Вовк і лисиця
Одного разу пішов вовк разом із кумою лисицею рибу ловити.— Хто нестиме кошик? — запитав вовк.
— Ти, — відповіла лисиця, — у тебе хвіст товстіший за мій.
Вона міцно прив’язала кошик до хвоста вовка. Улов був багатий. Вовк тягнув-тягнув важкий кошик, хвіст не витримав і обірвався.
— Я тебе з’їм, — сказав вовк лисиці, — за те, що ти зіграла зі мною такий жарт!
— Пожалій мене, мій друже, милий мій куме! Підемо краще з тобою до коваля, там тобі зроблять хвіст міцніший, щоб більше не обривався.
За наказом лисиці коваль поклав на ковадло шматок заліза і, розігрівши його як слід, приклав вовку до того місця, де обірвався хвіст.
Вовк жахливо завив від болю і кинувся тікати.
Через деякий час лисиця зустріла свого кума на дорозі. Вовк сердито закричав:
— Цього разу ти від мене не втечеш, я тебе з’їм!
— Ну, годі, Куций, мій друже! Невже ти станеш мені мстити за невинний жарт? Підемо зі мною, я знаю місце, де висять чудові ковбаси. Вони, напевно, смачніші, ніж моє жорстке, жилаве м’ясо.
Вовк допоміг лисиці вкрасти ковбаси, і вони віднесли їх у ліс.
— Тепер, — сказала лисиця, — треба їх повісити на верхівку дуба. Адже якщо ми залишимо їх тут, зберуться інші звірі і вимагатимуть свою частку. Чи не краще нам влаштувати гарну комору, звідки брати запаси будемо лише ми?
Вовк погодився, і лисиця почала тягати ковбаси на верхівку дуба, а перетягнувши, почала їх їсти.
Вовк не вмів лазити по деревах і кричить лисиці:
— Скинь-но мені мою частку!
— Підбирай мої обгризки, Куций!
— Ах ти, негіднице! Хай би ти була твердішою за деревину, я б і тоді тебе з’їв, якби спіймав!
Тут вовк завив, і до нього збіглися вовки з усього лісу.
Він розповів їм про злу витівку лисиці і попросив допомогти помститися їй, а в нагороду за допомогу обіцяв поділитися ковбасами, які забрала лисиця. Вовки погодилися. Вони вирішили стати один одному на плечі, спираючись передніми лапами об стовбур, і таким чином дістатися до верхівки дерева. А Куций стоятиме внизу і триматиме на собі всю зграю.
Вовки лізли один на одного, і верхній вовк уже майже дістався до того місця, де сиділа лисиця, як вона закричала:
— Ковалю, ковалю, неси гаряче залізо, прироби Куцому хвіст до зада!
Почувши ці слова, Куций, який добре запам’ятав гаряче залізо в кузні, так перелякався, що одразу впав на всі чотири лапи і кинувся тікати. Усі вовки попадали один на одного і, розлютившись на Куцого, кинулися за ним і задушили його.
А хитра лисиця лише посміхалася, спокійно доїдаючи свої ковбаси.
Інші казки
