Казка про бідняка та гріх гранатів лицаря
Було те чи не було — жив один бідняк. Нічого немає в бідняка — ні дому, ні двору. Що робити? Пішов він у ліс, сплів собі хатинку з гілок і поселився в ній. Збирає він в'язку сухих гілок, несе в місто, продає, купує хліба, тим і живе.Ось пішов він одного разу в місто, поніс дрова.
Продав, купив хліба, йде. Засунув він хліб за пазуху, мерзне, куляється, плететься до своєї хатинки.
А дорога йде повз царський палац. Побачила його царська дочка і каже батькові:
— Дивись, батьку, чорт іде!
Подивився батько, бачить — не чорт, а бідний чоловік іде, розсердився на дочку:
— Та зовсім не чорт, а людина це!
— Ні, що це за людина — і чорний якийсь, і обірваний, — каже дочка, — чорт це, чорт!
Засперечалися батько з дочкою. Розгнівався батько, кричить:
— Зараз за нього заміж іди, коли так, а ні, тобі зараз голову зніму. Злякалася вона. Вирішила все ж таки, що краще вийти за бідняка, ніж померти. Зв'язала трохи добра в мішечок, побігла за ним, кличе:
— Почекай, чоловіче.
Обернувся бідняк, не повірив, що це його кличе така красуня, йде собі й не озирається назад.
Увійшов бідняк у свою хатинку, увійшла і вона за ним. Питає бідняк:
— Навіщо ти сюди прийшла?
Вона відповіла:
— Тому що ти повинен на мені одружитися.
Злякався бідняк — навіщо мені така дружина, як я її годуватиму, — і каже:
— Бачиш, як я живу: продам хмиз та куплю шматок хліба, а чим мені тебе годувати?
А вона:
— Не бійся, я і себе, і тебе прогодую. Потім сказала:
— Ось у мене хустка самоткана, вона коштує п'ятсот рублів, ціна на ній виткана. Візьми цю хустку, віднеси на ярмарок, якщо хтось зацікавиться — скажи: ціна на ній виткана; продай і принеси гроші.
Узяв бідняк хустку і поніс на ярмарок. Прицінився один купець до хустки. Каже бідняк:
— Ціна на ній стоїть. Сподобалася купцю хустка.
— Підемо, вдома відлічу гроші, — каже він.
Повів бідняка додому, відлічив п'ятсот рублів, ще й нагодував його, а потім відпустив.
Приніс бідняк гроші додому.
Сплела дружина іншу хустку і на ній ту саму ціну вивела, дала чоловікові і сказала:
— Віднеси і цю на базар.
Пішов він, поніс. Носить, носить, ніяк не продасть хустки. Прицінився до хустки один чоловік, каже:
— Грошей у мене немає, а хочеш, я скажу тобі за неї три слова.
— Ні, — каже бідняк, — я за слова не продаю, — узяв і приніс цю хустку додому. Питає дружина:
— Ніхто не торгував?
— Ні, торгував один за три слова, та я не віддав, — каже чоловік. Розсердилася дружина:
— Іди зараз же, знайди того чоловіка і віддай йому хустку за ті три слова. Пішов він знову на ярмарок. Шукає, шукає того чоловіка, знайшов і каже:
— Віддам тобі хустку за три слова.
— Ходімо, — сказав той. Повів його додому і сказав:
— Перше — не говори нічого, не подумавши, а подумай і тоді скажи. Друге — якщо тобі наговорять на когось, що б не казали, хоч би й те, що він хоче тебе вбити, не поспішай тікати і вбивати того чоловіка, а спочатку дізнайся добре, чи правда це. Третє — якщо будеш біля річки, підійде до тебе чоловік, запитає, чи є тут брід, а ти відмахнешся і скажеш — є, мовляв, а він піде і потоне; це недобре, а ти повинен сказати — не знаю, брате, перевір сам. Ось мої три слова.
Подарував потім біднякові і відпустив.
Прийшов бідняк додому, розповів дружині ті слова. Сказала дружина:
— Дивись же, запам'ятай все добре, знадобиться. А тепер добре було б тобі піти кудись на роботу. Заробиш гроші — принесеш, купимо упряж волів і заживемо.
Пішов бідняк, йде в місто. Зустрічає на шляху трьох купців.
