Анана

Було, та й не було нічого — жив один царевич. У царевича був сад, а в саду — дві грядки. На одній грядці росте цибуля-порей, на іншій — кріп. Царевич не з’їсть, не вип’є, поки в саду біля своїх грядок не посидить.

Ось іде раз царевич повз свої грядки, бачить — лежить папірець. Підняв, дивиться — щось написано, а не прочитати що. Взяв та й віддав комусь. Ожив раптом папірець, дівчиною обернувся. Така красуня та дівчина, така красуня — немає на світі красуні за неї.

Побачив царевич дівчину, захотів її за дружину. Питає:

— Якого ти роду-племені?

— Ім’я в мене порейне, пояс на мені кріповий, проста я дівчина.

Пішов царевич. «Не знатного ти роду», — сказав, відвернувся від дівчини — Анану її звали — та й одружився з іншою. Анана любить царевича, любить, від любові помирає.

Привела Анана з гір оленів, надоїла молока, налила в казан і сіла в нього. Кипить молоко — миється в ньому Анана.

Побачив царевич Анану в киплячому молоці та й каже дружині:

— Дивись, наша Анана привела з гір оленів, подоила їх, налила в казан молоко. Молоко кипить — Анана в ньому миється.

Сказала дружина:

— А я не можу?

Позвала дружина царевича корів з гір, подоила їх, закип’ятила молоко, сіла в казан та й зварилася.

Овдовів царевич.

Пішов царевич до Анани та й питає:

— Якого ти роду-племені?

А вона все те саме:

— Ім’я в мене порейне, пояс на мені кріповий, проста я дівчина.

— Не знатного ти роду, — сказав царевич та й одружився з іншою.

Пішла Анана, вилізла високо на гору. Сіла сучити шовк, упустила веретено; відрізала собі ніс, кинула вниз.

— Ну, носику, принеси веретено!

Приніс ніс веретено та й сів знову на місце. Побачив царевич, пішов до дружини та й каже:

— Здивувала мене наша Анана. Вилізла вона високо на гору, сіла сучити шовок та й упустила веретено; відрізала тоді вона ніс, кинула вниз: «Ну, носику, принеси веретено!» Приніс ніс веретено та й сів знову на місце.

— Що ж тут дивного? — сказала дружина. — Це й я можу.

Вилізла на дах, взяла веретено та й стала прясти: упустила вона веретено, відрізала свій ніс та й кинула його вниз. Ніс не приніс веретена, сама вся кров’ю облилася та й померла.

Знову овдовів царевич, пішов до Анани та й питає:

— Якого ти роду-племені?

— Ім’я в мене порейне, пояс на мені кріповий, проста я дівчина, — каже Анана.

Пішов царевич, прийшов у гори, знайшов свинопаса, купив свиню, сказав: «М’ясо вам, а кров мені», — наказав її зарізати, а потім велів:

— Обмажте мене всюди кров’ю, відведіть та покладіть біля Анани.

Зарізали свиню, обмазали царевича кров’ю, віднесли до Анани та й кинули. Побачила Анана окривавленого царевича та й скрикнула:

Сонце — мати, батько мій — місяць,
Зорі — брати в синьому небі,
Скиньте вниз мою лавку,
Помер милий мій царевич.

Щойно сказала — розкрилося небо й опустилася золота лава.

Встав царевич, обійняв Анану, став її цілувати та пестити.

Відсвяткували вони весілля та й зажили щасливо.

↑ Догори

Анана

Інші казки