Три брати - три царі
Було те чи не було — в одному царстві жили бідні чоловік із дружиною, і було в них три сини.Піде чоловік у ліс, збере хмизу, сучків, нав’ючить на осла, везе в місто і продасть. Тим і годував дружину та дітей.
Одного разу влітку попросили діти батька:
— Тату, візьми нас у ліс.
Не хотів батько брати їх із собою, та вмовили діти. Як прийшли в ліс, побігли діти, стали шукати пташині гнізда.
Виліз старший син на одне високе дерево і знайшов у гнізді два дуже гарні яєчка.
Узяв хлопчик яєчка, показав батькові й каже:
— Тату, візьмемо ці яєчка на базар, продамо, будуть у нас гроші.
Сказав батько:
— Хто ж купить ці яєчка, сину?
Ні, не відстає хлопчик, просить.
Подумав батько: «Може, і справді купить хто, хоч як іграшку», — і погодився.
Пішов бідняк наступного дня на базар. Понес дрова, узяв і ті яєчка. Продав дрова, дістав із кошика яйця, тримає в руці, пройшов по базару раз, другий. Ніхто й не дивиться на яєчка.
Лише один купець помітив. Подумав купець: «Навіщо він їх носить? І хто в нього їх купить? А може, завітні або сила в них яка?»
Прицінився:
— По чому продаєш ці яєчка?
А бідняк думає: «Навіщо купцеві ці яєчка, так, мабуть, для сміху запитав», — і відповідає:
— Залиш, не купиш ти їх.
А купець думає: «Певно, дорогі дуже», — і каже:
— Ти що, думаєш, грошей у мене нема? Говори, по чому ціниш?
— Та залиш, нащо даремно торгуєшся, адже знаю — не покупець ти! — каже бідняк.
Подумав купець: «Певно, не вірить, що при грошах». Дістав цілу купу грошей і кинув біднякові в кошик.
— Ось, давай!
Тоді-то задумався бідняк — купець цей не дурень, не стане на вітер кидати гроші. Певно, і справді дорогі ці яєчка, ось і поспішає прибрати до рук.
— Залиш, не продаю — нащо пристав? — сказав і пішов додому.
Погнався за ним купець. Все більшу ціну дає. Ні, не продає бідняк. Приніс додому і каже дружині:
— Візьми, дружино, сховай ці яєчка, а як сяде наша курка, поклади й їх, подивимося, що вилупиться.
А купець знайшов одного безбородого ошуканця, дав йому ослів, нав’ючених і їжею, і одягом, і послав у ту село, сказавши:
— Відвези все це тому біднякові. Дивись, грошей не бери, міняй лише на ті яєчка.
Погнав безбородий ослів з усім добром, прийшов до дому бідняка.
Вийшов бідняк, торгується, а безбородий каже:
— Я не на гроші, я лише на ті яєчка міняю.
— Ні, — каже бідняк, — хочеш — продай, а яєчок не віддам.
Так і пішов ошуканець ні з чим.
Задумався безбородий — за що ж мій хазяїн стільки добра віддає? Мабуть, велика сила в тих яєчках.
Вирішив він прибрати до рук ті яєчка, оселився біля дому бідняка, сам зваблює його дружину:
— Нащо ти зв’язалася з ним, старим та бідним, іди за мене заміж.
Ні, не хоче вона, не слухає безбородого.
А тим часом курка сіла курчата виводити. Поклала дружина до інших яєць і ті два яєчка.
Наступного дня дивляться — усі яйця стали якимись блискучими та прозорими, як склянки.
Виніс бідняк ці склянки, дивиться, не розуміє, що б це могло бути, дуже вже вони блищать, так і сяють.
Узяв він три штуки і поніс у місто, приніс до золотих справ майстра:
— Не хочеш купити ці склянки?
Подивився майстер, бачить — не склянки, а діаманти сяють, зрадів і каже:
— Хочеш за все, за три, дві тисячі?
Подумав бідняк — дуріє він мене, сміється і каже:
— А ну, давай!
Порахував йому майстер дві тисячі, дав йому бідняк ті склянки, біжить додому, радіє.