— Здоров, — кажуть купці.
— Здорові, — відповідає бідняк.
— Не підеш до нас у наймити?
— Чому ні, піду.
— Скільки тобі платити на рік?
— Шістдесят рублів.
Дали йому купці гроші за рік наперед.
— Ось тобі, пошли їх додому.
Узяв бідняк і послав ті гроші додому з земляком, сам пішов за купцями. Три дні і три ночі йшли вони так, ніде води не зустріли. Вийшли на одну гірську стежку, тільки за горою в ущелині була вода. Дали купці своєму наймитові глечик і сказали:
— Там у ущелині вода, принеси.
На смерть вони його послали, за один цей глечик води мав загинути бідняк. Підійшов він до води, бачить — стоїть витязь-красень, весь у зброї, грається з жабою, розважається.
Побачив бідняка цей витязь і каже:
— Ну, брате, скажи, хто кращий — я чи ця жаба? А жаба стрибає у нього на плечі, грається.
Хотів був бідняк відразу сказати, що на язик навернулося, та згадав пораду — не говорити, не подумавши, і задумався, навіть відступив на три кроки. Задумався і злякався — що, якщо не сподобається витязю, як скажу, що він кращий за ту жабу, та й уб'є мене! Ні, тут, мабуть, щось є.
А той поспішає:
— Говори ж, чого ти мовчиш?
Подумав бідняк — ні, краще скажу, що жаба краща, і каже:
— Жаба краща!
Того витязю й треба було. Тільки сказав бідняк, що жаба краща, — лопнула жабяча шкіра, і вийшла з тієї шкіри красуня небаченої під сонцем краси. Зрадів красень-витязь, цілує бідняка, обіймає.
— Скільки я людей знищив біля цієї води, щоб отримати таку відповідь і розчарувати зачаровану красуню! Тепер іди скажи всім: вода вільна, я йду звідси.
Подарував йому витязь на прощання три чарівні гранати та золотий жіночий пояс і сказав:
— Візьми ці гранати, знадобляться тобі, а пояс, якщо є у тебе дружина, нехай надіне на себе, і народиться у неї золотоволосий син.
Попрощався з бідняком і пішов зі своєю красуню.
Узяв бідняк, завернув у ганчір'я ті гранати та золотий пояс і послав із земляком до дружини, сам набрав води і поніс купцям. Здивувалися купці, що він живий повернувся, питають:
— Був там хто біля води чи ні?
— Був та й пішов, — сказав бідняк, — вода тепер вільна. Обіймають усі бідняка, дивуються:
— Що ж ти йому сказав такого, що він воду відкрив? Скільки вже років, як мучимося без води.
А земляк відніс дружині бідняка все загорнуте в ганчір'я багатство.
Розгорнула дружина один гранат — і з однієї тільки половини виріс прекрасний місто з палацами та садами.
Випустила вона в поле табуни коней, отари овець і стада буйволів, найняла пастухів. Живе, чекає чоловіка.
А бідняк відслужив свій рік. Подарували йому купці ще грошей за гарну службу і відпустили.
Не потрібен їм більше слуга: вода вільна, через ту воду і наймали вони наймитів.
Пішов бідняк додому, шукає свою плетену хатинку.
Йде, бачить — пасуться буйволячі стада. Питає він пастухів:
— Чиї це стада?
Назвали йому пастухи його ж ім'я.
Образився він, навіть розсердився, думає, сміються з нього, та нічого не сказав, пішов далі.
Зустрів дорогою овечі отари, запитав, чиї вони, і тут теж назвали його ім'я.
Приходить до лісу, дивиться — немає більше його плетеної хатинки, а на її місці — величезний палац.
Задумався бідняк. Увійшов потім у двір.
— Де живе така-то жінка? — питає про свою дружину.
— Наша пані? Ось там, на пагорбі, у палаці, — кажуть йому. Дивується бідняк, нічого не розуміє.
Висипали з усіх боків слуги, питають, що йому треба, чи не шукає роботи, чи не піде в наймити?
— Так, — сказав він, — піду. Заговорили всі, зашуміли. Одні кажуть:
— Не потрібен він нам. Інші:
— Потрібен.
А один дідусь-гусар і каже:
— Я візьму його гусей пасти. Найняли його.
Пройшов так місяць. Працює цей бідняк, пасе гусей.
