Такий і Гірший за Такого
Жив один бідний селянин, ні землі в нього не було, ні в хаті крихти. Стояв лише один старий домик, який з боків підпирали і підтримували колоди, щоб його вітер не зніс. І робити селянинові нічого, так цілими днями і ходить без діла. Ледве-ледве зібрався одружитися.Привів дружину з далекого села. А вона трапилася ділова, працьовита. Побачила дружина, що чоловік цілими днями без діла ходить, почала його дражнити:
— Рухай руками, іди куди, попрацюй, добудь грошей — так з голоду помремо!
Не хочеться йому працювати, відвик. Та й вставати вранці з нагрітого ліжка неохота. Поки не схопить його дружина за ноги та не зіштовхне з ліжка, він і не встане. Ось одного разу дружина каже чоловікові:
— Іди обробляй яке-небудь поле. Свого нема, так хоч казенну землю зори, все щось дістанеться.
Побігла дружина до сусідів — позичила плуг, волів і привела чоловікові.
— Ти йди на роботу, а я зварю обід і принесу тобі в поле.
Пішов чоловік. Ішов, ішов — прийшов до Кодорської гори. Там знайшов казенні землі і почав орати. Оре і оре селянин. Вже три рази все поле пройшов. Раптом стали воли. Махнув селянин палицею.
— Е-гей! — кричить.
Потягли воли і знову стали. Зачепили, мабуть, щось плугом. Ударив селянин палицею, потягли воли, що було сили, і викинули нагору величезний, з небо і землю, скриню.
Злякався селянин, затремтів увесь. «Загину я, загублю і сім’ю. У цих казенних землях, мабуть, щось було закопане, а я й відкопав. За це наш царь мене повісить.»
Відкрив скриню, і що ж він бачить? Уся скриня повна золотими монетами. Хіба дві-три монетки зі срібла чи міді, а то все золото.
Плаче селянин. «Донесуть цареві про це, уб’ють мене.»
Сидить бідняк, плаче. Раптом бачить — йде піп. Піп у селі відслужив службу, наповнив хурджин добром — курками та пирогами, і сам наївся — ледве тягне його бідний мул. Пожалів піп бідняка.
— Сину мій, що за лихо над тобою скоїлося? Розповів йому про все бідняк.
— Це нічого, — втішив його піп, — я тобі допоможу, ти тільки підсоби мені пересипати все це золото в мій хурджин.
Зрадів бідняк.
Очистив піп усю скриню. Усі великі золоті монети в свій хурджин пересипав, а біднякові дав трохи дрібних монет.
— Бери, нічого, я помолюся господу, і царь тебе простить.
У цих клопотах минув і полудень. І піп, і бідняк порядком проголодалися. Дивиться селянин — йде дружина, несе обід і глечик вина. Побіг селянин і зрадів дружину, що він від біди врятувався.
— Так і так була справа, а ось піп, божий посол, врятував мене. Розсердилася дружина:
— Я тобі задам за твою дурість!
Та що вже робити? Золото все у попа. Покликала дружина селянина попа обідати, сама шепнула чоловікові:
— Запитає піп, як тебе звати, скажи: «Отакий», а мене «Гірше Отакого». Сіли обідати. Жінка все підливає попу вина, а чоловікові нічого не дає.
— Дай і мені трохи цього чудового напою, — просить чоловік. А дружина навіть не дивиться на нього.
— Дай же і мені вина, — просить чоловік.
Глянула дружина на чоловіка, та так, що бідняк про вино й думати перестав. А піп хлеще і хлеще чхаверське вино.
— Раз уже так мене пошанували, скажіть хоча б імена ваші, — каже піп. Товкнула дружина чоловіка в бік. Він і каже:
— Я — «Отакий», а дружина — «Гірше Отакого». Нахлестався піп, та так, що й на ногах не стоїть.
— Сестро моя, — просить піп, — поклади мене поспати. Відтягла його дружина, притулила до дерева. Заснув піп.
— А ну, живіше, — каже дружина чоловікові, — клади хурджин із золотом на мула, сідай на нього сам і скачи додому.
Так і зробили: навантажив селянин на попового мула хурджин, повний золота, сів сам, погнав вперед волів, поїхав.
А піп знай собі хропе. Побігла дружина до сусідів, дістала ножиці, підійшла до попа. Спить піп — хоч із гармат стріляй. Обстригла дружина півбороди і половину вусів у попа, віднесла господарям ножиці і побігла за чоловіком.
Прокинувся піп на зорі. Дивиться — ні селянина, ні його дружини, ні мула, ні хурджина з золотом. Що робити? Схопився піп і помчався навздогін за чоловіком і дружиною. Біжить і бачить — селяни в полі працюють.
— Здорові були! — каже піп.
— Здорово! — відповідають селяни.
— Чи не бачили ви «Отакого», чи не проходив тут? Засміялися селяни.
— Ні, отакого ніде не бачили, — кажуть. Побіг піп далі. Знову селяни в полі працюють.
— Здорові були! — кричить, сам ледве дихає.
— Здорово! — відповідають ті.
— «Гірше Отакого» не бачили де? — каже піп.
— Гірше отакого важко побачити, — сміються люди, — вистриг собі піп півбороди і бігає.
Схопився піп за бороду і зрозумів усе.
— Ах, це вони, чортові слуги, чоловік із дружиною, зі мною зробили!
Так і залишився піп у дурнях. А чоловік із дружиною розбагатіли від того золота. Поставили собі дім на два поверхи, народили дітей і зажили щасливо.
Мор там, бенкет тут,
Відсівання там, борошно тут.
Інші казки
