Пастух і королівська дочка

Жив-був колись король, який стверджував, що ніколи в житті не брехав; але йому часто доводилося чути, як придворні говорили один одному: «Це неправда! Ти брехун!» — і він при цьому завжди дуже сердився.

Нарешті він сказав придворним:

— Ви мене дивуєте й засмучуєте. Якби вас почув чужинець, він міг би подумати, що я паную над самими брехунами. Я бажаю, щоб це припинилося. Ви ніколи не почуєте від мене подібних слів, і я охоче віддам свою доньку заміж за будь-яку людину, яка зловить мене на тому, що я скажу комусь: «Це неправда!» або ж «Ти брешеш!»

Один молодий пастух, який також чув цю промову, сказав собі:

«Добре! Якщо король — людина слова, його донька дістанеться мені!»

Старий король любив стародавні пісні, чарівні та кумедні казки. Часто після вечері він сідав на кухні біля величезного вогнища і з задоволенням слухав, як його слуги розмовляли, співали та розповідали всяку всячину. Кожен із них по черзі щось співав або розповідав.

— А ти, хлопчику, мабуть, нічого не знаєш, — сказав король одного вечора молодому пастуху, про якого вже йшлося.

— Як не знати, ваша величність, — відповів пастух.

— Послухаємо, що ти знаєш.

Пастух почав:

— Одного разу, ідучи лісом, я побачив товстого зайця. Він біг прямо на мене, ніби нічого не бачачи. У руці у мене був шматочок смоли. Я кинув його в зайця, шматочок влучив йому прямо в лоб і там прилип. А заєць помчав далі і налетів на іншого зайця, який біг назустріч; ось вони й приклеїлися лобами один до одного; їм ніяк не розліпитися було, і я без жодних зусиль спіймав обох. Як вам це подобається, ваша величність?

— Щось не віриться, — відповів король, — але врешті-решт це можливо. Що ти нам ще розповіси?

— Перш ніж найнятися пастухом при вашому дворі, я працював помічником на батьковій млині. Одного разу я так навантажив свого віслюка, що у нього переломився хребет.

— Бідний віслюк! — вигукнув король.

А пастух продовжив:

— Я підійшов до найближчого паркану — а він був з ліщини —, кишеньковим ножем вирізав звідти палицю і вставив її віслюкові замість хребта. Він одразу ж підвівся і, ніби нічого не сталося, рушив зі своїм вантажем на млин.

— Дивовижна річ, — сказав король. — Ну, а далі що?

— Наступного ранку я дуже здивувався (справа була в грудні), побачивши, що за ніч на тому кінці палиці, який стирчав назовні, з’явилися гілки, листя і навіть горішки; вивів я віслюка зі стайні, а гілки все росли і росли, і піднялися високо-високо, аж до самого неба.

— Цікава річ, — промовив король. — А що далі?

— Ну що ж, коли я це побачив, я почав вилазити по гілках і ліз все вище і вище, поки не дістався до місяця.

— Надзвичайно цікаво, — сказав король. — А що далі?

— Потрапивши на місяць, я побачив там старух, які жали овес, і довго дивився, як вони працювали. Коли ж я вирішив знову спуститися на землю, я вже не знайшов своєї палиці — віслюк кудись зник. Що було робити? Я почав виплітати колосся; у мене й вийшла мотузка, по якій я почав спускатися.

— Важко в це повірити, — сказав король. — А що далі?

— На жаль, мотузка була недостатньо довга, і, коли я дістався до кінця, мені довелося стрибнути на землю. Я впав головою вниз на скелю і застряг у ній по самі плечі.

— Не знаю, чи вірити, чи ні, — сказав король. — А далі що?

— Я витратив стільки сил, щоб вибратися, що моє тулуб відірвався від голови, яка так і залишилася в скелі; а я побіг за залізним ломом, щоб витягти свою голову.

— Ну, як у це повірити? — промовив король. — А далі що?

— Коли я повернувся з ломом, я побачив величезного вовка, який гриз мою голову. Я так ударив його по спині своєю залізною палицею, що він весь сплющився, а з його заду випав якийсь папір.

— Диво, та й годі! — сказав король. — А що ж там було написано?

— Там було написано, що батько вашої величності колись був помічником у мого дідуся, мельника.

— Клянуся честю, ти брешеш, погане відроддя! — крикнув король, зриваючись на ноги.

— Ура, ваша величність! Я виграв: ваша донька дістанеться мені! — промовив пастух.

— Як так? Що ти хочеш цим сказати? — запитав король.

— А хіба ви, ваша величність, не обіцяли віддати руку своєї доньки будь-кому, хто зловить вас на тому, що ви комусь скажете: «Ти брешеш»?

— Вірно. Король завжди повинен тримати слово і ніколи його не порушувати. Моя донька буде твоєю дружиною. Завтра заручини, а через тиждень весілля.

Ось так сталося, що пастуху за одне слово дісталася королівська донька!

↑ Догори

Пастух і королівська дочка

Інші казки