Про Синю Бороду
Жив-був колись чоловік зростом шість футів, з синьою бородою до пояса. Його так і звали — Синьобородий. Цей чоловік був багатий, але ніколи не подавав милостині біднякам. До церкви він і ногою не ступав. Говорили, що Синьобородий був одружений сім разів, але ніхто не знав, куди поділися його сім дружин.Зрештою погана чутка про Синьобородого дійшла до самого короля Франції. І король негайно послав безліч солдатів і наказав їм схопити цього чоловіка. З ними відправився головний суддя в червоній мантії, щоб його допитати. Сім років шукали вони його лісами й горами, але Синьобородий ховався від них невідомо де.
Солдати й головний суддя в червоній мантії повернулися до короля, і тоді Синьобородий знову з'явився. Він став ще лютішим, ще страшнішим, ніж раніше. Дійшло до того, що жодна людина не наважувалася підійти до його замку ближче ніж на сім миль.
Одного ранку Синьобородий їхав полем на своєму могутньому чорному коні, а за ним бігли його пси — три дога, величезні й сильні, як бики. У цей час повз йшла молода й гарна дівчина.
Тут лиходій, не кажучи ні слова, схопив її за пояс, підняв і, посадивши на коня, повіз до свого замку.
— Я хочу, щоб ти була моєю дружиною. Ти більше не вийдеш з мого замку.
І дівчині мовчки довелося стати дружиною Синьобородого. Відтоді вона жила бранкою в замку, терплячи смертельні муки й проливаючи сльози. Щоранку, на світанку, Синьобородий сідав на коня й від'їжджав зі своїми трьома псами, величезними й сильними, як бики. Додому він повертався лише до вечері. А дружина його цілими днями не відходила від вікна. Вона дивилася вдаль, на рідні поля, і сумувала.
Іноді до неї підсаджуювалася пастушка, лагідна, як ангел, і така гарна, що краса її тішила серце.
— Пані, — говорила вона, — я знаю, про що ви думаєте. Ви не довіряєте слугам і служницям у замку, — і ви маєте рацію. Але я не така, як вони, я вас не зраджу. Пані, розкажіть мені про своє горе.
Пані все мовчала. Але ось одного разу вона заговорила:
— Пастушко, прекрасна пастушко, якщо ти мене видаси, Господь Бог і Пресвята Діва покарають тебе. Слухай. Я розповім тобі про моє горе. Пастушко, вдень і вночі я думаю про мого бідного батька, про мою бідну матір. Я думаю про моїх двох братів, які вже сім років у чужих краях служать королю Франції. Пастушко, прекрасна пастушко, якщо ти мене видаси, Господь Бог і Пресвята Діва тебе покарають.
— Пані, я вас не видам. Слухайте. У мене є говорячий птах сойка, вона робить усе, що я їй накажу. Якщо хочете, вона злетить до ваших двох братів, які вже сім років на чужині служать королю Франції, і все їм розповість.
— Дякую, пастушко. Почекаємо зручного випадку.
З того дня молода дружина Синьобородого й гарна пастушка дуже подружилися. Але вони більше ніколи не розмовляли, боячись, щоб їх не видали продажні слуги.
Одного разу Синьобородий сказав дружині:
— Завтра вранці, на світанку, я їду у далеку подорож. Ось тобі сім ключів. Шість великих відчиняють двері й шафи в замку. Ти можеш користуватися цими ключами. А сьомий, найменший ключик, відчиняє двері он у той комір. Туди я тобі забороняю входити. Якщо не послухаєшся, я дізнаюся про це, і тоді тобі не поздоровиться.
Наступного ранку, ледве світ, Синьобородий від'їхав галопом на своєму чорному коні, а за ним бігли три його дога, величезні й сильні, як бики.
Цілих три місяці дружина Синьобородого не порушувала наказу чоловіка. Вона відчиняла лише кімнати й шафи замку шістьма великими ключами, але сто разів на день думала: «А хотілося б знати, що там, у тому коморі».
Так не могло тривати довго.
— А, хай буде що буде! — сказала вона одного прекрасного дня. — Погляну я, що там таке! Синьобородий нічого не дізнається.
Сказано — зроблено. Вона покликала гарну пастушку, дістала ключик і відчинила зачинені двері.
Пресвята Діво! Вісім залізних гачків! На семи з них висять сім мертвих жінок!
Дружина Синьобородого намагалася замкнути двері. Але при цьому ключик упав на підлогу. Гарна пастушка його підняла. І — о горе! — маленький ключик був забруднений кров'ю.
Замкнувши двері, гарна пастушка і її пані аж до заходу сонця витирали з ключика криваву пляму. Вони терли його оцтом, хвощем і сіллю, змивали гарячою водою. Ніщо не допомагало. Чим більше бідолахи скребли пляму, тим червонішою вона ставала і тим помітнішою виступала на залізі.
Нарешті ключик заговорив людським голосом:
— Тріть, жінки. Тріть скільки хочете. Пляма на мені ніколи не зітреться. А через сім днів повернеться Синьобородий.
Тоді гарна пастушка сказала своїй пані:
— Пані, настав час послати мою говорячу сойку. Га! Га! Га!
На її поклик сойка влетіла у вікно.
— Га! Га! Га! Гарна пастушко, чого ти хочеш від мене?
— Сойко, лети в чужі краї. Лети туди, де стоїть військо короля Франції. Там скажи двом братам моєї пані: «Швидше, швидше скачіть на допомогу до вашої сестри, бранки в замку Синьобородого».
Темної ночі говорячий птах помчався швидше вітру і зі сходом сонця виконав те, що їй наказали.
Сім днів потому Синьобородий повернувся до свого замку на тому ж чорному коні і з трьома псами, величезними й сильними, як бики.
Інші казки
