Казка про півника

Багато років тому у нас був старий півень; він водив своїх курей у ліси та поля. Одного разу, коли вони рилися в землі під листям, півень знайшов великий полотняний гаманець, туго набитий золотими та срібними монетами. Півень схопив гаманець і поніс додому; він співав на всю глотку і не пам’ятав себе від щастя.

У тій селі жив один пан, звався він д’Арглан; він сказав:

— Півню, покажи-но мені гаманець! Отримавши гаманець, він і не подумав його повертати, а забрав собі додому. Тоді півень заспівав:

Пане д’Арглан, віддай моє добро! Поверни моє золото й срібло!

Пан д’Арглан нічого не віддав. Півень став співати ще голосніше. Пан д’Арглан розсердився і сказав: — Постривай, я з тобою розберусь! Запру тебе на ніч у стайню разом із моїми мулами, вони тебе навчать.

Півень злякався і втік. Дорогою він зустрів вовка.

— Здоров, куме, — сказав він.

— Здоров, куме, — відповів вовк. — Куди йдеш?

— Я-то знаю, куди йду. Якщо хочеш піти зі мною, я тебе смачно нагодую.

— Я завжди радий поласувати, — сказав вовк.

— Раз ти згоден піти зі мною, — сказав півень, — лізь до мене в мішок.

Півень пішов далі. Назустріч йому попався лис.

— Здоров, куме, — промовив півень.

— Здоров, куме, — відповів лис. — Куди йдеш?

— Я-то знаю, куди йду. Якщо хочеш піти зі мною, я тебе смачно нагодую. Лис одразу насторожив вуха.

— Я завжди радий поласувати, — сказав він.

— Якщо так, лізь до мене в мішок, — сказав півень. Він пішов далі. Зустрілися йому бджоли та шершні.

— Якщо хочете пожалити на славу, лізьте до мене в мішок.

Бджоли та шершні не змусили себе просити: півень поклав їх у мішок.

Півень ішов та йшов, поки не натрапив на струмок.

— Куди ти, півню, йдеш? — запитав його струмок.

— Я-то знаю, куди йду, — сказав півень. — Пан д’Арглан забрав моє добро, все моє золото й срібло, ходімо зі мною: ти мені допоможеш.

Струмок погодився. Півень поклав його до свого мішка.

Півень повернувся, постукав у двері пана д’Арглана і почав горланити:

Пане д’Арглан, віддай моє добро! Поверни моє золото й срібло!

— Постривай, я тебе приборкаю! — сказав пан д’Арглан.

Надвечір він наказав своїм слугам спіймати півня і заперти його на ніч у стайні разом із мулами. «До ранку вони з ним розберуться», — подумав він. І ось півня заперли разом із мулами. Мули сердилися, били копитами. Бідний півень добре налякався, але тримав вуха на макушці. Зрештою вони накинулися на нього.

Тоді півень сказав вовкові:

— Вилазь із мішка, розірви їх усіх, їж, скільки захочеш.

Вовк вискочив із мішка, розірвав усіх мулів, став пити їхню кров і пожирати. В одну мить мулам прийшов кінець.

Наступного дня, рано вранці, пан д’Арглан схопився з ліжка і побіг до стайні, де стояли мули, щоб подивитися, чи вбитий півень. Щойно він відчинив двері, півень, такий же гордий, як і раніше, вилетів на двір і на всю глотку заспівав:

Пане д’Арглан, віддай моє добро! Поверни моє золото й срібло!

«Оце так! — подумав пан д’Арглан. — Мули не змогли його вбити».

Він увійшов до стайні і побачив, що всі його мули лежать мертві.

— Ось так справа! — скрикнув він. — Набрид мені цей злісний півень! Я накажу посадити його до гусятника, нехай гуси його добре потріпають.

Ввечері він наказав відправити півня до гусятника. Гуси одразу зашипіли на нього.

— Гей, лисе, вилазь із мішка! — сказав півень. — Задуши їх усіх! Їж, скільки захочеш!

Лис не змусив себе просити, всю ніч душив гусей і ласощався гусятиною.

Пан д’Арглан ледве дочекався світанку, так йому кортіло дізнатися, чи живий півень. Він відчинив гусятник, півень вилетів на двір і заспівав:

Пане д’Арглан, віддай моє добро! Поверни моє золото й срібло!

— Щоб тебе чорт узяв, цього півня! — злякався пан д’Арглан. — Невже з моїми гусями сталося те саме, що з мулами?

Він увійшов до гусятника і побачив, що всі гуси до одного задушені; навколо все було залите кров’ю і вкрите пір’ям.

«Цей півень — справжній диявол! — подумав пан д’Арглан. — Ну, ми з ним все-таки впораємося. Я в цьому не сумніваюся».

— Сьогодні, — сказав він півневі, — я відправлю тебе на ніч до моїх дочок. Вони тебе задушать, — вони впораються.

А півень у відповідь:

Пане д’Арглан, віддай моє добро! Поверни моє золото й срібло!

Коли стемніло, пан д’Арглан сказав своїм трьом дочкам:

— Доньки, ось вам півень; він буде ночувати у вас. Постарайтеся його задушити.

Почувши, що дівчата хочуть його вбити, півень сказав:

— Бджоли, шершні — жаліть, та міцніше!

На ранок, як тільки розвиднілося, пан д’Арглан з’явився подивитися, чи прийшов півневі кінець. А півень пролетів у нього над головою і заспівав:

Пане д’Арглан, віддай моє добро! Поверни моє золото й срібло!

Пан д’Арглан подивився на своїх дочок — вони були ледве живі і розпухли так, що їх не можна було впізнати.

«Що робити? — розмірковував пан д’Арглан. — Треба ж нарешті вбити цього півня! Ось що! Я накажу розтопити піч і посадити його туди — так нам точно вдасться його знищити. Іншого способу, мабуть, не знайти».

Піч розтопили, а коли вона розігрілася докрасна, за півнем погналися, спіймали його, схопили за крила і кинули у вогонь. Тоді півень сказав струмкові:

— Виходь із мішка!

І струмок мигом розлився по всій печі; піч почорніла, ніби труба в сажі. Коли пан д’Арглан прийшов подивитися, як справи, і відчинив піч, півень вилетів із неї, співаючи:

Пане д’Арглан, віддай моє добро! Поверни моє золото й срібло!

Тоді пан д’Арглан взяв гаманець, кинув його на черепичний дах і закричав:

— Ось твій гаманець! Занадто багато ти мені завдав збитків!

Наш півень узяв гаманець і пішов додому до своїх курей, не відчуваючи під собою ніг від радості. А кури, побачивши його, всі разом заквохтали!

↑ Догори

Казка про півника

Інші казки