноми вже повернулися. Одні везли візочки завбільшки з півгарбуза, навантажені сіном, виноградом, кукурудзою, різними фруктами. Інші гнали перед собою биків і корів завбільшки з собаку, стада овець, які були не більше ласки.

Клюзе чимало попрацював, допомагаючи гномам, які тепер уже сотнями збігалися з усіх боків. А їхній володар увесь час клацав батогом і покрикував:

— Живіше, ледащі! Поспішайте! Всі запаси мають бути під землею до сходу сонця!

— Ми поспішаємо, хазяїне. Ми знаємо, що у нас лише одна ніч перед Новим роком.

До сходу сонця всі запаси гномів були вже під землею.

Тоді їхній володар сказав ткачу:

— Клюзе, ось твої шість ліврів. Ти їх чесно заробив. Хочеш заробити ще екю?

— Як не хотіти, пане карлику!

— Ну тоді допомагай моїм людям!

Маленькі чоловічки вже виходили з глибини печери, згинаючись під вагою мішків, повних жовтого золота, луїдорів, іспанських золотих. А їхній володар увесь час клацав батогом і кричав:

— Живіше, ледащі! Поспішайте! У нас залишається рівно година на те, щоб провітрити жовте золото. Якщо це золото раз на рік не винести на денне світло, воно псується, стає червоним, і його доводиться викидати.

— Ми ж працюємо, хазяїне, працюємо з усіх сил.

Клюзе чимало попрацював, висипаючи золото з мішків, перемішуючи його, щоб воно все провітрилося та побачило денне світло.

Щойно минула година, гноми підхопили свої мішки з золотом і якнайшвидше понесли їх у глибину печери. А їхній володар, клацнувши батогом, сказав:

— Ну, Клюзе, отримуй друге екю. Ти його чесно заробив! Але мої люди погано працюють! Через їхню неуважність десять пудів жовтого золота вже більше року не бачили денного світла. Воно перележало, зіпсувалося і стало червоним. Гей ви, ледарі! Викиньте геть цю гидоти, щоб вона не валялася у нас під землею.

Гноми послухалися. Вони викинули з печери десять пудів червоного золота. Потім зникли разом із своїм володарем у глибині печери.

Клюзе взяв один луїдор і один іспанський золотий, а решту золота закопав і пішов додому.

— Ну що, чоловіче, вдале сьогодні було полювання?

— Вдале, дружино.

— Покажи, що приніс.

— Ні, не зараз. Мені треба піти по справах.

Навіть не поївши, Клюзе вирушив до міста Ажен і зайшов до крамниці золотаря.

— Здоров, хазяїне! Подивись-но на це червоне золото! Ось луїдор і іспанський золотий. Що, вони так само цінуються, як жовте золото?

— Так, друже. Якщо хочеш, я їх тобі обміняю на екю.

Порахувавши гроші, Клюзе відразу, не поївши, не попивши, вирушив до Сент-Аві. Коли він прийшов додому, він уже ледве міг сказати:

— Швидше, дружино, швидше давай суп. І хліба, і вина! Я вмираю з голоду та спраги.

Поужинавши, ткач ліг спати і хропів п'ятнадцять годин поспіль. Але наступної ночі він, нічого нікому не кажучи, вирушив до Жерських скель і повернувся з трьома пудами червоного золота. Ще двічі ходив він туди вночі і забрав решту. Коли все золото було принесено, Клюзе покликав дружину.

— Дивись! Що, хіба я не мав рації, сказавши тобі, що полювання перед Новим роком було вдалим? Тепер ми багаті. Поїдемо звідси і заживемо на славу!

Сказано — зроблено. Клюзе та його родина покинули Сент-Аві і поїхали далеко-далеко, далі Муассака, до землі Кверсі. На свої десять пудів золота Клюзе купив там великий ліс, водяний млин із чотирма жорнами, двадцять ферм і чудовий замок, де він жив довго і щасливо з дружиною та дітьми. Він був добрим чоловіком, завжди готовим допомогти сусідові, і ніхто щедріше за нього не допомагав бідним. Але це не заважало людям заздрити йому. Тому й дали йому прізвисько Навозне Золото.

↑ Догори

Маленькі чоловічки

Інші казки