Ось одного разу і каже він дідусеві.
— Хочу я побачити пані.
— Я-то не смію піти до неї, — каже дідусь, — а от дівчинку можеш послати? Послали дівчинку, сказали:
— Скажи пані, тут один чоловік працює у нас уже місяць, хоче побачити її. Пішла дівчинка, доложила.
Вийшла пані на балкон, думає, може, це мій чоловік повернувся, наказала слугам привести його до себе.
Іде він, думає, що буде.
Побачила вона його зверху, впізнала, наказала слугам:
— Візьміть його на руки і так принесіть, щоб нога його на землю не ступала. Побігли слуги, підняли його на руки, кричать здравицю, а самі щипають його, зляться —
чому це простому гусарові така честь.
Поставили його перед пані.
Відпустила вона всіх слуг, одягла його, прибрала.
Взяла його потім під руку, гуляє з ним.
Перелякалися слуги, як дізналися, що це господар, думають — розженеть він нас усіх. А він не сердиться і не жене нікого. Пішов, оглядає кімнати.
Бачить — в одній кімнаті колиска з золотоволосим хлопчиком. Розгнівався він, схопився за кинджал, хоче бігти вбити дружину, та згадав слова того чоловіка — подумати, перш ніж іти на вбивство. Задумався і згадав, як послав їй золотий пояс і що сказав той витязь.
Згадав і зрозумів, що, мабуть, від того пояса і народився у дружини золотоволосий хлопчик.
Прийшла дружина і каже:
— Ось все це ти заробив: пам'ятаєш, як прислав мені три гранати і золотий пояс. Увесь це місто і палац — все це я збудувала тільки з половини одного того чарівного граната. А два з половиною граната ще досі цілі: такі вони дорогі, що ніхто їх не може розміняти.
Зрадів він. Живуть вони так весело і щасливо. Сказала дружина:
— Запросіть мого батька.
— Добре, — сказав чоловік. Вивели з табуна білого коня, срібним сідлом осідлали і всю упряж срібну наділи, одягли слугу в білу черкеску і послали кликати царя-батька в гості, наказали слузі:
— Не кажи нікому в дорозі, да й самому цареві не кажи, що ти наш слуга, а скажи тільки — ваш зять просив мене запросити вас до себе в гості.
Приїхав слуга до царя, каже:
— Ваш зять просить вас до себе в гості. Посміявся тільки цар і каже слузі:
— Не соромно тобі, такому молодцеві, передавати доручення цього нещасного бідняка? Як він наважився кликати мене, царя, в гості?!
Поїхав слуга назад, розповів, як його цар прийняв.
Наступного дня взяли з табуна червоного коня, осідлали золотим сідлом, слугу одягли в золоте вбрання і послали до царя. Приїхав слуга, каже цареві:
— Великий царю! Ваш зять просить вас завітати до нього в гості. Сказала цариця цареві:
— Поїдемо, візьмемо своїх слуг, їжу, викликаємо його в поле, грошей подаруємо, зять він нам все ж таки.
Поїхав слуга, доложив господарям:
— Так і так, цар зі своєю їжею їде. Їде цар, бачить отари овець, питає:
— Чиї це?
Назвали йому ім'я його зятя.
Їде далі, бачить — пасуться табуни коней. Питає:
— Чиї це табуни?
І знову назвали його зятя.
Оглянув цар табуни, наказав кинути всю їжу, що взяли в дорогу, повернув і всіх слуг, каже:
— Мабуть, розбагатів мій зять, соромно приїжджати до нього зі своєю їжею та слугами. Приїхав, бачить місто чарівне, а посеред міста — палац, дочка його з чоловіком на балконі гуляють.
Піднялися цар з царицею нагору, обняли дочку та зятя, цілують. Сказала дочка:
— Чому ж ви не їхали до нас — ганебним вважали? Увійшли в зал.
Наставлений стіл стравами, такими, яких і не бачив цар ніколи. Після обіду сказала дочка батькові:
— Розміняй нам гроші. Винесла два гранати з половиною, каже:
— Ось, якщо можеш, розміняй.
Два гранати розміняв цар якось, а половину вже не зміг, не вистачило у царя грошей. Благословив цар свого зятя, повісив на нього свій ланцюг і посадив царювати.
Інші казки
