Чонгурист
Жив на світі цар. Була в нього дочка, краща за сонце. Багато хто мріяв про красуню-царевну. Чимало славних і знатних юнаків просили її руки, але цар усім відмовляв.— Принеси спочатку яблуко безсмертя, — говорив цар кожному, — і доведи, що гідний царевни.
Багато відважних героїв вирушали на пошуки чарівного дерева, але жоден не повернувся назад. Неподалік від палацу жив бідний юнак. Славився він своїми піснями та грою на чонгурі. Юнак закохався в прекрасну царевну, днями й ночами мріяв про неї і одного разу вирішив спробувати щастя. Прийшов до царя і попросив віддати йому царевну за дружину.
Не прогнав цар бідного чонгуриста, сказав йому, як і всім казав:
— Добудеш мені яблуко безсмертя — отримаєш царевну за дружину.
Взяв чонгурист свій чонгурі і вирушив у дорогу на пошуки яблука безсмертя.
Чи багато він йшов, чи мало — дев’ять гір перейшов, і бачить: розкинувся на схилах пагорба сад. Огорожа навколо саду кам’яна, висока-превисока, навіть птах не перелетить! Чонгурист обійшов сад — від ранку до вечора йшов! — немає входу до саду. Обійшов він другий раз, обійшов і третій. Іде юнак, грає на своєму чонгурі і співає ніжну пісню. Завмер сад, перестали шелестіти листям дерева. Слухають пісню гори і долини. Птахи, що ширяли в небі, опустилися на дерева, щоб послухати пісню чонгуриста.
І раптом розсунулася кам’яна огорожа, і відкрилася перед чонгуристом дорога в сад.
Це був той самий сад, де росла яблуня з плодами безсмертя. Страшний гвелвешапі стерег чарівну яблуню. Відчує чудище людину, впустить у сад і відправить нещасного до своєї вогняної утроби.
І зараз відчув гвелвешапі людину і розсунув кам’яну огорожу. Іде чонгурист садом, співає свою сумну пісню. Розкрив гвелвешапі величезну пащу, кинувся на людину з хрипким ревом… і завмер. Вразили його ніколи не чути раніше звуки чонгурі. Заспокоїла ніжна пісня лють злобного чудища.
А чонгурист іде та йде, і лунають солодкі звуки його пісні.
З очей гвелвешапі потекли сльози, невідома печаль охопила його.
І раптом порвалися струни чонгурі.
Змовк юнак. Зупинився він перед гвелвешапі, чекає своєї долі.
А гвелвешапі зірвав яблуко і подав юнаку:
— Бери яблуко, не бійся. Ніколи ще зі мною не розмовляли мовою пісні. Візьми це яблуко безсмертя, воно твоє. Безсмертна людина, здатна створити таку дивну пісню.
Інші казки
