Як жінка перемогла чорта

Було те чи не було — жив один бідний чоловік. Був він і гарний, і статний, і розумний, та бідний. Найнявся бідняк у свинопаси. От минуло йому двадцять сім років, і одружився він на доньці іншого свинопаса.

Попалась йому дружина сварлива та зла — ворогу не побажаєш!

Все-то вона його докоряє бідністю:

— Мені й батько був не милий за бідність, а ти ще бідніший!

Гризе чоловіка, спокою в сім’ї немає.

Встане бідняк зранку, ледве світає, йде свиней пасти, увечері повертається, думає: «Хоч би дружина приготувала щось поїсти». Як там! Та його лише лайкою зустрічає, ще й дубиною вдарить по плечах.

Сумно біднякові, все більше замислюється він про свою долю та про злу дружину.

Ось пішов він одного разу, як і завжди, пустив свиней пастися, сам сів на камінь.

Сидить, підперши голову рукою, задумався.

Раптом кличе його хтось:

— Здоров, друже, чи не знаєш, як до Хорського лісу пройти?

Дивиться свинопас — мандрівник-купець, а за ним його навантажені верблюди з товаром. Піднявся свинопас, взяв палицю, показує:

— Ось так ідіть прямо, а там дорога розійдеться, поверніть праворуч, і вийдете прямо до Хорського лісу.

Подякував йому мандрівник і подарував за пояснення один золотий.

Настав вечір. Пригнав пастух свиней у село, сам пішов додому. Лише в дім увійшов, кинулася до нього дружина, почала лаяти:

— Ах ти, ледарю такий, так мені й далі голодувати? Третій день пристойної їжі не бачу! Не треба було одружуватися, коли не можеш дружину годувати як слід!

Дістав свинопас свій золотий і каже:

— Почекай, дружино, щастя до нас повернулося, а ти все кричиш! Ось сьогодні знайшов я в Хорському лісі яму, вся таким золотом засипана. Підемо завтра, перевеземо.

— Як завтра! — закричала дружина. — Вставай зараз, бери мішок більший, ледарю такий. Ще хтось знайде, все золото без нас забере. І розуму-то тобі Бог не дав. Вставай негайно, ідемо!

Просить чоловік:

— Дай відпочити, втомився я, не в мотузку!

Ні, і слухати не хоче сварлива дружина, гризе й гризе чоловіка. Що робити? Встав він, взяв мішок, поплівся за нею.

Ішли вони, йшли і дісталися до лісу. А в лісі була яма, глибока-глибока, зверху величезним каменем прикрита.

Відкотили вони якось цей камінь, і каже чоловік:

— Давай я спущуся в яму, наберу золота та срібла в мішок, а ти піднімай.

А дружина:

— Чи вистачить тобі розуму наповнити мішок?! Ти й половини не набереш, в ямі залишиш. Давай мішок, я сама полезу, а ти тягни нагору.

Сказала, схопила мішок і стрибнула в яму!

Не встиг він і кліпнути, як полетіла дружина вглиб і не видно її!

Постояв він, постояв, потім взявся за камінь, підкотив його до ями й закрив її.

— Ось і місце по тобі. Шукай тепер багатого чоловіка! — сказав і пішов.

Раптом чує, кричить хтось, але не його дружина. І не обернувся чоловік, йде собі.

А то кричав чорт. Він там у ямі жив. Як свалилася на нього сварлива дружина, злякався він, почав верещати. А свинопас іде собі.

Прийшов, зажив по-старому, по-доброму — у щоденних трудах та турботах, але без нескінченної лайки та ударів — як раніше до дружини жив.

А в ямі ось що сталося: сварлива дружина й чорту спокою не дає. Кричить, б’ється, всі боки йому, нещасному, відбила.

Не в мотузку стало чорту, ліз він нагору, вилізти не може, лише вхопився за камінь-кришку, висить, згорнувся весь, щоб хоч подалі бути від злої дружини.

Не дістає вона до чорта, так і блищить на нього очима та кричить, так що чорт-бідолаха від страху весь у кулачок зібрався, ноги до підборіддя притиснув. Висить, рухнутися боїться, щоб униз не зірватися.

Минуло так три місяці.

Одного разу і каже собі свинопас:

— Піду-но я подивлюся, що з моєю дружиною сталося, як вона там у ямі живе.

Пішов у ліс, йде до тієї ями. Почув чорт — зверху ходить хтось, замовляв:

— Хто там, зроби добру справу, відкоти камінь, визволь мене від цієї відьми, дам тобі за те велике щастя.

