Як слуга втішив пана
Один князь багато років провів у чужих краях і не мав звісток з дому.Ось повертається він у рідні місця, а назустріч йому слуга.
— Як справи в мене вдома, Ісако? — питає князь.
— Усе добре, батоно, усе гаразд, тільки пес твій здох.
— Як ти мене засмутив, Ісако! Чому ж він здох?
— Не знаю, батоно! Мабуть, багато м’яса з’їв.
— А навіщо ви дали йому багато м’яса?
— Ніхто й не давав. Як загинув твій улюблений скакун, наївся бідолаха пес до відвалу.
— Що ти говориш, Ісако! Чому мій скакун загинув?
— За лікарем поскакали на ньому — бідна Вардіко при смерті була. Поспішали дуже, гнали на всіх парах. Даремно загнали коня, все одно вашу доньку не врятували.
— Може, ти п’яний, Ісако, що ти везеш? Чому померла моя донька?
— З горя померла, коли її мати, наша пані, згоріла.
— Яку маячню ти несеш? Як могла пані згоріти?
— Та не тільки вона, весь маєток твій згорів — і дім, і всі прибудови.
— Горе мені, горе! — закричав князь і став бити себе по голові.
— Не журися, батоно. Пощастило тобі, що не був при цьому, а то неодмінно руки на себе наклав би! — втішив слуга свого пана.
Інші казки
