Про мисливця та його сина

Жив один мисливець. Не було в мисливця ще дітей, лише дружина його була вагітна. Ось одного разу вирушив він на полювання і пробув у лісі три дні. На четвертий день убив мисливець сарну і несе її додому. Дорогою зустрічає одну людину. А це не людина, а каджі. Відбирає каджі у мисливця сарну. Говорить мисливець:
— Не забирай її!
— Добре, — каже каджі, — даси мені те, чого не бачив, не заберу сарну, а не даси — заберу!

Зрадів мисливець — що йому в тому, чого ніколи не бачив. Погодився і пішов додому.
Приходить, а вдома чекає на нього новонароджений син. Минув рік, і з’явився каджі до мисливця. Глянув мисливець, привітав його.

Питає каджі:
— Як обіцянка? Виконуєш чи ні?
— Що б не попросив, дам! — каже мисливець.
— То віддай мені твого єдиного сина.
Дуже важко стало мисливцю, але що робити? Попросив він залишити йому сина ще на рік. Погодився каджі і пішов.

Минув рік, з’явився знову каджі і вимагав виконати обіцяне. Нічого вже не міг сказати мисливець і віддав йому сина.

Пішли вони, пройшли трохи, і каже каджі синові мисливця:
— Ти за мною не встигнеш. Іди сам по слідах мула, на якому я сиджу, і приведе тебе ця дорога туди, куди треба.

Сказав і поїхав. Пішов хлопчик цим шляхом. Ішов, ішов і дійшов до однієї річки. Бачить він, не перейти йому річку, а йти треба. Сів він біля річки. Сидить, чекає.

Прилетіли до річки три голуби і почали купатися. Дивиться на них син мисливця і радіє, як легко вони плавають туди-сюди по річці. Думає, що йому так легко не перепливти її. Дивився він, дивився на голубів, потім встав, підкрався, взяв одяг одного голуба і сховав.

Викупалися голуби і почали одягатися. Двоє одяглися і полетіли, а третій шукає свій одяг — не знаходить його. Шукав, шукав голуб, не знайшов і сказав синові мисливця:
— Знаю, що в тебе мій одяг, поверни мені його, дам тобі за це щастя. Сказав син мисливця:
— Переведи мене через цю річку, віддам тобі одяг.

Віддав син мисливця одяг голубові. Одягнувся голуб і перевів хлопчика на той берег. Перевіз і сказав:
— Я донька того, до кого ти йдеш, довіришся мені і не видаси мене йому — допоможу тобі і дам тобі щастя. Іди туди, не бійся. Правда, мій батько дасть тобі такі завдання, які тобі не виконати, але приходи до мене — я тобі в усьому допоможу.

Полетів голуб, а хлопчик пішов своїм шляхом. Дійшов він до вечора до одного дому. У дому вхід із задньої сторони. Обійшов хлопчик дім, увійшов всередину і побачив там каджі, і його доньку, і ще двох сестер, що купалися.

— Ага, заходь, — сказав йому каджі, — зараз дам тобі завдання: ось тут тече річка, збудуй через неї міст із золота, такий, щоб у всьому нашому царстві такого моста не було. І щоб до ранку все було готово.

Погодився син мисливця, хоча й знав, що ніколи йому цього не зробити. Пішов він до того голуба, що його через річку перевіз. Приходить і бачить — це зовсім не голуб, а дівчина.
— Іди сюди, прийомний син каджі, — каже йому дівчина, — розкажи, яке тобі завдання дали.
Розповів їй усе син мисливця. Сказала дівчина:
— Недалеко звідси стоїть палац дівів, піди до них, накажи їм збудувати до ранку на цій річці золотий міст.

Взялися діви за роботу. Виглянув на ранок каджі і бачить — стоїть на річці міст, блищить, так і ріже очі. Дуже здивувався каджі, але що йому сказати? Викликав він знову сина мисливця і дав йому нове завдання:
— Бачиш, у дворі пасеться чорний кінь — спіймай його і поїдь на ньому! Пішов знову син мисливця до дівчини-голуба.
Сказала та:
— Цей чорний кінь — моя мати. Дуже небезпечна це справа — об’їздити його. Зумієш і це — ніщо вже тобі не страшне.