Пожалів свинопас чорта, відкотив камінь і випустив його.

Сказав чорт:

— Я піду зараз до царя Сходу, у нього єдина донька, вселюся я в неї, вона збожеволіє, почнуть її лікувати, та ніхто не вилікує, а ти приходь і скажи цареві: «Я вилікую вашу доньку, а за це віддайте мені її за дружину». Як тільки ти увійдеш у кімнату, я її покину, вона й одужає. Я піду, а ти одружись на ній і царюй, — сказав і зник.

Не минуло з того часу й двох-трьох тижнів, як пішла чутка, що єдина донька східного царя збожеволіла, і скільки ні збирають лікарів, скільки ні лікують її, ніяк не виліковують.

Дізнався про це й наш свинопас, згадав він слова чорта, зібрався і вирушив у Східне царство.

Довго він ішов чи ні, але прийшов у те Східне царство. Увійшов до палацу, прийшов на кухню і питає:

— Що це з вами і чому всі в такому горі?

Розповіли йому про хворобу царівни.

Сказав свинопас:

— Відведіть мене до неї, подивлюся, може, чим допоможу.

Переглянулися слуги, посміялися. Настояв він все ж таки на своєму, повели його до царя.

Сказав царь:

— Що ж, ти можеш вилікувати мою доньку?

— Вилікую, — каже пастух, — тільки віддайте мені її за дружину.

— Буде по-твойому. А якщо не вилікуєш — голову з тебе зніму! — каже царь.

— Добре! — погодився свинопас.

Лише ввели його до опочивальні хворої та зачинили за ним двері — з’явився чорт і каже:

— Ось я виконав угоду, вона здорова, одружишся на ній і станеш царем усього Сходу. А я піду тепер до західного царя. У нього єдиний син, вселюся в нього і звів його з розуму. Ти ж дивись, не з’являйся туди, бо вмить тебе знищу!

Сказав це злий чорт і зник.

Увійшов царь, побачив доньку здоровою, в повному розумі, зрадів. Відсвяткував багате весілля і все царство своє на радощах зятю передав.

Незабаром пішла чутка, що єдиний син царя Заходу збожеволів, лікують його лікарі, всі з ніг збилися, а толку мало.

Послав цей цар Заходу сказати цареві Сходу:

— Пошли до мене свого зятя — прославленого великого цілителя, нехай вилікує мені сина, як твою доньку вилікував. Віддам йому за це півцарства. А якщо не приїде твій зять — піду на вас війною, все рознесу, каменя на камені не залишу, весь ваш народ знищу і малих діток не пощаджу.

Задумався молодий цар. І хочеться йому вилікувати сина царя, та дуже боїться чорта.

Подумав він, подумав і вирішив: «Піду. Краще мені одному загинути, ніж всю країну губити».

Умовляє його тесть взяти хоч військо з собою. Відмовився зять, не хоче він народне військо в битвах губити, дітей сиротами робити, поїхав один.

Прибув до царя Заходу.

Прийняв його цар з великою пошаною, розповів, як і що з його сином.

Лише увійшов цей свинопас-цар до опочивальні сина царя та зачинив за собою двері, як з’явився перед ним чорт і почав кричати:

— Я тобі що сказав! Щоб ти не смів сюди приходити! Не послухався мене, тут тобі і кінець!

Сказав на це молодий цар:

— Почекай кричати, дай слово промовити, я не до нього прийшов, а до тебе — щоб з тобою швидше зустрітися. Знай, колишня дружина моя вибралася з ями і шукає тебе всюди, бо тепер вона без тебе жити не може! Каже, лише ти їй потрібен — і все тут! Дуже ти їй до вподоби припав.

— Що?! — заревів переляканий чорт. — О, будь другом, затримай її хоч ненадовго, побіжу, сховаюсь кудись! А я, наперед, чим зможу, завжди тобі допомагатиму — лише мене їй не видавай!

Кинувся до дверей і помчав так, що, мабуть, уже й за дев’ять гір перебіг.

Одужав син царя, і війни не сталося.

Свинопас-цар і його нова любляча дружина отримали в нагороду, як і було обіцяно, половину Західного царства.

А чорт з тих пір, коли в тому була потреба, завжди приходив їм на допомогу — ворогів від царства розганяв, народ від лих і хвороб охороняв.

↑ Догори

Як жінка перемогла чорта

Інші казки