Птах, який віщував правду
Колись жили король і королева. Король пішов у похід, залишивши королеву на породіллі. Мати короля не любила невістку і не знала, що вигадати, аби лише їй нашкодити. Поки короля не було, королева народила близнюків, хлопчика і дівчинку. Стара королева одразу написала королю, що його дружина народила цуценя й кошеня. Він відповів, що обох — цуценя й кошеня — слід покласти в скриню й кинути в море. Так і зробили — обох дітей поклали в скриню й кинули в хвилі.Незабаром один купець, що торгував різними товарами, подорожував із дружиною тими краями й побачив скриню, яка плила водою.
— Ох, яка гарна скриня! — сказала дружина купця. — Мені хочеться дізнатися, що там всередині: напевно, щось дуже цінне.
Купець витягнув скриню з води й віддав її дружині. Та спочатку навіть не наважувалася доторкнутися до неї, нарешті відкрила й знайшла в ній прегарного хлопчика й премилу дівчинку. Купець і його дружина прихистили їх і почали ростити разом із своїми двома дітьми. Щодня під подушкою у хлопчика з’являлося п’ятдесят екю, і щодня у його сестри на грудях виявлялася сяюча золота зірка.
Одного разу, коли хлопчик був у школі разом із рідним сином купця, він сказав йому:
— Брате, я забув взяти з собою хліб, відломи мені шматочок від свого.
— Ти мені не брат, — відповів йому син купця, — ти всього-навсього прийомний: тебе знайшли в скрині в морі, ніхто не знає, звідки ти взявся.
Бідний хлопчик дуже засмутився.
— Раз я не твій брат, — сказав він, — я піду шукати свого батька.
Він повідомив про своє намір прийомним батькам. Вони дуже його любили, можливо, частково через ті п’ятдесят екю, і всячески намагалися його втримати, але всі їхні умовляння були марні. Хлопчик узяв сестру за руку й сказав:
— Сестричко, підемо шукати нашого батька. І вони вдвох вирушили в дорогу.
Незабаром вони натрапили на великий замок, увійшли й запитали, чи не потрібні там посудомийка й молодший конюх. А власник цього замку був їхній рідний батько. Стара королева їх не впізнала, але все ж запідозрила щось неладне. Вона косо на них подивилася й сказала:
— Гарні слуги! Нехай їх виженуть геть!
Однак їх взяли на службу. Вони непогано виконували свою роботу, але стара королева постійно твердила:
— Ці діти нікуди не годяться, треба їх прогнати. Одного разу вона сказала королю:
— Хлопчик хвалився, що добуде воду, яка танцює.
Король одразу викликав хлопчика до себе.
— Послухай-но, — сказав він йому, — мені треба з тобою поговорити.
— Що вам потрібно, ваша величність?
— Ти хвалився, що можеш дістати воду, яка танцює.
— Я, ваша величність? Та як би я міг дістати таку воду? Я навіть не знаю, де її шукати.
— Все одно, хвалився ти чи ні, якщо не дістанеш цю воду завтра до полудня, тебе спалять живцем.
— Буде що буде, — сказав хлопчик і вирушив у дорогу.
Дорогою він зустрів стару фею, вона запитала його:
— Куди ти, королівський сину, прямуєш?
— Я не королівський син, я не знаю, хто я такий. Стара королева тільки й думає, як би мене знищити; вона вимагає, щоб я дістав воду, яка танцює, а я навіть не знаю, що це таке.
— А що ти мені даси, — сказала фея, — якщо я тебе виручу?
— У мене п’ятдесят екю, я з радістю віддам їх вам.
— Добре. Ти увійдеш у зелену галявину, там знайдеш воду, яка танцює, і воду, яка не танцює; набери у пляшечку тієї, що танцює, і миттю йди геть.
Хлопчик знайшов ту воду, яка йому була потрібна, і приніс її королю.
— А вона справді танцює? — запитав король.
— Я бачив, як вона танцює, але не знаю, чи буде вона й далі танцювати.
— Якщо вона танцювала, вона й надалі танцюватиме. Нехай її покладуть поки що.
Наступного дня стара королева сказала королю:
— Хлопчик хвалився, що добуде троянду, яка співає. Король викликав до себе хлопчика й сказав йому:
— Ти хвалився, що добудеш троянду, яка співає.
— Я, ваша величність? Та як би я міг дістати таку троянду? Я про неї навіть не чув.
— Все одно, хвалився ти чи ні, якщо не дістанеш її завтра до полудня, тебе спалять живцем.
Хлопчик вирушив у дорогу й знову зустрів стару фею.
— Куди ти, королівський сину, прямуєш?