Дала вона йому батіг із сталевими зубцями і сказала:
— Постарайся лише вскочити на нього, а потім бий цим батогом, що є сили. Вийшов син мисливця, обходить коня. Хоче кінь схопити його зубами, але лише встиг юнак стрибнути і вскочити на коня. Понісся кінь, полетів, вдарився об небо, хоче вбити хлопця, але підвернувся хлопець коневі під живіт. Злетів кінь униз і вдарився об землю, а хлопець вивернувся з-під живота і вже на спині сидить. Літав так, літав кінь — ніяк синові мисливця нашкодити не зміг. Так виконав хлопець усі завдання цього каджі. Дивується той:

— Як це він усе виконує, чи не допомагає йому хто? Це, мабуть, донька моя його всьому навчає! — вирішив каджі і пішов до доньки — дізнатися у неї правду. Підійшов він до кімнати, де живе його донька, і чує: «Хвора я, не можу говорити ні з ким».
Пішов каджі. А дівчина-голуб покликала до себе юнака і каже йому:
— Дізнався вже, мабуть, батько про все. Не минути нам з тобою лиха. Треба тікати звідси, рятуватися. Іди, сідай на мій літаючий килим, і полетимо.

Полетіли вони, а в кімнаті влаштували таку машину, що сама говорила: «Хвора я, хвора я!».
Скільки разів не підійде каджі до дверей, все чує, що хвора і хвора донька. Минуло три дні, зламав каджі двері і увійшов до доньки. Входить і бачить — немає її. Вийшов він одразу і питає дружину: що робити? Сказала дружина:
— Сідай на кабана, що в нас є, і мчися в погоню.

Стрибнув каджі на кабана і помчався за втікачами. Цілий день гнався, до вечора побачив, що летять вони на килимі. Помітила і дівчина батька і каже юнакові:
— Погано наша справа! Але нічого, спустимося на землю, перетворю цей килим на город, сама стану старою, тебе дідом оберну, не впізнає він нас.

Примчався каджі, бачить — лише город, а в городі дід із бабою працюють. Питає їх:
— Нічого тут не пролітало?
— Ні, — кажуть вони.

Повернувся каджі додому, і каже йому дружина:
— Той город — наш килим, дід — той юнак, а баба — наша донька. Біжи зараз же — лови їх!
Погнався знову каджі за втікачами. А дівчина з юнаком уже на килимі летять. Побачила дівчина батька — килим храмом обернула, юнака — монахом, сама монахинею стала. Примчався каджі, питає:
— Не пролітав тут ніхто?
— Ні, — кажуть йому.

Повернувся знову каджі додому, і каже йому дружина:
— Ця монахиня — наша донька, монах — той юнак!
Сіла вона сама на того кабана і помчалася за втікачами. Побачила її дівчина і каже юнакові:
— Мати моя женеться за нами. Тепер-то не врятуватися нам! Перетворю я все ж тебе на рибу, сама піною морською стану, не зібрати їй усієї піни, не знищити нас. Тільки прокляне вона мене, а ти дивись не забувай мене, не покидай.

Так і сталося. Став юнак рибою, а дівчина піною морською. Примчалася мати і закричала:
— Не сховатися тобі від мене! Ти — ось ця піна морська, а твій наречений ось рибою в піску ховається. Будь же такою піною морською три роки, три місяці, три тижні і три дні, потім лише станеш знову дівчиною.

Сказала і пішла. Зажурився син мисливця, як почув це. Вийшов він із моря, поставив собі намет і став орати та сіяти. Живе, чекає свою наречену.

Три роки, три місяці, три тижні чекав він її так. Лише три дні до строку залишилося, як прийшли до нього три дівчини і сказали:
— Вибери собі будь-яку з нас за дружину.

Задумався син мисливця. Не забув він свою клятву, але все ж вибрав собі одну із дівчат.
Повела вона його до свого дому і святкує весілля.

А тим часом і строк закляттю минув. Вийшла із моря дівчина, що була піною морською. Дивиться — немає її нареченого. Пішла вона, зловила двох пташок, віддала їх дітям і сказала:
— Віднесіть цих пташок і пустіть їх на стіл нареченого і нареченої.

Взяли діти пташок і віднесли. Зашуміли незабаром, засперечалися пташки, сказала одна з них:
— Залиш мене, не вірю я чоловікам!
— Чому? — каже інша.
— Тому, що ця людина, — вказала пташка на нареченого, — три роки, три місяці, три тижні чекав наречену, а трьох днів не дочекався і забув її.

Як почув це син мисливця, схопився, побіг туди, де свою наречену залишив, а вона вже біля воріт його зустріла. Зраділи вони один одному і відсвяткували своє весілля.

Був у них великий бенкет, і зажили вони разом щасливо. Вчора там був, а сьогодні вже тут, у нашому сільраді.

↑ Догори

Про мисливця та його сина

Інші казки