Зажили вони безбідно. Поставили новий дім, живуть, потреби не знають.
Скільки б не поклали яєць поруч із тими яєчками, одразу стають вони дорогоцінними каменями. Носить їх цей бідняк, продає.
Незабаром вилупилися з тих яєчок два голуби.
Доглядають усі за голубами, пестять їх.
А безбородий не дає спокою дружині бідняка, все зваблює її. Тепер-то вона живе в розкоші та багатстві, і справ у неї небагато. Стала піддаватися на умовляння, полюбила його, від чоловіка відвернулася.
А безбородий і каже:
— Не одружуся на тобі, якщо не заріжеш тих голубів і не даси мені їх з’їсти.
Вирішила вона вбити голубів, наказала служниці:
— Заріж тих голубів, засмаж і подай на стіл.
Зарізала служниця голубів, засмажила, але не понесла до господарки, а дала їх з’їсти дітям — трьом синам бідняка. А господарці зарізала двох молодих курочок і подала.
Дізнався безбородий і каже:
— Це не голуби!
Покликала господарка служницю:
— Де голуби? Куди ти їх поділа?
Злякалася служниця, каже:
— Я виходила з кімнати, а діти й з’їли голубів.
Каже дружина безбородому:
— Що тепер робити? Діти з’їли тих голубів.
— Заріж дітей і дай мені їхні серця! — каже безбородий. — Зробиш — одружуся на тобі, а ні — піду і не побачиш мене ніколи.
Підслухала все служниця, пожаліла дітей, сказала їм:
— Тікайте з дому швидше, як би не погубили вас.
Злякалися хлопці й утекли з дому.
Пішли вони, довго йшли чи ні — прийшли до одного перехрестя. Три дороги перед ними.
Стали, думають, якою дорогою йти.
Старший сказав:
— Підемо праворуч.
А середній:
— Підемо середньою.
А молодший сказав:
— Нас троє, і дороги три — підемо окремо, випробуємо долю, а там знову знайдемо один одного.
Попрощалися брати й пішли кожен своєю дорогою.
Іде старший брат. Довго він ішов чи ні — дійшов до одного царства. Бачить, дім коваля.
Підійшов він, попросив коваля:
— Батьку, втомився я й голодний, дай мені поїсти й відпочити. А за те буду на тебе працювати.
А коваль був бездітний, зрадів він такому хорошому хлопцеві, кличе дружину:
— Давай йому поїсти й відпочити, мабуть, бог нам його послав на старості літа.
Зраділа і дружина, повела його, нагодувала й уклала спати. Спав він так три дні й три ночі.
Прийшла вона вранці третього дня, думає — розбуджу його, стягнула ковдру, а він лежить увесь у золоті й дорогоцінних каменях.
Це в тих голубях була така сила, що хто їх з'їсть, той завжди лежатиме в золоті й дорогоцінних каменях.
Покликала дружина чоловіка, показала йому. Зібрали вони все це багатство й сховали.
Так щоночі збирають вони золото й діаманти й ховають, а хлопець і не знає нічого.
А середній брат дійшов до одного царства. Бачить, йде купець.
— Голодний я й втомлений, нагодуй мене й дай відпочити сьогодні, а там буду служити тобі, як накажеш, — каже юнак.
Сподобався юнак купцеві, думає, придасться він мені. Повів його додому й каже дружині:
— Дай йому поїсти й уклади спати. Завтра візьму його на роботу.
Не прокидається юнак вранці.
Пішла дружина купця, хоче розбудити його, стягнула ковдру й бачить — лежить він увесь у діамантах.
Покликала чоловіка, показала.
Зібрали вони все це багатство й сховали.
Розбудили потім юнака, нагодували його, напоїли, одягли багато.
Живе він так, а вони щоночі збирають з його ліжка діаманти й ховають. Не знає про те й середній брат.
І молодший брат ішов, ішов, довго йшов чи ні — прийшов до одного царства. Знайшов там одну стару удову й попросив:
— Матінко, голодний я й втомлений, уже скільки днів ходжу сам. Дай мені поїсти й поспати до завтра, а там буду служити тобі, як накажеш.
