Як осел проковтнув місяць
На північ від монтастрюкської церкви є великий ставок. Тут пастухи напувають худобу, а жінки прають білизну.Одного разу ввечері, близько шостої години — а справа була в мертвому місяці1 — зійшов місяць і відбився у воді ставка, немов у великому дзеркалі. У цей час до ставка підійшов якийсь чоловік і став напувати свого осла. Поки осел пив, вітер раптом змінився і нагнав на небо хмари, так що стало зовсім темно.
Господар осла перелякався і побіг геть від ставка, кричачи:
— Господи, помилуй! Господи, помилуй! Мій осел пив воду і проковтнув місяць! Мій осел проковтнув місяць!
На його крики збіглися всі жителі Монтастрюка.
— Чого ти так розкричався?
— Мій осел проковтнув місяць! Мій осел проковтнув місяць!
Монтастрюківці подивилися на небо, на ставок і заплакали, заревли:
— Його осел проковтнув місяць! Його осел проковтнув місяць! Того ж часу перед церквою зібралася на раду вся місцева влада.
— Приведіть осла, який проковтнув місяць. Привели осла.
— Оселе! Це ти проковтнув місяць? Осел підняв хвіст і заревів.
— Ось, ти сам зізнаєшся, що проковтнув місяць! Що ми тепер робитимемо, як нам ходити вночі? Адже в темряві нічого не видно.
Осел знову підняв хвіст і заревів.
— Ага! Ось як ти поводишся на суді! Ну добре ж! Ми тебе засуджуємо до смерті. Ти будеш повішений.
Через десять хвилин осла повісили на дереві. Але тут один із суддів спохопився.
— Друзі, — сказав він, — ми перевищили наші повноваження. Нам дозволено засуджувати до смерті. Але страчувати ми не маємо права. Це право належить лише головному судді в Лектурі. На його місці я був би дуже незадоволений тим, що тут щойно сталося! Знаєте що: щоб його вмилостивити, пошлемо йому цілий віз різної домашньої птиці. Відішлемо й мертвого осла. Головний суддя покличе хорошого хірурга, щоб витягти місяць із черева осла. Крім того, у Лектурі знайдеться чимало високих драбин. Якщо поставити таку драбину на дзвіниці лектурського собору, то, гадаю, якийсь спритний і сміливій слюсар знайде спосіб прибити місяць на його місце в небі.
Сказано — зроблено. Дванадцять молодих монтастрюківців одразу вирушили в дорогу, навантажені дарами для головного судді — курками, індиками, гусями, качками. Інші дванадцять несли на плечах довгий дубовий жердин, на якому був підвішений за чотири ноги мертвий осел.
Поки не минули Флеранс, усе йшло добре. Але за Флерансом вовки з Рам'єрського лісу відчули запах дохлого осла і примчалися зграями, ревучи, наче скажені. Монтастрюківці в страху, покинувши птицю і осла, галопом помчалися назад до Монтастрюка. В одну мить вовки з'їли всіх птиць і до кісток обгризли осла.
Наступного дня ввечері зійшов місяць і сяяв на небі, як завжди.
Монтастрюкські судді з полегшенням зітхнули.
— Рам'єрські вовки зробили нам величезну послугу, — говорили вони. — Осел з'їдений, і головний суддя в Лектурі не дізнається, що ми самі повісили цю скотину. Ну а що до місяця, який осел проковтнув, — він, як бачите, виявився хитрішим за вовків. Він від них уникнув і сам повернувся на своє місце в небі.
Інші казки
