Два селянина
Було те чи не було — жив у селі Кирбали один селянин. Ось пішов він на роботу і зустрічає іншого, із села Зерти.— Давай побратаємося, — каже кирбалець.
— Давай! — каже другий.
Пішли разом. Що заробили, все порівну ділять.
Одного разу зустрів цей кирбалець свого земляка. Хоче він пригостити його, а грошей немає. Позичив кирбалець у свого друга два п’ятаки. Пригостив земляка, випив з ним, та так, що й не згадав свого друга жодного разу. Навіть за його здоров’я не випив. Пішов гість, а той і каже:
— Що це, брате, на мої гроші пригостив земляка, а мені й слова не сказав? Чому б тобі не покликати й мене? Прийшов би я, ще грошей додав, випив би за ваше здоров’я, повеселилися б.
— Такий у мене характер поганий, — каже цей кирбалець. — Та що! Ось як позичу в кого грошей — помру, не віддам. У мене поживитися нічим.
— Та й у мене характер поганий, — каже той, — знаєш же нас, жителів Зерти! Я, якщо хто мені винний, хоч помри він, не відступлюся, і в могилі своє заберу.
Ось закінчили вони роботу. Отримали гроші, ділять, і каже цей селянин із Зерти:
— Слухай, друже, адже є в тебе гроші, віддай мої два п’ятаки.
— Ні, — каже кирбалець, — тепер і в тебе є, навіщо тобі ще? А ти зайди до мене в неділю, віддам.
Приходить той у неділю.
Зустрів його кирбалець радісно. Забив курку, пригостив на славу і відпустив:
— Нема в мене зараз грошей, приходь у іншу неділю.
Прийшов той і в другу неділю. Знову радісно зустрів його кирбалець, знову пригостив, а грошей не дав.
Ходить так кожну неділю селянин із Зерти до кирбальця. Гостить його той, годує, поїть, а грошей не дає.
Вивелися в кирбальця всі кури, розсердилася дружина, лається:
— Що ти годуєш цього ледаря, віддай йому його два п’ятаки. Вже й кури всі вивелися, корову, чи що, йому різати?
— Що ж тепер робити, — каже кирбалець, — похвалився я. Погано чи добре, треба триматися.
Віддати тепер йому ці п’ятаки — ганьба мені. Я краще вдаму мертвого, а ти, як прийде він, сядь і плач. Запитає він, ти й скажи, що мене холера забрала. Злякається він, піде.
Настала неділя. З’явився селянин із Зерти, а кирбалець ліг, витягнувся, ніби мертвий, не дихає.
— Здорово, кумо, — каже гість господині.
— Бувай здорова, — відповідає та, сама зітхає.
— Що це ти сумна, кумо, і де мій побратим?
— Ех, куме, горе, горе, холера його забрала.
Зрозумів гість, яка холера забрала його друга, і каже:
— Ах, ах, яке нещастя! Та що вже робити? Хто допоможе в горі, як не я? Знаєш же, всі розбіжатимуться, як дізнаються, що у вас холера. Принеси-ка дошки, зроблю труну, віднесу, поховаю його, не валятися ж йому вдома.
Змусив її принести дошки, зробив труну, поклав туди кирбальця, взвалив на спину і відніс до старої церкви. Поставив труну, а сам сховався, чекає. Настала ніч.
А в тій стороні в той час розбійники завелись. Вони по ночах до цієї закинутої церкви приходять і тут награбоване ділять.
Прийшли і цієї ночі три розбійники, принесли мішок золота та срібла. Розклали все, поділили на три частини, а ще в них шабля гарна. Ніяк її не поділять.
— Давайте, — каже один, — ось як вирішимо: хто цьому покійнику одним ударом тієї шаблі голову відрубає — нехай тому шабля і дістанеться.
— Ні, — каже другий, — хто одним ударом надвоє його розсіче — тому. А третій каже:
— Ні, хто одним ударом обидві ноги відрубає — тому.
Лежить кирбалець у труні, тремтить — ось-ось почнуть рубати його. Лежав, лежав, та як схопиться раптом, та й закричить:
— Уставайте всі мерці, старі та нові, ловіть, хапайте розбійників! Перелякалися розбійники. Покидали все золото і давай тікати.
Вийшов селянин із Зерти, сміється:
— Ось так ти помер!
Дісталося все це добро їм одним.
Поділили вони все по-братськи, і знову каже селянин із Зерти:
— Слухай, друже, віддай хоча б зараз мої два п’ятаки. Ні, не дає кирбалець.
Пішла у них сварка, лаються, до бійки дійшло.
А розбійники, як відбігли подалі та заспокоїлися, вирішили дізнатися все ж, чи справді ожили мерці, старі та нові, чи привиділося їм усе. Послали вони одного зі своїх, що сміливіший був, порозпитувати обережно.
Прийшов цей посланець, заглянув у церкву. Побачив його кирбалець, зірвав з нього шапку і кинув її своєму побратиму:
— Ось тобі за твої два п’ятаки! Що, і тепер не відчепишся? Побіг розбійник ні живий ні мертвий від страху. Прибіг, ледь дихає:
— Ох, браття, туди стільки мерців набігло, що з усього добра по два п’ятаки й то не кожному дісталося, так і їдять один одного. І з мене шапку зірвали, теж у поділ пішла, ледь живий утік.
Так закінчилася історія із боргом кирбальця.
Мор там, бенкет тут,
Відсів там, борошно тут.
Інші казки