Прийняла його стара, нагодувала, спати уклала.
Не прокидається вранці юнак.
Злякалася стара — що з ним? Підійшла, а він увесь у дорогоцінних каменях лежить. Підібрала вона все це багатство й сховала.
Розбудила потім його, послала за дровами.
Так і живе молодший брат. Працює він на стару, а вона щоночі діаманти збирає й нічого не каже хлопцеві.
Ось одного разу оголосив цар того міста:
— Явитися всім підданим до мого палацу. Випущу голуба, на кого він сяде, тому віддам свою єдину доньку, тому й царство заповідаю.
Явилися всі за наказом.
А стара злякалася, як би не сів голуб на того хлопця, не втратити б його з усім його багатством. Замкнула його й каже:
— Сиди вдома, не виходь, що б там не було! — сама пішла подивитися, що буде.
Зібрався народ, вийшов цар, випустив голуба.
Облетів голуб усю юрбу, ні на кого не сів, полетів до старої хати, крутиться, ширяє над дахом.
Послав цар своїх слуг дізнатися, у чому справа.
Прийшли слуги царя, бачать — сидить у тій хаті юнак замкнений. Доповіли цареві.
Наказав цар:
— Привести його до мене!
Привели.
Сподобався юнак цареві, віддав він йому за дружину свою доньку й посадив на царство.
Зажив молодший брат багато, дізнався й те, як уві сні на його ліжку дорогоцінні камені з'являються.
Стало те царство найбагатшим і наймогутнішим із усіх царств на землі.
А середній брат, що у купця живе, працює на нього. Ось одного разу прокинувся він раніше звичайного, бачить — усе ліжко в дорогоцінних каменях. Зібрав він все це багатство й сховав далеко в підвал.
Накопив там видимо-невидимо дорогоцінних каменів і вирішив:
— Піду одружуся на доньці царя.
Пішов до царя, каже:
— Віддайте мені вашу доньку.
— Що ж, — каже цар, — віддам, тільки зведи мені таку башту, щоб усього мого царства варта була.
— Дуже добре, — сказав юнак, пішов, дістав свої дорогоцінні камені й золото, звів башту — так і сяє вся!
Пішов до царя:
— Будь ласка, погляньте.
Подивився цар, здивувався: і справді, не те що його царство, а й багато ще інших царств можна купити за ту башту.
Віддав цар свою дочку заміж за середнього брата, і зажив він по-царськи.
А старший живе у коваля. Ось дізнався він, що є в тому царстві одна небачена під сонцем красуня.
Приходить до коваля і каже:
— Хочу я одружитися з тією красунею, посватай мене.
— Ні, сину, — каже коваль, — ця дівчина — чарівниця. До неї хто не посватався, живим не повернувся. Там, на огорожі навколо її палацу, людські голови на кілках виставлені. Усіх вона погубила, хто до неї сватався.
Задумався юнак: що б це таке, як вона їх губить?
Ось пішов він таємно з дому. Пішов до тієї красуні. Підійшов до тераси її палацу, побачила вона його, вийшла, так і освітила все навколо.
Сказала красуня:
— Знаю, навіщо ти прийшов. Тільки йди краще — бачиш, скільки юнаків, та всі царські сини, склали тут голови? Тобі лі взяти те, що вони не взяли?
А юнак у відповідь:
— Все одно без тебе мені не жити, скажи, чого ти просиш?
Сказала вона:
— Добре, задам я тобі три завдання. Виконаєш — твоя, а ні — знай, відрублю голову.
— Говори, — сказав юнак.
Сказала вона:
— Перше — перекинь через цю річку золотий міст, та такий, щоб я вільно могла гуляти по ньому.
Зажурився юнак, приходить додому і каже ковалю:
— Так і так, вимагає вона перекинути через ту річку міст із чистого золота.
Сказав коваль: — Це нічого, ти — сам золото, дивись, скільки багатства набрали ми за цей час! Не те що міст, хоч ціле місто їй зведи золоте.
І розповів добрий коваль, як вони золото збирали в його постелі.
Зрадів юнак.
