Навчись ремеслу

Було чи не було — жив на світі один цар, і був у нього єдиний син. Постарівся цей цар і задумав одружити сина. А син каже:

— Дозволь мені обійти наше царство — сам оберу собі наречену!
Цар сказав:

— Іди шукай!

Вирушив царевич. Ходить він по всіх містах і селах, дивиться, шукає — ніяк не знайде нареченої. Лише в одному бідному селі, на самій його околиці, у найбіднішій хаті побачив він дівчину небаченої під сонцем краси і з першого ж погляду закохався в неї без пам’яті. Каже їй царевич:

— Будь моєю дружиною!

А дівчина питає:

— Скажи мені, яке ремесло ти знаєш?
Він відповідає:

— Ніякого не знаю, я — царевич.

— Не знаєш — твоя біда! — каже дівчина. — А бути царевичем — це ще не ремесло! Сьогодні ти цар, а завтра — ні, тоді як хліб добуватимеш? Піди навчись якомусь ремеслу — тоді вийду за тебе.

Зажурився царевич, не знає, якому ремеслу можна навчитися швидше. Прийшов до батька, розповів:

— Дівчину я обрав. Кращої за неї немає на всьому світі. Тільки вона не погодилася вийти за мене заміж. Каже, спершу навчись ремеслу. Не можу я відмовитися від цієї дівчини. Не можу дивитися на інших. Лише вона мені потрібна. Допоможіть мені вивчити хоча б якесь ремесло.

Викликав цар усіх ремісників. Прийшли ремісники: теслі, шевці, кравці, муляри, печники. Питає цар тесля:

— Ти за який час можеш навчити царевича своєму ремеслу?

— За п’ять років, — відповідає тесля.

— О! За п’ять років моя наречена вийде заміж, не дочекається мене, — каже царевич.

Запитали інших:

— Хто навчить царевича своєму ремеслу швидше?
Швець каже:

— Навчу за чотири роки!
Муляр каже:

— Навчу за три роки!
Печник каже:

— Навчу за два роки!

Нарешті вийшов один дід і сказав:

— Я валяю повсть і майструю бурки. За три дні навчу царевича своєму ремеслу!

Зрадів царевич, пішов до бурчака і за три дні навчився валяти повсть і майструвати бурки: і довгі, ворсисті — для вершників, і короткі, гладкі, без швів — для піших.

Після того вирушив він до дівчини.

— Навіщо знову прийшов? — питає дівчина.

— Тебе сватати.

— А ремесло вивчив?

— Вивчив: бурки валяти вмію.

— Ну, і це ремесло знадобиться! — каже дівчина. — Піду тепер за тебе заміж!

Одружилися вони і зажили щасливо.

Незабаром старий цар помер. Став царювати наш царевич. Захотілося йому одного разу подивитися своє царство: хто як живе, хто чому радіє, хто про що сумує, що про нього самого говорять. Нарядився він у бідняцький одяг і пішов.

Ішов, ішов і прийшов у якесь місто, і захотілося йому їсти. Знайшов він духан, увійшов туди, привітався і каже:

— Нагодіть мене, добрі люди!

Зустріли його господарі ласкаво, не відмовили — нагодували.

Духан — це невелика корчма.

А це були розбійники-людоїди. Підвели вони царевича до льоху, відчинили двері.

— А що у вас у цьому льоху? — питає цар.

— А от подивись сам! — сказали розбійники та й штовхнули його в льох.

Озирнувся цар, бачить — сидять у льоху ще троє людей.

— Чому ви сидите тут? — питає цар. — Що з вами зроблять?

— Вб’ють нас ці людоїди-розбійники і з’їдять, — відповідають йому полонені. — І тобі того ж не уникнути.

Злякався цар, не знає, що робити. Вбили розбійники тих трьох полонених. Настала черга царя. Сказав цар розбійникам:

— Не вбивайте мене! Я вам таку бурку зваляю, що тисячу туманів (велика золота монета) за неї дадуть! Візьміть її прямо до молодої цариці — вона без торгу купить.

Зраділи розбійники. Принесли вовну. Став цар майструвати бурку. Змайстрував, прикрасив її такими візерунками, що очей не відірвеш. А між візерунками вишив слова:

"Сижу в полоні у розбійників-людоїдів у такому-то місті, у такому-то домі, у льоху. Не прийдете через два дні на допомогу — вб’ють мене."

Взяв один розбійник бурку, навантажив на голову і поніс у місто.

Приніс до палацу цариці, став продавати. Розглянула цариця бурку, прочитала слова, що серед візерунків були вишиті. Віддала за бурку тисячу туманів і відпустила розбійника. Потім покликала воїнів і пішла за тим розбійником слідом — рятувати чоловіка. Розбійник іде, нічого не підозрює, а цариця з воїнами — за ним. Прийшли, оточили розбійничий дім. Нікому з нього не вискочити!

Кинулися воїни в дім, схопили всіх розбійників і перебили. Спустилися в льох, звільнили царя і привели до дружини.

— Бачиш! — каже вона. — Не знай ти ремесла — і не допомогло б тобі, що ти цар: закололи б тебе, як барана, і з’їли.

— Правда твоя, — відповідає цар, — не бути б мені в живих! Виручило мене лише моє ремесло!

↑ Догори

Навчись ремеслу

Інші казки