— Я не королівський син, я не знаю, хто я такий. Король хоче, щоб я приніс йому троянду, яка співає, а я не знаю, де мені її шукати.
— Що ти мені даси, якщо я тебе виручу?
— Те саме, що я дав вам першого разу, — п’ятдесят екю.
— Добре! Ти увійдеш у прекрасний сад; там побачиш троянди, які співають, і троянди, які не співають; миттю зірви ту, що співає, і одразу повертайся назад, не гаяй часу.
Хлопчик послухав поради феї й приніс королю троянду.
— Ця троянда не співає, — сказала стара королева.
— Потім побачимо! — відповів король.
Незабаром стара королева сказала королю:
— Дівчинка хвалилася, що добуде пташку, яка говорить правду.
Король викликав до себе дівчинку й сказав:
— Ти хвалилася, що добудеш пташку, яка говорить правду.
— Ні, ваша величність, я цим не хвалилася. Невже я можу дістати цю пташку?
— Хвалилася ти чи ні, якщо не принесеш її завтра до полудня, тебе спалять живцем.
Дівчинці довелося вирушати в дорогу. Їй також зустрілася фея.
— Куди ти, королівська донько, прямуєш?
— Я не королівська донька — я бідна посудомийка. Мати короля задумала нас знищити, вона послала мене за пташкою, яка говорить правду, а я не знаю, де мені її знайти.
— А що ти даси, якщо я тебе виручу?
— Я дам вам золоту зірку, якщо цього мало, дам дві.
— Добре! Зроби так, як я тобі скажу. Ти опівночі підеш у зелену галявину, там побачиш безліч пташок; вони всі наперебій говоритимуть: «Це я!» Лише одна скаже: «Це не я!» Її-то ти й візьми й йди якнайшвидше, інакше ти перетворишся на соляний стовпчик.
Коли дівчинка увійшла в галявину, усі пташки почали кричати:
— Це я! Це я! Лише одна сказала:
— Це не я!
Але дівчинка забула пораду феї й перетворилася на соляний стовпчик.
Брат, побачивши, що вона не повертається до замку, попросився піти її шукати. Він знову зустрів стару фею.
— Куди ти, королівський сину, прямуєш?
— Я не королівський син, я не знаю, хто я такий. Моя сестра пішла за пташкою, яка говорить правду, і не повернулася.
— Ти знайдеш сестру й пташку, — сказала фея. — Що ти мені даси, якщо я тебе виручу?
— П’ятдесят екю, як завжди.
— Так ось. Опівночі ти підеш у зелену галявину, але не роби так, як твоя сестра: вона не послухалася моєї поради й перетворилася на соляний стовпчик. Ти побачиш безліч пташок, вони всі наперебій говоритимуть: «Це я!» Схопи миттю ту, що скаже: «Це не я!» Нехай вона доторкнеться дзьобом до голови твоєї сестри, і та оживе.
Хлопчик зробив усе так, як йому порадила фея: він узяв пташку й змусив її доторкнутися дзьобом до голови сестри. Сестра одразу ожила, і вони разом повернулися до замку. Пташку, яка говорить правду, посадили в клітку, а воду, яка танцює, і троянду, яка співає, поставили на стіл.
Багато народу приходило дивитися на ці дива. Король сказав:
— Треба влаштувати великий бенкет і запросити на нього всіх наших друзів. Тоді ми побачимо, чи те, що принесли діти, справді те, що я їм наказав.
На поклик короля зібралося багато знатних вельмож. Стара королева бурчала:
— Подумаєш, які чудеса — вода, троянда й пташка, яка говорить правду!
— Постривай трохи, — сказав король, — ми побачимо, на що вони здатні.
Під час бенкету вода почала танцювати, троянда заспівала, але пташка нічого не говорила.
— Ну що ж ти, — сказав король, — покажи свою вправність.
— Якщо я заговорю, — промовила пташка, — дехто з тих, хто тут бенкетує, почне соромитися.
— Все одно говори! — сказав король.
— Хіба не правда, — сказала пташка, — що одного разу, коли ви були в поході, ваша мати написала вам, ніби королева народила цуценя й кошеня? Хіба не правда, що ви наказали кинути їх у море?
Бачачи, що король готовий розгніватися, пташка додала:
— Те, що я кажу, правда, справжня правда. Це цуценя й це кошеня тут: це ваші діти, ваш син і ваша дочка.
Король розлютився, дізнавшись, що його так обдурили, і наказав кинути стару королеву в кипляче масло. З того часу він жив щасливо, і йому щастило в усіх справах завдяки пташці, яка говорила правду.
Інші казки