Збудували міст із чистого золота. Закінчили, пішов юнак до красуні і каже:
— Прошу, міст готовий!
Сказала вона:
— Що міст готовий, я й сама бачу, а чи витримає він мене?
Пішла вона, пройшлася по мосту. Міст як міст, і весь із золота.
— Це добре, — сказала вона, — а друге завдання... іди принеси мені оті білі камені, що на тій горі видніються.
Прийшов юнак до коваля, розповів, що вона ті камені просить.
— О! — сказали коваль з дружиною, — горе нам, загинеш ти! Це такі гори, що не дістатися до них ніяк, а й дістанешся — не повернутися живим.
Пішов все ж юнак до тих гір.
Ішов, ішов, довго йшов, недовго, бачить — ведмідь. Вихопив юнак меч, хоче зарубати ведмедя, а ведмідь йому:
— Не вбивай мене. Я колись був людиною, як ти, та захотів одружитися з тією чарівницею, а вона обернула мене ведмедем, от і блукаю зараз звірем по лісах.
Пожалів його юнак, та чим йому допомогти? Пішли вони разом. Зустрічають оленя.
Сказав ведмідь:
— І це людина, і його та чарівниця згубила.
Пішли всі троє разом, ідуть.
Прийшли в ліс, показав ведмідь юнаку на одне високе дерево і каже:
— Вилізь на це дерево, зірви гілку, виріж дубинку, вдар мене по спині та скажи: стань знов людиною. Обернуся я знов людиною.
Виліз юнак на дерево, вирізав дубинку, вдарив ведмедя, сказав:
— Стань знов, як був, людиною!
Обернувся ведмідь людиною і каже:
— Удар тепер оленя.
Ударив юнак оленя, сказав:
— Стань знов, як був, людиною!
Обернувся олень людиною.
Зраділи вони, обнялися, поцілувалися, і сказав той, що був ведмедем:
— Ти даремно йдеш за каменями, не дістатися до них, а й дістанешся — не здобути. Ті камені стереже орел, не підпустить він до них чужого. Краще повернемося до чарівниці, вдарю я її цією дубинкою, перетворю на ослицю, а ти зайди в її кімнату, там є у неї килим, винеси його. Сядеш на килим, віднесе він тебе до тих каменів, забереш їх і принесеш.
Так і вчинили. Повернулися в місто, купили дорогу кошик яблук. Прийшли до двору красуні-чарівниці, ніби яблука продають.
Вийшла вона, стала торгувати яблука, вдарили її тією дубинкою і гукнули:
— Стань ослицею!
Обернулася красуня ослицею, а юнак увійшов у дім, виніс килим, сів на нього і полетів до тих гір.
Побачив орел — летить хтось на килимі чарівниці. Думає: це, мабуть, вона сама послала, виніс і дав юнаку три великі камені.
Прилетів юнак назад до товаришів, знімають, знімають ті камені з килима, ніяк не знімуть.
Сказав тоді юнак чарівниці-ослиці:
— Нічого я не хочу від тебе, перетворю тебе знов на жінку, зніми тільки ці камені і звільни нам килим.
Погодилася вона. Ударив юнак ослицю дубинкою, обернулася вона знов красунею, підійшла, зняла ті камені.
Сіли всі три товариші на той килим, і каже юнак:
— Лети, килиме, відвези нас до братів.
Полетів килим і привіз усіх трьох товаришів до середнього брата.
Зраділи брати, обнялися, поцілувалися, попирували на славу. А потім сіли всі разом на килим і полетіли до молодшого брата. Попирували і тут вдосталь і полетіли всі разом на батьківщину.
Прилетіли, пішли всі три брати до царя тих місць і кажуть:
— Тут живе наша мати. Вона прогнала нашого батька і взяла собі в чоловіки безбородого ошуканця, а нас усіх хотіла згубити. Ми хочемо покарати їх обох, як слід.
Погодився цар і наказав повісити обох — і безбородого, і його дружину.
А старший брат забув і думати про чарівницю, одружився з дочкою того царя і сам став царем.
Знайшли брати свого батька, роз'їхалися потім по своїх царствах і зажили всі щасливо.
Інші казки
