Датуа і Петрікела
Було чи не було — у давні часи жили два чоловіки. Одного звали Датуа, другого Петрикела, і були вони обидва великі плути.Одного разу Датуа дістав мішок, набив його щільно мохом, зверху поклав трохи вовни і поніс продавати. Коли він став підніматися по схилах хребта, зустрів йому назустріч Петрикела. У Петрикели на спині теж був великий мішок, а набитий він був шкаралупою горіхів. Тільки зверху покривали шкаралупу справжні горіхи.
— Здоров! — гукнув Датуа.
— Здоров! — відповів Петрикела.
— Звідки йдеш і куди путь держиш?
— Та ось несу продавати горіхи. А ти звідки йдеш, скажи мені?
— Я, брате, несу вовну продавати. Тільки з’явилася у мене зараз гарна думка. Ніякої ж нам користі не буде, якщо ми з нашим вантажем станемо тягтися по такій важкій дорозі туди й назад. Тільки постоли зносимо! Давай краще поміняємося мішками: ти понесеш продавати вовну в свої місця, а мені віддай горіхи — я теж повернуся назад у свої і продам їх.
— Добре ти придумав! Дурно тягтися по такій важкій дорозі. Краще повернутися нам у свої місця. На, візьми мої горіхи, а натомість віддай мені свій мішок вовни.
Так, нічого не підозрюючи, плути обмінялися мішками, і кожен пішов до себе додому.
Пройшли вони частину шляху і, коли перестали бачити один одного, зупинилися і поспішно розв’язали кожен свій мішок. Бачать — обдурили один одного!
Побранили вони себе, поворчали, та нічого не вдієш!
Через деякий час плути знову зустрілися. Після вітання Датуа сказав Петрикелі:
— Я думав, що один я такий плут, але виходить, що ти, брате, нічим не поступаєшся мені!
— Ось ще! Чому ж тут дивуватися, брате? Якщо ти вмієш плутувати, чому б і мені не вміти?
— Ну, так давай побратаємося! — Давай!
— Грошей у нас обох нема, торгувати нічим — поступимо разом на службу до якогось багатого чоловіка. — Нехай буде по-твоєму.
Постоли — м’які черевики без підборів.
— Стали плути шукати місця.
Ходили вони, ходили і нарешті дізналися, що якійсь старій жінці потрібні два робітники. Явилися вони до старої і стали розпитувати, яку роботу вона їм дасть і скільки платитиме.
Стара сказала:
— Є у мене корова і цей дім. Одному з вас доведеться ганяти корову на пасовище з сопілкою, чонгури і бубном, бо моя корова любить танцювати під музику. А іншому треба буде працювати вдома: підмітати підлогу, наводити чистоту і виносити сміття кудись подалі. Я вас за це годуватиму і гроші платитиму. Якщо згодні — поступайте до мене.
— Чому не згодні? Згодні! — відповіли Датуа і Петрикела разом.
Наступного дня Петрикела залишився вдома господарювати, а Датуа взяв із собою хліб, бубон, сопілку і чонгури і погнав корову на пасовище.
Підмів Петрикела якось усі куточки, навів чистоту, сміття зібрав в одну купу, але полінувався віднести подалі від дому: вирішив скинути на сусідському подвір’ї.
Тільки він збирався висипати сміття, як господарі того подвір’я накинулися на нього і добре побили, примовляючи:
— Не смій більше своє сміття на нашому подвір’ї скидати! Не смій!
Прийшов Петрикела весь у синцях і повалився у хлів.
Ех, — думає, — не для того, виходить, сусідське подвір’я, щоб туди сміття викидати!
А Датуці-плуту теж погано дісталося: не встигла його корова вийти на пасовище, як почала бігати і скакати по полю з кінця в кінець, і носилася вона так аж до самого вечора, не даючи спокою своїм ногам.
І Датуа не давав спокою своїм ногам: він бігав за коровою, брязкав на чонгури, грав на сопілці, з усіх сил бив у бубон…
Тільки пізнього вечора корова перестала скакати і повернулася додому. За нею повернувся і Датуа. Він так змучився від біганини, що й їжа йому не йшла в рот. Увійшов він у хлів і спитав Петрикелу:
— Що з тобою, брате, чи не захворів ти?
— Чому це ти вирішив, що я захворів?
Сопілка, чонгури, бубон — грузинські народні музичні інструменти.
— А чому ж ти лежиш?
— Та ось, підмів я і дім, і двір, і хлів, а сміття скинув на сусідському подвір’ї. А там сусіди, як тільки побачили мене, запросили в гості, посадили за стіл і славно пригостили. Від такого пригощіння я втомився, а від вина у мене трохи голова крутиться. Ти-то розкажи, як час провів.
— Теж непогано! Прийшов я в поле, забив у бубон, торкнув пальцями струн чонгури і заграв на сопілці. Тут моя корова пустилася відпльовувати лезгинку (кавказький танець). Ціла юрба чоловіків і жінок зібралася веселитися з нами. Можеш собі уявити — хліб приніс назад додому і поїсти забув!
— Раз так, брате, то завтра я піду пасти корову, а ти погостиш і попируєш у наших сусідів!
— Нехай буде по-твоєму, не хочу ображати тебе відмовою, — сказав Датуа.
Наступного дня Петрикела пережив те саме, що й Датуа: корова змусила його бігати цілий день без перепочинку. А Датуа отримав те саме, що й Петрикела: сусіди так його побили, що він ледве ноги до хліва дотягнув.
Вночі вони зізналися один одному у своїй хитрості і стали радитися.
— Якщо ми не втечемо звідси, — говорили вони, — то помремо або з голоду, або від побоїв.
Вирішили Датуа і Петрикела, не гаючи часу, тікати. Але біда була в тому, що ввечері стара сама наглухо замикала зовні двері, і неможливо було піти. Петрикела сказав:
— Ось що ми зробимо: складаємо в мішок наші речі. Один з нас підставить спину іншому і допоможе вилізти через щілину в стелі хліва на дах. Звідти можна буде спустити мотузку і підняти мішок з нашими речами і того, хто внизу залишиться. — Ти чудово придумав! — схвалив Датуа. — Я сильніший за тебе і однаково легко можу витягти з хліва і мішок з нашими речами, і тебе!
Петрикела одразу ж підставив спину, і Датуа виліз на дах.
Тут Петрикела склав у мішок речі, забрався в нього сам і гукнув угору:
— Гей, друже! Тягни наше майно і спускай назад мотузку!
Датуа підняв нагору мішок, взвалив на спину і пустився бігти, зовсім не дбаючи про свого приятеля.
Пробіг він велику відстань, втомився, захотів перепочити і кинув мішок на каміння.
— Тихіше ти, чортяко! Мені ж боляче! — гукнув Петрикела і виліз із мішка.
— Сам ти чортяко! Знаєш, як від ваги у мене поперек заболів!
— Ну, а я-то чим винен? Не обманювали б ми один одного, так і не боліли б у нас ні поперек, ні боки, — сказав Петрикела.
Інші казки
